Системність. “Ціле” і “часткове” як визначеності системи

Системність характеризується завдяки парним категоріям визначеності – “ціле” та “часткове”. Категорії цілого і часткового як мислене відтворення співвідношення предметних сукупностей і їх зв’язків (об’єднуючих і роз’єднуючих, інтегруючих у нову якість чи властивість) в адитивних (ціле визначається властивостями частин) і неадитивних (властивості частин ні в сумі, ні окремо не складають якості цілого; наприклад: організм, ценоз) системах. у пізнанні категорії цілого і часткового проявляються зокрема в методах аналізу і синтезу, індукції та дедукції.

Єдине цілісне буття і множина його частин знаходить вираз у категоріях система,структура, елемент.Сєтров М.Н.: “Якщо категорія цілого має абстрактно-синтетичний характер, то поняття системи, являючись наче б то діалектичним запереченням його, отримує в основному конкретно-аналітичний характер” (с. 51).Елемент –категорія, співвідносна як із структурою, так і з системою. При достатнійскладності об’єктів ми називаємо їх системою. Система – це вся множина виявів форми і змісту складного об’єкту, якщо він утворює певну єдність, його набір елементів, будова, функції, зв’язки, взаємодія. Включає структурні й динамічні характеристики, що забезпечують її функціонування.Юдін Е Г.:“Усистемі, що являє собою органічне ціле, елемент визначається перш за все його функцією: як мінімум – це одиниця, здібна до відносно самостійного здійснення певних операцій” (с. 185).Лише світ у цілому не є підсистемою (елементом)більш повної системи.У інших випадках система й елемент –поняття співвідносні. Структура– визначається лише будовою об’єктів. Це – сукупність певних стійких форм зв’язків у об’єкті, які забезпечують його цілісність, самототожність і зберігаються навіть при значних внутрішніх перетвореннях системи. Отже, структура характеризує найстійкіше, відносно незмінне у системі, саму форму зв’язності елементів у ній.

Структурний підхід – це підхід з боку цілісностізв’язків(достатня, необхідна, повна). Сьогодні він досить поширений не лише у логіці мислення. Від Л. Берталанфі бере початок і спеціальна теорія систем. Основні системні принципи: цілісність, структурність, взаємна залежність елементів, множинність, ієрархічність, опис системи.

Система буття універсуму і її вираз у науковій картині світу. Завдяки вченню про форми руху матерії була побудована система Універсуму та її наукова картина світу, сучасна класифікація наук (дивись наочно-графічну схему в таблиці). На відміну від світогляду й ідеології картина світу не носить оцінного характеру.

Геологічний рух: синтетична форма, застосована до конкретного мега-тіла. Найважливіші характеристики складових географічної оболонки:

Літосфера (гр. lithos — камінь, sphaira — куля) — верхня тверда оболонка земної кулі, до складу якої входять земна кора та верхня частина мантії. Вона сформувалась близько 5 млрд. років тому. Внаслідок впливу атмосфери та живих організмів на літосферу виник родючий поверхневий шар земної кори — ґрунт, який широко використовується людиною в практичній діяльності, сільськогосподарському виробництві. Дія людини спрямована і на глибокі шари літосфери — надра, які забезпечують сировиною різні галузі промисловості.

Атмосфера (гр. aimos — пар + sphaira — куля) — це газоподібна оболонка Землі. Майже 75% маси атмосфери зосереджено у нижньому 10-кілометровому шарі, тобто у межах біосфери. Маса атмосфери становить одну мільйонну частину маси Землі, Атмосферне повітря складається з молекулярного азоту (78,1%), кисню (20,93%), аргону (0,98%), вуглекислого газу (0,03%) та інших газів .

Гідросфера (гр. hydor — вода + sphaira — куля) — це сукупність вод планети, переривчаста водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою. Океани, моря, озера, річки, підземні води та лід вкривають майже 71% земної поверхні. Водні ресурси планети становлять 1,6 млрд. куб. км. Це 1/800 об'єму Землі. Гідросфера є досить рухливим елементом географічної оболонки. Вода в природі переходить з одно­го стану в інший і здійснює кругообіг та циркуляцію.

Біосфера (гр. bios — життя + sphaira — куля) — це сфера існування живої речовини, найскладніша природна підсистема географічної оболонки. Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Є. Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І. Вернадський., У 1926 р. він видав книгу "Біосфера", в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини. Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км. Вона охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і літосферу — до глибини 3— 11 км на суші й 0.5—1,0 км під дном океану. Таким чином, у біосферу включають ту частину географічної оболонки, де існують живі істоти. Маса біосфери — близько 0,05% маси Землі. За даними науки, життя на нашій планеті зародилось в океані 2,5— 3 млрд. років тому. З появою життя на Землі між органічним світом і неорганічною матерією встановився тісний взаємозв'язок, основу якого становило одержання організмами поживних речовин з неживої речовини. Живі організми мали активний вплив на всі оболонки планети, склад атмосфери, гідросфери і літосфери, що сприяло накопиченню органічного матеріалу і створенню родючого поверхневого шару. Таким чином, біосфера формувалась і перетворювалась під впливом живої речовини.

Біосфера неоднорідна. Вона складається з відносно невеликих цілісних і стійких елементів (болота, водойми, поля, луки, ліси). Ці елементи академік В.М. Сукачов назвав біогеоценозами. Він визначає біогеоценоз як сукупність на певній ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, зв'язаних обміном речовин і енергії, природних компонентів — гірської породи_? ґрунту, рослинності тварин і мікроорганізмів. Біогеоценози є структурними одиницями біосфери, а біосфера системою біогеоценозів

Всі названі компоненти біосфери існують не ізольовано, а взаємопов'язані і утворюють єдину цілісну систему. Знання історії формування біосфери, законів, які управляють життям природних компонентів, взаємовплив живої речовини і неживої матерії, кругообіг речовини і енергії дають підстави розглядати природу як єдину систему. Звичайно, біосфера ніколи не перебувала в статич­ному стані: рослини, тварини, біогеоценози поступово еволюціонували. Зміни клімату і умов життя призводили до виникнення багатьох нових видів. Під впливом живої речовини змінювалася поверхня твердої оболонки Землі. З появою людини в історії біосфери розпочався якісно новий період.

Варто пам’ятати: не існує справжньої межі природи і суспільства, а отже і природознавства та суспільствознавства (гуманітарних знань у цілому). Є лише предметний акцент знань.

Поиск по сайту: