Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та суть компетенції ЄС, її правові джерела



Поняття та суть компетенції ЄС, її правові джерела.

Категорії та сфери компетенції Європейського Союзу.

Основні принципи компетенції Європейського Союзу.

 

Поняття та суть компетенції ЄС, її правові джерела.

Здійснюючи правове регулювання суспільних відносин за участю держав-членів, фізичних та юридичних осіб, Європейський Союз також підпорядкований у своїх діях нормам права.

Юридичні межі діяльності ЄС, як і будь публічно-правової організації, характеризує поняття «компетенція». Союз в особі своїх інститутів, органів, установ та посадових осіб має право здійснювати не будь-які дії і не з усіх питань суспільного життя. Він може це робити лише тоді, коли є «компетентним», тобто має компетенцію у відповідності зі своїми установчими документами.

Компетенція ЄС складається з двох взаємопов'язаних елементів:

1) з одного боку, предмети відання - різні сфери суспільного життя, щодо яких ЄС може вживати заходів, у тому числі видавати правові акти. Володіння предметів відання (предметної компетенції) дає можливість краще усвідомити предмет регулювання права ЄС, бо він, як правило, не може виходити за рамки тих областей, які підвідомчі ЄС;

2) з іншого - повноваження - права та обов'язки ЄС у підвідомчих йому сферах суспільного життя. Як і в будь-якій організації, повноваження Союзу здійснюють його керівні органи - інститути ЄС.

Отже, компетенція Європейського Союзу - це сукупність його предметів ведення і повноважень. За своїм характером вона є владною компетенцією ( компетенцією публічної влади), тому що включає в себе повноваження з видання юридично обов'язкових актів як для держав - членів , так і для громадян і юридичних осіб.

За своїм походженням компетенція Союзу є делегованої компетенцією: вона утворена за рахунок поступки державами - членами частини своїх суверенних прав на користь ЄС.
На делеговане походження компетенції ЄС прямо вказує перший абзац ст . 1 базового установчого документа організації - ДЄС : «Цим Договором Високі Договірні Сторони засновують між собою Європейський Союз (далі іменований" Союз"), якому держави - ​​члени надають компетенцію для досягнення своїх спільних цілей ».

Про делеговане походження компетенції ЄС також нагадує Декларація про розмежування компетенції, схвалена урядами держав - членів при підписанні Лісабонського договору. У Декларації наголошується, що при перегляді надалі установчих документів ЄС вони можуть прийняти рішення не тільки про збільшення компетенції ЄС, а й про її скорочення.
Наслідком делегованого походження компетенції ЄС є наявність у всіх держав - членів права спільно брати участь в її реалізації. Держави - ​​члени беруть участь у реалізації компетенції Союзу, в першу чергу, через своїх представників в міжурядових інституціях ЄС - Європейській раді, визначальному загальні політичні орієнтири і пріоритети, і Раді ЄС (Раді Міністрів), який, зокрема, здійснює на європейському рівні законодавчу функцію (спільно з Європейським парламентом, що представляє громадян Союзу в цілому).

Обсяг компетенції ЄС постійно зростав на всіх етапах його історії і ще більше збільшився після реформи Лісабонського договору 2007 р. Європейська об'єднання вугілля і сталі - перше з Європейських співтовариств, покладених в основу Союзу, - було організацією спеціальної компетенції, яка охоплювала лише дві галузі промисловості (вугільну та сталеливарну). Після створення в 1957 р. ЄЕС, а також Євратому предмети ведення майбутньої першої опори Союзу були поширені на всю економічну систему. Нарешті, після створення на базі Європейських співтовариств Європейського Союзу компетенція ЄС стала охоплювати всі основні сфери суспільного життя, тобто стала справді загальної компетенцією .

Загальною тенденцією еволюції компетенції Європейського Союзу є її розширення в міру розвитку інтеграційних процесів між державами - членами ЄС та їх народами. Новим кроком у цьому напрямку став Лісабонський договір 2007 р. він включив до компетенції ЄС ряд нових сфер і напрямків діяльності (зокрема, космос, туризм, цивільну оборону, гуманітарну допомогу, енергетику). Лісабонський договір також розширив повноваження ЄС в деяких сферах суспільного життя , які були включені до його компетенції на попередніх етапах європейської інтеграції (наприклад , в області охорони навколишнього середовища) .

Відповідно до процитованої вище ст. 1 ДЕС джерелами компетенції ЄС у загальнополітичному сенсі виступають держави-​​члени. Держави-​​члени як суверенні організації публічної влади на національному рівні передали частину питань, які вони раніше вирішували самостійно, до компетенції наддержавної організації політичної влади Європейський Союз. Правовими формами (джерелами), за допомогою яких держави - ​​члени наділяють компетенцією Європейський Союз, виступають його установчі документи ЄС (Договори), укладені ними за спільною згодою і виступаючі в праві ЄС в якості джерел вищої юридичної сили ( джерел первинного права). Короткий (базовий) установчий документ - ДЕС визначає основоположні принципи компетенції ЄС і головні цілі, до яких ЄС повинен прагнути у своїй діяльності.
У ДЕС також закріплені загальні положення про діяльність Союзу на міжнародній арені та спеціальні правила щодо спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС, включаючи загальну політику безпеки і оборони ( розділ V «Загальні положення про зовнішньополітичну діяльність Союзу та спеціальні положення про спільної зовнішньої політики і політики безпеки »).
В інших питаннях регулювання компетенції ЄС здійснює другий (деталізуючий) установчий документ - ДФЕС . Саме ДФЕС згідно з його ст. 1 « організовує функціонування Союзу і визначає сфери , межі та порядок здійснення його компетенції» .

Відповідно до нової (встановленої Лісабонським договором) структурою ДФЕС компетенція ЄС підрозділяється на дві основні частини:

1) внутрішня (внутрішньополітична) компетенція , предметом якої виступають суспільні відносини, що складаються всередині ЄС в цілому. Основним джерелом внутрішньої компетенції Союзу є частина третя ДФЕС під назвою «Внутрішня політика та діяльність Союзу», 24 розділу якої присвячені конкретним аспектам внутрішньополітичної діяльності ЄС : «Внутрішній ринок » (розділ I) , «Сільське господарство» (розділ III), « Простір свободи , безпеки та правосуддя » (розділ V), «Захист споживачів» (розділ XV ) і т.д.;

2) зовнішня (зовнішньополітична) компетенція, предметом якої виступають діяльність ЄС на міжнародній арені, відносини ЄС з державами , що не входять до його складу (третіми країнами), а також з міжнародними організаціями.

Проміжне положення між внутрішньою і зовнішньою політикою Союзу займають його заходи у сфері відносин ряду острівних територій, що знаходяться під суверенітетом держав-членів (як правило, колишніх колоніальних володінь), проте не ввійшли разом з ними до складу ЄС, — «заморські країни і території» (Гренландія, Нова Каледонія, Фолклендські острови та ін.). Ця сфера діяльності ЄС, названа асоціацією із заморськими країнами і територіями, передбачена в одно­йменній частині Договору про функціонування ЄС, яка структурно розташована між правилами його внутрішньополітичної та зовнішньополітичної діяльностей: частина четверта «Асоціація із заморськими країнами і територіями».

Таке широке наочне охоплення компетенції Європейського Союзу не означає, що держави-члени поступилися йому абсолютно всіма суверенними правами у названих вище сферах. Обсяг повноважень, наданих Союзу, неоднаковий у різних сферах його відання: від найширшого, такого, що включає весь комплекс законодавчих, адміністративних і судових заходів (наприклад, у питаннях забез­печення свободи конкуренції на внутрішньому ринку ЄС), до вкрай обмеженого, такого, що зводиться в основному до рекомендаційних і заохочувальних заходів (наприклад, у сфері культури).

Отже, в якості правових джерел компетенції ЄС виступають його установчі документи, за допомогою яких держави-​​члени передали Європейському Союзу суверенні права з управління різноманітними сферами суспільного життя.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.