Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фонетика української мови як учення про звукову систему. Предмет і завдання фонетики. Фонетичне членування потоку мовлення. Фонетичні одиниці

Розвиток української лексикографії. Практична лексикографії.

Украї́нська лексикогра́фія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників (словникарство) та опрацюванням їх теоретичних засад.

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу — двомовні перекладні, в яких церковнослов'янські слова передаються «простою мовою». Найдавніший з таких словників має назву «Лексисъ с толкованіємъ словенских словъ просто». У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, в якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою». Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Тустановського) «Лексис Сирѣчъ Реченія Въкратъцѣ събранны И из словенскаго языка на простый Русскій Діалектъ Истолкованы».

Одним із перших словників нової української літературної мови є «Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ "Энеиде", и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ других языковъ, или коренных Россійскихъ, но не употребительнъхъ», додане до першого видання «Енеїди» І.П.Котляревського (1798 р. Названі лексикографічні праці відіграли й певну нормативну роль. Однак відчувалася потреба в повнішому словнику, української мови. Тому один із відомих вітчизняних філологів М. Максимович закликав до створення такого словника.

XIX ст. відзначалося появою важливих праць з діалектології та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та етнографічної лексики, були спроби укладання словників з використанням переважно цих матеріалів. У 1893—1898 рр. у Львові вийшов друком «Словарь російсько-український» М.Уманця і А.Спілки.

Ідея українських лексикографів укласти повний словник української мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику - «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка, який був виданий у 1907—1909 рр.

У 1918—1930 рр. з'явилося чимало словників термінологічних, потребу в яких особливо відчувала школа.

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників — і за рівнем лексикографічного опрацювання і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. З'явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, було видано словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники, почато укладання етимологічного словника.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

Фонетика української мови як учення про звукову систему. Предмет і завдання фонетики. Фонетичне членування потоку мовлення. Фонетичні одиниці.

Фонетика - розділ мовознавства, що вивчає звуки мови і звукове будова мови (склади, звукосполучення, закономірності з'єднання звуків в мовну ланцюжок).

Предметом фонетики слугує вся фонетична теорія, теоретичне трактування фонетичних одиниць, засобів, процесів, їхніх функції, особливостей та закономірностей.

Три аспекти фонетики:

1) анатомо-фізіологічний (артикуляційний). Досліджує звук мови з точки зору його створення: Які органи мови беруть участь в його вимові; Активні або пасивні голосові зв'язки. Витягнуті чи губи вперед і т. д.

2) акустичний (фізичний). Розглядає звук як коливання повітря і фіксує його фізичні характеристики: частоту (висоту), силу (амплітуду), тривалість.

3) функціональний аспект (фонологічний). Вивчає функції звуків у мові, оперує фонемами.

Основні фонетичні одиниці і засоби:

Усі одиниці фонетики діляться на сегментні і суперсегментний.

Сегментні одиниці - одиниці, які можна виділити в потоці мовлення: звуки, склади, фонетичні слова (ритмічні структури, такт), фонетичні фрази (синтагми).

Фонетична фраза - відрізок мовлення, який представляє собою інтонаційно-смислова єдність, виділене з обох сторін паузами.

Синтагма (мовної такт) - відрізок фонетичної фрази, характеризується особливою інтонацією і тактовим наголосом. Паузи між тактами не обов'язкові (або короткі), тактове наголос не дуже інтенсивно.

Фонетичне слово (ритмічна структура) - частина фрази, об'єднана одним словесним наголосом.

Склад - найменша одиниця мовної ланцюжка.

Звук - мінімальна фонетична одиниця.

Суперсегментний одиниці (інтонаційні засоби) - одиниці, які накладаються на сегментні: мелодійні одиниці (тон), динамічні (наголос) і темпоральні (темп або тривалість).

Наголос - виділення у мові певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою інтенсивності (енергії) звуку.

Тон - ритміко-мелодійний малюнок промови, який визначається зміною частоти звукового сигналу.

Темп - швидкість мови, яка визначається кількістю сегментних одиниць, виголошених за одиницю часу.

Тривалість - час звучання сегмента мови.

Розділи фонетики

Фонетика ділиться на загальну, порівняльну, історичну і описову.

Загальна фонетика розглядає закономірності, характерні для звукового ладу всіх світових мов. Загальна фонетика досліджує будову мовного апарату людини і використання його в різних мовах при утворенні звуків мови, розглядає закономірності зміни звуків у мовному потоці, встановлює класифікацію звуків, співвідношення звуків і абстрактних фонетичних одиниць - фонем, встановлює загальні принципи членування звукового потоку на звуки, склади і більші одиниці.

Порівняльна фонетика зіставляє звуковий лад мови з іншими мовами. Зіставлення чужого і рідної мов в першу чергу потрібно для того, щоб побачити і засвоїти особливості чужої мови. Але таке зіставлення проливає світло і на закономірності рідної мови. Іноді порівняння споріднених мов допомагає проникнути в глиб їх історії.

Історична фонетика простежує розвиток мови протягом досить тривалого періоду часу (іноді з часу появи однієї конкретної мови - його відділення від прамови).

Описова фонетика розглядає звуковий лад конкретної мови на певному етапі (найчастіше фонетичний лад сучасної мови).




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.