соціально-економічні показники регіонального розвитку

Система основних загальноекономічних показників розвитку регіону та аналіз його економічного потенціалу

Для подальшої успішної перебудови управління економікою необхідно проаналізувати рівень регіонального розвитку регіонів на конкретний момент, їх стартову позицію. Економічні та соціальні процеси, що відбуваються в регіонах, можна оцінювати за трьома типами порівнянь:

1) історичним (сучасний і минулий стан регіону);

2) синхронним (сучасний стан регіонів і країни);

3) прогностичним (сьогодення і ймовірне майбутнє).

Такі порівняння є дуже важливими, але вони недостатні для всебічного аналізу регіонального розвитку. У разі детальнішого аналізу необхідно розрізняти аналітичні показники економічного потенціалу і показники рівня соціально-економічного розвитку.

До показників економічного потенціалу належать: кількість населення, трудові ресурси, обсяги ВВП, національного доходу (НД), обсяги основного капіталу та ін. Усі ці показники характеризують розвиток продуктивних сил регіону насамперед з кількіс­ного боку.

На відміну від економічного потенціалу рівень соціально-економічного розвитку регіону може виражатися через обсяги виробництва і споживання ВВП, НД, матеріальних благ і послуг на душу населення, рівень продуктивності праці. Соціально-економічний розвиток регіону характеризує якісний стан суспільного виробництва, природних і людських ресурсів.

Основні показники економічного і соціального розвитку регіонів складають окремий самостійний розділ Державної програми економічного і соціального розвитку України. Цей розділ являє собою регіональний зріз Державної програми і дає уявлення на основі ретроспективних даних про наступні зміни у розвитку соціально-економічних процесів у територіальному аспекті. Основні показники соціально-економічного розвитку регіонів відображають найважливіші регіональні відтворювальні цикли і характеризують їх територіальні зміни.

Система основних загальноекономічних показників, які підлягають аналізу, визначається програмами і планами розвитку господарства регіонів і країни в цілому і підлягають статистичному обліку. До складу цих показників включено найвагоміші, які дають уявлення про зміни рівня життя і соціального захисту населення, раціонального використання ресурсів (природних, трудових і фінансових), підвищення ефективності виробництва, темпів структурних перетворень в економіці та ін.

З метою розкриття найважливіших тенденцій і проблем у розвитку господарських комплексів регіонів проводиться структурний аналіз стану соціально-економічної ситуації. Основна увага приділяється аналізу тих процесів, які негативно вплинули на ефективність виробництва у провідних галузях економіки і рівні життя населення. Також вказуються і позитивні тенденції, які відбуваються в регіонах у зв’язку з реформуванням економіки, розвитком підприємництва, виконанням програмних заходів Уря­ду та місцевих органів влади.

Сучасна програма регіонального розвитку складається з таких розділів:

Загальноекономічні (зведені) показники.

Чисельність і зайнятість населення.

Розвиток сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, лісове господарство, транспорт, зв’язок, інвестиційно-будівельний комплекс).

Науково-технічний розвиток.

Рівень життя населення і розвиток соціальної сфери.

Структурні та інституціональні перетворення в економіці, демонополізація виробництва, розвиток підприємництва.

Використання природних ресурсів.

Використання вторинних ресурсів.

Фінансові показники.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Розвиток спеціальних (вільних) зон.

Основні показники соціально-економічного розвитку міст і районів.

Загальноекономічні (зведені) показники характеризують динаміку відтворювальних процесів у регіоні в основних сферах і галузях економіки (виробнича, соціальна, фінансова сфери, промисловість, сільське господарство, будівництво). Вони дають загальне уявлення про параметри розвитку господарського комплексу і можливі зрушення у соціально-економічних процесах у прогнозному періоді.

До основних показників соціально-економічного розвитку регіону належать:

Середньорічна чисельність населення.

Чисельність працівників, зайнятих у народному господарстві.

Валовий внутрішній продукт.

Обсяг продукції промисловості.

Виробництво товарів народного споживання.

Валова продукція сільського господарства.

Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування.

Доходи місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів.

Грошові доходи населення.

Обсяг роздрібного товарообігу.

Обсяг реалізації платних послуг населенню.

Обсяг експорту товарів.

Баланси основних видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Середні ціни на основні види продукції.

У цій системі ВВП є основним показником розвитку економіки регіону. Згідно з методикою Мінстату, він розраховується за трьома методами: виробничим, розподільчим і кінцевого використання. Слід зауважити, що для прогнозування використовується виробничий метод розрахунку.

На особливу увагу тут заслуговує аналіз економічного потенціалу регіону, який може здійснюватися за допомогою визначення загального рівня економічного розвитку і за компонентною оцінкою окремих складових потенціалу і ступенем їх використання. До функціонального складу економічного потенціалу входять такі елементи: науково-інформаційний, трудовий, природно-економіч­ний, виробничий, організаційно-управлінський, споживацький.

Подібний аналіз дає змогу визначити такі характеристики, як місткість розміщення ресурсів і виробництва, ефективність ресурсних обмежень, сприйнятливість регіону до інновацій. Аналіз також має надати оцінку ступеню використання наявних ресурсів, або потенціалу (розуміється рівень фактичного застосування потенціальних можливостей регіону), інерції економічного зростання і соціально-економічних параметрів.

Щодо оцінки ступеня використання потенціалу, то існують методи як статистичного, так і експертного характеру, які дозволяють зробити це без визначення абсолютного значення потенціалу. Масштаби застосування цих методів досить широкі, бо існують випадки, коли тільки таким чином і можна оцінити ступінь використання потенціалу регіону. Вся проблема полягає в тому, що економічний потенціал регіону, як і потенціал будь-якої іншої системи, не має чіт­ких кількісних критеріїв та інструментів виміру, тому дослідникам слід завчасно домовитися, яким чином і на основі яких критеріїв вимірюватиметься потенціал. Обов’язковою умовою тут є порівнян­ність результатів аналізу складових економічного потенціалу (вироб­ничих, інфраструктурних, природно-ресурсних тощо).

При проведенні регіонального аналізу застосовуються такі градації стану економічного потенціалу регіону: високий, середній і низький. Ступені якісної оцінки використання потенціалу такі: використовується повністю та ефективно; використовується неповністю та ефективно; недовикористовується. Обмеженість його використання ресурсами відображається місткістю розміщення та ефективністю ресурсних обмежень.

Місткість розміщення — це потенційна можливість додаткового створення на території регіону нових економічних об’єктів або розширення діючих. Для якісної її оцінки використовуються наступні градації: місткість невичерпана; рівноважний стан; міст­кість вичерпана; перенасичення регіонального комплексу.

Обмеження за якимось ресурсом є ефективним (жорстким), якщо воно лімітує подальше розширення економічної діяльності. Тому застосовуються такі градації якісної оцінки стану ефективності ресурсних обмежень: ефективне; еластичне за даним обмеженням; рівноважний стан; неефективне.

Ефективність ресурсних обмежень слід насамперед оцінювати за устаткуванням, потужностями, сировинними ресурсами, матеріальними, трудовими, фінансовими, корисними копалинами та іншими ресурсами.

	- нема голосів (2472 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Державна регіональна політика на нинішньому етапі має бути підпорядкованою забезпеченню використання природно-ресурсного потенціалу та трудових ресурсів регіонів, комплексно-пропорційному розвитку територій і вирішенню гострих соціальних проблем на місцях.

Головним завданням регіональної політики в економічній сфері є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури; формування і розвиток вільних економічних зон з визначенням локальних територій для їх розміщення, налагодження при - і транскордонного співробітництва між регіонами; проведення децентралізації управління економікою з урахуванням її багатоукладності на базі міцної вертикальної структури влади.

У соціальній сфері завдання регіональної політики мають спрямовуватися на відновлення і розвиток соціальної інфраструктури, забезпечення необхідних умов життєдіяльності населення регіонів; раціональне використання трудових ресурсів шляхом удосконалення функціонування ринків праці та систем соціального захисту населення; формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, регулювання їх розвитку.

В екологічній сфері головним завданням регіональної політики є регулювання природно-господарської Для реалізації поставлених завдань доцільно утворити Державний комітет регіонального розвитку який би формував і реалізував державні регіональні програми з урахуванням ініціативи регіонів та використанням відомчих розробок. Першочерговим завданням є також обґрунтування рівнів регіонального управління — загальнодержавного, регіонального, локального, а також чітке розмежування їх функцій.

Головною передумовою успішного регіонального управління є чітко розроблена схема одиниць суспільно-географічного, районування й адміністративно-територіального устрою держави. Нині в Україні діють 24 обласні, Київська та Севастопольська міські, 519 районних державних адміністрацій. Серед них — 18 районних державних адміністрацій у містах Києві та Севастополі. Місцеве самоврядування мусить поступово набути широких прав, фінансової автономії і нести всю відповідальність перед громадянами і законом за стан справ на відповідних територіях.

Реформування економіки і перспективи соціально-економічного розвитку України значною мірою залежить від ефективної діяльності державних органів влади на різних рівнях управління. Всі три рівні управління (державний, регіональний і локальний) обов'язково повинні включати такі етапи: ретроспективний аналіз; прогнозування всіх сфер діяльності; планування і конструювання соціально-економічного життя; контроль за виконанням завдань.

На загальнодержавному рівні управління визначається генеральний напрям соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, розробляється Державна програма комплексного соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил країни, великі регіональні програми. Держава поширює свою діяльність на всю територію країни в економічній, соціальній, культурній і політичній сферах, у тій їх частині, що має загальнодержавне значення.

Регіональний рівень управління охоплює господарські комплекси основних мікрорайонів та адміністративних областей. У межах цих територій визначається загальна стратегія розвитку господарства на основі виконання державних регіональних програм, узгоджуються напрямки природокористування виробничої та адміністративної діяльності. Для кожного макрорайону складається прогнозно-індикативний план і схема розвитку та розміщення продуктивних сил. Найбільш стійкою одиницею регіонального управління є адміністративна область. В межах областей вже тривалий час функціонують територіальні спільності, — соціально-економічні комплекси, яким необхідно надати нового змісту та ширших повноважень. Територія адміністративної області повинна розглядатись як цілісна територіальна система мезорівня, в якій збалансовано функціонують природноресурсна, розселенська, виробнича, соціальна, демографічна і екологічна підсистеми. В кожній області розробляється прогнозно-індикативний план та програма соціально-економічного розвитку, схема комплексної організації території, паспорт області та обласного центру. Контроль за виконанням державних програм і місцевих індикативних планів на території області може здійснювати орган на зразок Координаційної ради.

Локальний (місцевий) рівень управління повинен забезпечувати реалізацію всіх рішень від макро- до мікрорівня на підзвітній території. Місцеві органи здійснюють управління локальним комплексом мікрорайону, контролюють використання всіх видів природних ресурсів, забезпечують їх охорону, провадять в життя ефективну соціальну, економічну й екологічну політику. На локальному рівні розробляються прогнозно-індикативний план соціально-економічного розвитку території, схема і проект районного планування, проекти технополісів, технопарків та інших інноваційних форм територіальної організації господарства, а також паспорт району і районного центру.

Назад
28. Предмет і об’єкт вивчення рпс

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.

Необхідно відзначити принципову відмiннiсть предмета і об’єкта вивчення курсу розміщення продуктивних сил вiд інших, пов’язаних з ним дисциплін, а також особливостi сучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослідження. Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економiчної науки вивчає специфiчнi, просторовi закономiрності органiзації територіальних господарських систем з метою їх рацiоналiзації, підвищення ефективностi господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територiальної) органiзації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.

Сучасна економiчна теорія трактує склад продуктивних сил на розширеній основі, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничiй сферi. Вiдповiдно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці; робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи органiзації праці та виробництва; науковий і соцiально-культурний потенціал; інформацiю [4, с. 266]. Взаємодiя цих компонентiв зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхніспецифічні риси.

Наука про розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рiвнi населеного пункту, адмiнiстративного району, областi, економiчного району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегіональний і глобальний рiвні. Їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурнi диспропорції в розмiщеннi продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рiвень збалансованостi територiальної господарської системи за різними критеріями. Одержанi результати виступають інформаційним підгрунтям наукового обгрунтування основних напрямів державної регіональної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації господарських комплексів, збереження навколишнього природного середовища, зростання ефективностi господарювання. Тому об’єктом вивчення даної науки виступають усi елементи просторової організації продуктивних сил — природо- і трудоресурсний потенціал, галузевi і мiжгалузевi комплекси, територіальнi форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою цієї науки є обгрунтування напрямiв оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економiчної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і тактики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економiчно доцільного механізму регіональної економічної політики; складання прогнозів територiального розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробки концепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих на досягнення збалансованого стану національної економiки, її галузей та територіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил.

Поиск по сайту: