Брехня №3: «Советский Союз делал всё возможное для обуздания гитлеровской агрессии...»

Червня 1941 року – початок Великої Вітчизняної брехні

22.06.2009 - 10:22

Катастрофа 22 червня 1941 року відбулася, бо мала відбутися. Радянський союз не готувався не до оборони, а до нападу, і сам «радянський народ» не хотів воювати за комуністів. Звідси така кількість полонених і тих, хто перейшов на бік Німеччини. Навіть вражаюча військово-технічна перевага СРСР не змогла компенсувати небажання людей захищати червоний тоталітаризм...

Історія, точніше – історія, з якою ми стикаємось, схожа на засмічений клозет. Промиваєш його, промиваєш, а лайно все одно спливає нагору. (Гюнтер Грас)

Те, що у Другій світовій війні загинуло 50 мільйонів людей, не прикрашає жодного з її учасників. В цивілізованих країнах Заходу давно зрозуміли, що участь в цьому кривавому божевіллі – не привід для гордощів. Але на сході континенту з цієї всеєвропейської трагедії збудовано цілий культ – з щорічним «побєдним» карнавалом і ритуальними танцями навколо священної для всіх азіатів «вертикалі влади». Московський культ «Великої Вітчизняної війни» від початку і досьогодні густо замішаний на крові і брехні.

Брехня №1: «Без предъявления каких-либо претензий к Советскому Союзу, без объявления войны, германские войска напали на нашу страну...»

Як кажуть українці, брехун бреше, а дурень віру йме! Німецький напад розпочався о 4 ранку 22 червня. За півтори години – о 5.30 ранку – німецький посол в Москві граф Шулленберг, дочекавшись прийому в народному комісаріаті іноземних справ, вручив Молотову ноту про оголошення війни. Сам Шулленберг отримав текст ноти телеграмою вночі на 22 червня і намагався додзвонитися Молотову з 2 до 3 години ночі. Однак, той всі дзвінки проігнорував і натомість зателефонував Сталіну. Іван Стаднюк наводить відповідь Сталіна Молотову: «Езжай в Москву, но прими немецкого посла только после того, как военные нам доложат, что вторжение началось...» Ось звідки ростуть ноги у цієї брехні!

Та й розвіддані до Сталіна йшли буквально рікою. Ще 18 листопада 1940 року радянська агентура сповістила його про можливий напад Гітлера. Це підтвердили дані про формування резервної армії вермахту та передислокації військових сил на східний кордон. 5 березня 1941 року Сталін отримав мікрофільм з телеграми Риббентропа німецькому послу в Японії Отту, де сповіщалося, що війна з СРСР почнеться в середині червня 1941 року. Трохи пізніше радянський шпигун Зорге уточнить цю дату і назве 22 червня.

Брехня №2: «Миролюбивая внешняя политика СССР в предвоенные годы...»

Взагалі-то, з вересня 1939 року «миролюбний» СРСР захопив і окупував Литву, Латвію, Естонію, частину Польщі, Румунії і Фінляндії – територію з загальною кількістю населення в 23 мільйони людей. Правда, невдовзі цього населення значно поменшало – когось «визволителі» розстріляли одразу, когось згноїли в заполярних концтаборах... Перетворивши тим самим, за доброю московською традицією, решту населення у своїх затятих ворогів. Це аж ніяк не покращило обороноздатність СРСР. До того ж, захопивши нейтральні держави, Сталін ліквідував «буфер» між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною, створивши умови для раптового удару ворога, що і сталося 22 червня 1941 року.

Брехня №3: «Советский Союз делал всё возможное для обуздания гитлеровской агрессии...»

Все було з точністю до навпаки – саме Радянський Союз робив все можливе, щоби «гітлерівська агресія» стала можливою. Звернімося до фактів. Починаючи з 1920-х років тисячі німецьких офіцерів проходили навчання в Радянському Союзі. Таким чином Сталін допомагав німецькому генералітету обійти умови Версальського договору, що забороняв німцям нарощувати військову міць. Але найголовніше те, що саме Радянський Союз забезпечував німецьку економіку стратегічно важливою сировиною, в першу чергу – марганцем, без якого виробництво якісної сталі (тобто гармат, танків) було взагалі неможливе.

Ну і, коли треба, Сталін охоче допомагав німецькій армії. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Але через два тижні затяжних боїв з поляками, які й не думали здаватися, у німецьких військово-повітряних сил закінчився запас бомб, у танків вичерпався моторесурс і забракло бензину. Омріяний німцями «бліцкриг» опинився на межі зриву. І Сталін кинувся рятувати хвалькуватого авантюриста Гітлера – 17 вересня 1939 року Червона армія нанесла могутній удар в спину полякам. Польщу було розгромлено і по-братськи поділено. Переможці на радощах влаштували спільний парад в славному місті Брест. З радянського боку його приймав комбриг Кривошеїн, з німецького – генерал Гудеріан, випускник радянської танкової школи в Казані. А 30 тисяч польських офіцерів, що здалися в полон Червоній армії, невдовзі були розстріляні в Катині. До речі, перед тим кілька тисяч тих офіцерів тримали в концтаборі на Луганщині, під Старобільськом...

А взагалі, щоб ніхто не сумнівався, на чиєму боці був до 22 червня 1941 року Радянський Союз, 30 грудня 1939 року в газеті «Правда» Сталін чітко і недвозначно заявив: «Как бы не врали господа из французского информационного агентства «Гавас», они не могут отрицать того, что не Германия напала на Англию и Францию, а Франция и Англия напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну».

Брехня №4, найнахабніша: «Причина временных неудач нашей армии в 1941 году состоит в недостатке у нас танков, а отчасти – авиации» (з офіційної заяви маршала бронетанкових військ СРСР маршала Ротмістрова).

Знову співставляємо факти (до речі, з відкритих джерел). У Гітлера на Східному фронті було 3582 танки, Червона армія на цей час мала 23457 танків. Тобто майже в 7 разів більше. На боці Радянського Союзу була не лише кількісна, але і якісна перевага. Найкращий німецький танк 1941 року Т-IV (вага 22 тони) мав двигун в 300 кінських сил, короткоствольну гармату 75 мм з вагою снаряда 8 кг. А найкращий радянський танк КВ-2 (вага 52 тони) мав двигун 600 кінських сил, гармату 152 мм з вагою снаряда 50 кг. Броню цього танку – ані лобову, ані кормову – не могла пробити жодна німецька танкова чи протитанкова гармата. Почитайте мемуари німецьких танкістів за 1941 рік – які незабутні відчуття вони отримували, стикаючись у відкритому бою з цим монстром бронетехніки! І було таких «монстрів» у радянської армії 711, не кажучи вже про 1400 знаменитих Т-34, які по всім показникам перевершували німецькі середні танки. Важких танків в 1941 році у німців не було взагалі, а Сталін мав, окрім КВ-2, ще й важкий п’ятибаштовий танк Т-35 (50 штук) і середній трьохбаштовий танк Т-28 (400 штук). До речі, із загальної кількості німецьких танків (3582 штуки) більше 2 тисяч були легкими, озброєними лише кулеметом або 20-міліметровою гарматкою.

В артилерії Радянський Союз також мав абсолютну перевагу. Проти 30 тисяч німецьких гармат зразка 1917-1918 років радянська армія мала 67 тисяч гармат і 24 тисяч мінометів, більшість з яких були розроблені уже в 1930-ті роки. На додаток, закінчувалася підготовка до масово випуску реактивної артилерії – «Катюш».

Проти 3 тисяч німецьких літаків та Східному фронті Радянський Союз мав 17 тисяч, причому 3719 з них були найновішими на той час розробками. А за наказом Сталіна терміново готували ще 100 тисяч нових військових літунів і розпочинали масовий випуск нових літаків.

Вражаючою була перевага СРСР у військово-морських силах. Чорноморський радянський флот налічував 1 лінкор, 5 крейсерів, 30 есмінців, 50 підводних човнів. Німці ж мали лише 4 есмінці, 11 підводних човнів, 30 торпедних катерів... Але хто чув про славні перемоги радянського флоту в 1941 році? Ніхто, бо ніяких перемог не було.

Коротше кажучи, абсолютна військово-технічна перевага Радянського Союзу над гітлерівською Німеччиною – незаперечний історичний факт. Так само, як і грандіозна поразка радянських військ в 1941 році. На перший погляд – парадокс.

Насправді ж пояснення дуже просте. «Самая бездарная армия со времен сотворения рода человеческого, которая могла воевать только заваливая врага горами трупов своих солдат» – з гіркотою і болем написав про радянську армію російський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв.

Взагалі-то, вся радянська влада могла існувати у передвоєнний час тільки так – завалюючи країну мільйонами трупів своїх громадян – розстріляних, знищених голодом, замордованих в концтаборах. Врешті решт масовим терором комуністам вдалося таки упокорити народи. Але заляканий, зламаний і озлоблений чоловік ніколи не може бути хорошим солдатом.

І головне: так звана «Велика Вітчизняна війна» по своїй суті вітчизняною не була. Вітчизняна війна – це коли народ свідомо і добровільно стає на захист своєї вітчизни. А по кількості штрафбатів і загороджувальних загонів радянська армія не мала собі рівних – людей просто гнали на війну під дулами кулеметів. Та й кількість радянських громадян, що здалися в полон, вражає – загалом 6,5 мільйонів людей (для порівняння: в Першу світову здалося в полон трохи більше 1 мільйона росіян). 80% радянських танків, що потрапили до рук німців влітку 1941 року не мали бойових ушкоджень, тобто були просто кинуті екіпажами. Рівень колабораціонізму (тобто співпраці з гітлерівцями) серед радянських громадян також вражає – 3,5 мільйони, з яких 1 мільйон утворив регулярні збройні формування, що воювали проти радянської влади. І це – не рахуючи цивільного населення, яке в перші місяці війни зустрічало німецьку армію як визволителів – хлібом та сіллю. Такою була історична розплата за війну, яку комуністи з 1917 року вели проти власних народів.

Поиск по сайту: