Основні категорії даосизму. § Дао (道) — буквально шлях, в даосизмі-духовність.

§ Дао (道) — буквально шлях, в даосизмі-духовність.

Дао означає Шлях осягнення законів природи, її закономірностей. Вчення закликає людей жити по природних законах, відповідно до Дао, універсальним гармонізуючим принципом. Дао трактується як абсолютна категорія, що не піддається опису, одвічний вселенський принцип. На початку «Дао де цзін» сказане: «Дао, про яке можна говорити, не є достеменне Дао». Дао безтілесне і не піддається плотському сприйняттю, воно скрізь і ніде, безформне і безіменне, нескінченне і вічне, порожнє, але невичерпнє. Воно — прабатько всього, включаючи богів. Все народжується з Дао і все вирушає в Дао. Саме Дао знаходиться в безкінечному циклічному кругообертанні: не досягаючи межі воно знов спрямовується до витоку. Дао — вищий закон буття, але не буття, як таке; воно поза буттям, за його межами, але це не Бог, не надприродня сила, бо Дао природнє хоча і неосяжне. Про Дао згадують як про «початок і матір десяти тисяч речей», тобто сутнісну основу буття. Проте Дао не є буттям, але це і не небуття. Це те, що є першопричиною. В цьому відношенні його доречно порівняти з буддиським поняттям шуньяти (порожнечі). Дао універсальне, всепроникне і не піддається руйнуванню. З точки зору метафізики Дао — це джерело, що породжує все суще, і одночасно кінцева мета будь-якого прояву. Воно не володіє фіксованою субстанціальною основою, а лише забезпечує прояв і згасання існування. Згідно з даоською філософією, відпочинок передує руху, а достаток спокою — дії. Дао є основою будь-якого процесу. Само по собі воно нерухоме, але є початком будь-якого руху. У цьому сенсі Дао означає абсолютну природність.

§ Де (德) — буквально відвага або мораль. Сила, або порядок речей у всесвіті.

Дао непізнаване, але всюдисуще. Те, про що можна говорити, називається Де (проявлена потужність). Це поняття демонструє Дао у дії, проявляє його потенційну енергію в об'єктах творіння. Якщо Дао — це тотальна суть світу, то Де — це загальний космічний принцип, що визначає для кожного об'єкта належну форму і послідовність майбутніх йому трансформацій, це втілення певного внутрішнього життєвого принципу породженого Дао, того, що зв'язує кожного з Дао, це прояв тотальної суті світу в реальності. Якщо суб'єкт або об'єкт слідують дао (іншими словами, діють природним чином), їх наповнює енергія (де). При цьому не мається на увазі якась сила, що прагне до насильницьких змін що суперечило б самій суті вчення, а природна сила, що повністю виявляє природний потенціал. За аналогією з водою, Дао подібне до потоку, силу перебігу якого представляє де.

§ У-Вей (無為) — буквально не-дія — розуміння того, коли потрібно діяти та не діяти, перебуваючи у гармонії з Дао

Ключовий термін, що позначає утримання від активних дій,— у-вей. Його можна перекласти як невтручання, хоча саме слово зовсім не має на увазі абсолютної пасивності. Навпаки, це дія, але здійснена відповідно до двох принципів: — жодне зусилля не має бути витрачене дарма; — не слід робити нічого, що не відповідає законам природи. У-вей слід було б перекласти як спонтанна або природна дія. Це те, що людина робить інтуїтивно, не плануючи. Це дія, мотивована реальними обставинами, а не фантазіями. Часто ми діємо всупереч своїй натурі з єдиною метою — довести яку-небудь ідею або принцип. У такі моменти особа внутрішньо суперечлива: емоції підказують одне, раціональний початок — інше, свідомість — третє. У таких умовах вчинок малоефективний і неприродний оскільки є результатом компромісу між різними сферами свідомості. у-вей втілює спонтанну і природну поведінку. Діючи таким чином, ми не задаємося питанням правочинності вчинку, а просто здійснюємо його. У-вей — це якість, яка дозволяє неупереджено дивитися на речі, мистецтво бути самим собою, навик природної поведінки і упевненості в своїх силах. у-вей проявляється тоді коли людина не дотримується умовних стереотипів поведінки і не замислюється над тим, що робить. Іншими словами, людина підкорюється наказам підсвідомості, не втрачаючи час на логічний аналіз і свідому оцінку ситуації. Слід зазначити принципову різницю між мораллю даосов і конфуціанців. Згідно Конфуцію, етичні норми повинні визначатися законними актами що регламентують суспільну поведінку. Іншими словами, деякі вчинки приносять безперечну суспільну користь навіть у тому випадку, коли суперечать природним людським імпульсам. Даоси вважають такий підхід неприпустимим. Подібне насильство над людською природою порушує гармонію Дао.

Компоненти даосизму

§ Даоська філософія

§ Книга Змін, особливо шанована у конфуціанстві та даосизмі

§ Китайська астрологія,

§ Фен-шуй,

§ Китайська медицина,

§ Даоське вчення про бессмертя, зовнішня алхімія, внутрішня алхімія

§ Даоська медитація,

§ Практика транса та спілкування з духами,

§ Даоський пантеон,

§ Мантика та гадання,

§ Дао Любові,

§ Бойові мистецтва, кунг-фу

§ Ци

§ Цигун

ЛАО-ЦЗИ ТА ДАОСИЗМ

Про творця цього віровчення відомо небагато, значно менше, ніж про Кун-цзи. Він народився у VI ст. до н.е. в уїзді Ку царства Чу. Справжнє його прізвище — Лі, перше ім’я Ер, друге — Дань. В «Історичних записках» славетного китайського історика Сима Цяня згадується, що Лао-цзи обіймав посаду хоронителя архіву чжоуського двору, а найголовніше — зустрічався з Кун-цзи. Його ім’я Лао-цзи — то «філософське» прізвисько мудреця й означає «старе немовля», «стара дитина» або «старий філософ».

Решта відомостей про нього — тільки реставрація з небагатьох даних. І це зовсім не випадково, адже головне в житті Лао-цзи — власне вчення та додержання його постулатів, а головна справа життя — книга «Дао-де-цзин» «Книга про дао-шлях та де-добродійство». Це проповідь «цзи жань», проповідь природності та спонтанності життя, що не вимагає від людини ніяких зусиль і базується на природних ритмах. Практичне виконання цзи жань — недіяння («у вей») та мовчання («бу янь»).

Для цзи жань байдуже, яким є соціальний устрій; найкращим вважається той, якого просто не існує, «природний», а найкращим правителем — тільки «той, хто сховався, щез».

Отже, ідеал Лао-цзи — то не поривання в майбутнє або минуле. Він обирає середній шлях — перебування в дійсності, шлях вічної рівноваги та постійності «чан», втіленням якого і стала цзи жань. Лао-цзи не прагне до якихось зовнішніх змін. Царства і правителі вже є — що ж, хай залишаються. Головне — щоб усе прийшло до природного стану.

Чи є в цьому вченні місце для особистості, неповторності окремої людини? Певна річ, ні. Людина, її особистість має «розчинитися» у природному бутті. Біографія окремої людини не має значення, адже вічний тільки космос. Людина ж, окрема особа — лише найдрібніша частка космосу. З таких позицій цілком природною є відмова від особистого «Я», «розчинення» особи в «біографії Піднебесної».

Людина, на думку Лао-цзи, відійшовши від цзи жань, занурилася у протиріччя. Що ж врятує людство та Піднебесну? Лише повернення до природності.

Коли вся Піднебесна буде знати, що прекрасне є прекрасне, то з’являється й потворне. (Коли Піднебесна) вся буде знати, що добро (майстерність) є добро, то з’являється і недобро.
Тому:
Буття й небуття один одного породжують. Тяжке п легке одне одного створюють. Довге й коротке одне одного вимірюють ... –
говориться в «Да-де-цзин».

Де ж відшукати цзи жань? Вона зовсім поруч, вона — у природі. Істина цзи жань проста: де б ти не був, природа води — текти вниз, природа вогню — підійматися вгору. Людині від цієї правди нікуди подітися... Отож постає питання — як повернути обличчя Піднебесної до цієї всесвітньої істини? Всім життям, особистим прикладом? Але цього замало. І Лао-цзи був змушений говорити про цзи жань, ба навіть написати славетну книгу «Дао-де-цзин».

За однією з легенд, цю «Біблію» даосів було написано на одному диханні перед тим як мудрець покинув межі Піднебесної, на західному кордоні Китаю, перед остаточним «розчиненням» у повній невідомості. Так, це був відхід мудреця, відхід на захід у повній відповідності із своїм вченням, відхід на «велику межу смерті на кільці природного циклу, звідкіля знову і знову починається розквіт в житті Піднебесної», відхід та злиття з вічністю, з тілесним і духовним безсмертям. Правда, за новітніми відомостями «Дао-де-цзин» з’явилася не раніше VI ст. до н.е., але чи так це вже й важливо?

Що ж таке «Дао» — основа системи Лао-цзи? Саме слово — не його винахід. Буддисти використовували його в переносному сенсі, характеризуючи розум та мудрість, а Конфуцій у прямому значенні — «дорога». Однак саме у вченні даосів «Дао» — «Шлях» набуває свого істинного значення: Нескінченність і Абсолют, Істина і Порядок. Дао — загальний закон природи, початок і кінець творення. Дао — це все і ніщо, Дао панує всюди і в усьому, завжди й безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього й повертається до нього. Його не бачать і не чують, воно не сприймається органами чуття. Постійне й невичерпне, без імені й форми, воно дає початок, ім’я, форму всьому на світі.

Навіть «Велике Тянь» дотримується Дао. А саме Дао? Воно дотримується тільки природності. Основний закон Дао — мінливість, постійний рух, зміна подій. Але Дао — це і порожнеча і спокій; інакше кажучи, і рух і спокій разом — у Дао. Дао — це вищий рівень, де зникає межа між життям і смертю, рівень безсмертя. За Лао-цзи спокій кращий за рух, тому кінцева мета, єдиний сенс і щастя всього людського життя — пізнати Дао, дотримуватися Дао і, нарешті, злитися з істинним Дао.

Вияви Дао, своєрідна еманація Дао — це «де» — добродійство, де , що годує все, тобто Дао є мовби «матір’ю» всесвіту-універсуму.

Втручання людини у справи Дао неможливе, більш того — злочинне. Ось де коріння принципу у вей.

Звідки, згідно з даосизмом, походить всесвіт-універсум? У «Дао-де-цзин» сказано: «Дао породжує одне, одне породжує два, двоє породжують трьох, а троє — всі речі».

Розшифровка смислу цієї фрази, її своєрідна «іпостась» — у симпатичному міфі про першу людину Пань-гу, яка самозародилася з первісного хаосу. Ось вам і перша частина вислову. «Дао породжує одне». Все легке та чисте — «ян-ци» підіймається догори, утворюючи Небо, все каламутне та важке — «інь-ци» опускається донизу, утворюючи Землю. Ось і друга частина виразу: «Одне породжує два». Пань-гу, що весь час росте, перебуває між Небом і Землею. Згадаймо: «...двоє породжують трьох». Його очі стають сонцем і місяцем, тіло — грунтом, волосся — травами, дихання вітром, з бороди здіймаються в небо зірки, а з паразитів — тут, звичайно, асоціація дещо образлива — утворюються люди. І це, певна річ, кінцівка виразу — «троє породжують усіх».

Чи поклонялися кому-небудь даоси, а якщо так, то кому саме? Виявляється, не тільки богам і духам, а й героям-пращурам, людям, які досягли особистого безсмертя. Пантеон даосів майже незліченний, адже тільки в одному людському тілі налічувалося 36 тисяч всіляких духів.

Такий «колектив», цілком природно, потребував упорядкування та якогось єдиного керівництва — і воно існувало. Спочатку пантеон очолювала абстрактна трійця Тай-гу, Тай-су та Тай-і, або, за іншою версією, — Тянь-і — «Небесний початок», Ді-і — «Земний початок» та Тай-і — «Вище єдине» 3 часом трійця дещо конкретизувалася й наблизилася до людей: з’явилися Лао-дзи – пан Дао та де, якого зображали з пером у руці; відомий Хуан-ді, що уособлювався в Шан-ді, — першому правителі на землі й, нарешті, Пань-гу у вигляді симпатичного товстуна з молотком, адже саме за допомогою цього нехитрого знаряддя первісному хаосу було надано потрібної форми.

Безперечно, таке своєрідне віровчення створило й цікаву священну модель світоустрою.

Поиск по сайту: