Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні принципи компетенції Європейського Союзу



Разом із положеннями про категорії компетенції ЄС Лісабонський договір 2007 р. здійснив систематизацію основних принципів компетенції Союзу, регу­люючих питання її набуття і впровадження в життя. Ці принципи тепер об'єднані у спеціальну статтю, яка посідає одне з перших місць у новій редакції Договору про Європейський Союз — статтю 5. Перший принцип отримав назву «принцип наділення компетенцією» (п. 2 ст. 5). Він вперше чітко зазначений в установчих документах ЄС, хоча фактично діяв спочатку. Зауважимо ще раз, що відповідно до згаданого вище «принципу наділення компетенцією», що вказує на договірне походження Союзу, компетенція ЄС походить від держав-членів. Саме держави-члени «надають компетенцію Союзу» (або, в іншому формулю­ванні, «наділяють Союз компетенцією»), роблячи це за допомогою установчих документів («Договорів»), що укладаються і змінюються за їхньою згодою. З даного принципу виходить, що у своїй діяльності Союз не повинен перевищувати компетенцію, надану йому державами-членами, і зобов'язаний додержуватися цілей, котрі ці держави зафіксували в «Договорах».

У даний час принцип субсидіарності отримав подальший розвиток не тільки в рамках «оновленого» ЄС, але й пряме або непряме закріплення в ряді європейських конституцій (Німеччина, Італія, Франція, Польща та ін.), а також у Європейській хартії місцевого самовря­дування в рамках Ради Європи. У своєму широкому значенні він закріплюється й у ст. 1 Договору про Європейський Союз, згідно з якою ухвалення рішень у рам­ках ЄС повинне бути якомога ближчим до громадян. У вузькому сенсі принцип субсидіарності, як уже наголошувалося вище, чудово відображений у згадуваній ст. 5 Договору про Європейський Союз (п. З ст. 5). У даному випадку йдеться про застосування зазначеної вище концепції до тих сфер суспільного життя, у яких держави-члени надали Союзу компетенцію невиняткового характеру. Перш за все маються на увазі сфери сумісної компетенції ЄС і держав-членів. Нага­даємо, що в рамках цієї найширшої за предметом категорії компетенції Союзу законодавство й інші обов'язкові правові акти можуть видавати як європейські, так і внутрішньодержавні органи політичної влади. При цьому акти останніх не повинні суперечити документам Європейського Союзу, що мають верховенство (примат) над внутрішньодержавним правом.

Але хто в конкретних випадках повинен ухвалювати рішення, наприклад, при потребі розробки нових заходів у сфері захисту споживачів або охорони навколишнього середовища? Принцип субсидіарності, який закріплений у п. З ст. 5 Договору про Європейський Союз, встановлює, як відповідь, такий критерій: Союз може скористатися своїми повноваженнями лише тоді, коли цілі відпо­відного заходу не можуть бути достатнім чином досягнуті державами-членами самостійно (зусиллями центральних, регіональних або місцевих органів влади), але через масштаби або наслідки заходу можуть бути краще реалізовані на рівні Союзу в цілому.

У законопроектах ЄС повинне міститися обґрунтування їх відповідності принципам субсидіарності та пропорційності. Ці проекти повинні супроводжу­ватися спеціальним документом («карткою») пояснення, де вказані фінансові та юридичні наслідки ухвалення акта ЄС, а також інші якісні та кількісні показники, що підтверджують необхідність його ухвалення саме на рівні Союзу.

Принципово новою гарантією дотримання принципу субсидіарності, вклю­ченого Лісабонським договором 2007 р. у згаданий Протокол, стало наділення парламентів держав-членів специфічним правом вето на законопроекти ЄС, яке вони можуть здійснювати тільки на колективній основі. У цілях реалізації цього права кожному національному парламенту надано два голоси. Якщо представницький орган країни однопалатний, то обидва голоси подаються від імені парламенту в цілому (наприклад, Державні Збори Угорщини або Палата Депутатів Греції). У державах-членах, що мають двопалатні парламенти, по од­ному голосу надано кожній із палат окремо, думки яких можуть і не збігатися (наприклад, Національні Збори і Сенат Франції, Палата Общин і Палата Лордів Великої Британії). Отже, тоді загальна кількість голосів парламентів 27 держав- членів Союзу складає 28 х 2 = 56.

Яким же чином національні парламенти (палати) можуть використовувати вказані голоси і як повинен здійснюватися їх підрахунок? Згідно з «Протоколом про застосування принципів субсидіарності та пропорційності» 2007 p., всі націо­нальні парламенти (палати парламентів) уповноважені офіційно висловлювати свої думки, які констатують «недотримання» будь-яким новим законопроектом ЄС принципу субсидіарності. Викладення таких думок, що оформлюється моти­вованим висновком відповідного парламенту (палати), — право, а не обов'язок представницьких органів держав-членів.

Саме при підрахунку кількості негативних висновків національних парла­ментів (палат) вступають у дію голоси, надані їм новим «Протоколом про засто­сування принципів субсидіарності та пропорційності». Якщо негативні висновки винесли національні парламенти (палати), тобто є висновки про невідповідність конкретного законопроекту ЄС до принципу субсидіарності, що представляють у сукупності одну третину і більше від загальної кількості голосів (56 х 1/3 = 20 го­лосів), автор законопроекту зобов'язаний провести його повторне вивчення. За підсумками повторного вивчення законопроект може бути змінений або відкликаний, але може бути і залишений у колишньому вигляді (у всіх випадках рішення автора законопроекту повинне бути мотивованим). Якщо законопроект належить до питань судової або поліцейської співпраці у кримінальних справах (включаючи проекти з гармонізації кримінального і кримінально-процесуального права держав-членів), то для настання згаданого вище наслідку достатньо однієї чверті від загальної кількості голосів національ­них парламентів або палат (56 х 1/4 = 16 цілих голосів).

Нарешті, для більшості законопроектів ЄС, які прийматимуться за прави­лами «звичайної законодавчої процедури» (законодавчий акт видають спільно Європейський Парламент і Рада Європейського Союзу за пропозицією Комісії), «Протокол про застосування принципів субсидіарності та пропорційності» пе­редбачає ще одну ситуацію. Ця ситуація може мати місце, коли висновки про недотримання законопроектом ЄС принципу субсидіарності відображають по­зицію понад половини всіх національних парламентів (палат), тобто більшість наданих ними голосів (56 х Б + 1 = 30 голосів).

У подібних обставинах, якщо Комісія як автор законопроекту не погодиться з думкою національних представницьких органів і залишить проект («пропо­зицію») у незмінному вигляді, то вона повинна, як і в попередніх ситуаціях, об­ґрунтувати свою позицію.

На додаток до цього, законодавчі інститути ЄС (Європейський Парламент і Рада) в ході першого читання будуть зобов'язані провести спеціальне вивчення питання про відповідність проекту Комісії до принципу субсидіарності. Якщо будь-який із них визнає на цьому етапі, що принцип субсидіарності не дотри­маний, то подальший розгляд законопроекту припиняється.

Зі сказаного вище випливає, що колективне право вето національних парла­ментів на законопроекти ЄС не відповідає, на думку частини з них (1/3,1/4 або більшості), принципу субсидіарності, не має абсолютного характеру. Суб'єкти законодавчої процедури Європейського Союзу мають право не погодитися з цією думкою і прийняти запропонований акт.

Проте явна зневага думкою національних парламентів може бути недо­цільною з політичних причин. Тому, ймовірно, при виникненні згаданих ситуацій законопроекти ЄС щонайменше піддаються перегляду з метою врахувати по­зицію представницьких органів держав-членів.

 

 


 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.