ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕТЕРМІНАНТ БАТЬКІВСТВА-МАТЕРИНСТВА

Входження дитини в соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння гендерних ролей та культури шлюбно-сімейних взаємин, завдяки яким інтеріори- зується та відтворюється система ціннісно-нормативних орієнтацій, притаман­них конкретному суспільству, його досвід. Відомий психотерапевт К.Вітакер за­значав: "Суспільство — батько сім "і, розширена сім 'я — батько подружжя, а саме подружжя — батьки своїх дітей".

На формування батьківства та материнства впливають різні фактори, які іє­рархічно можна розмістити на таких рівнях: рівень суспільства, рівень батьківсь­кої сім'ї, рівень власної сім'ї та рівень конкретної особистості. Суспільство дає для особистості певний взірець батьківства, який започатковує формування ба­тьківства в кожному конкретному випадку, переломлюючись через особливості особистостей подружжя, їх ціннісно-мотиваційну сферу та досвід, отриманий у батьківській сім'ї.

Сім 'я — це мала нуклеарна група, що складається з батьків і дітей, які живуть разом, спільно ведуть домашнє господарство і взаємопов'язані між собою емо­ційно, економічно та духовно. Батьківська сім'я є первинним середовищем інди­віда, яке соціалізує його і впливає на формування у нього еталонів чоловічих і жіночих якостей, поведінкових моделей, дає можливість безпосереднього пізнан­ня сімейно-побутових стосунків чоловіків і жінок, їхніх ролей, функцій, прав та обов'язків як подружжя, як батьків, як громадян. Отже, батьківська сім'я та сфо­рмовані в ній стосунки мають особливо помітний вплив на життєве самовизна­чення юнаків і дівчат у такій сфері, як родинне життя.

Батьківство починається із власного дитинства, із сімейної історії, яка накла­дає відбиток на поведінку людини. Від одного покоління до іншого передаються не стільки матеріальні блага, як особливості світосприймання, життєві цінності, стратегії подолання труднощів. У світлі сімейних настановлень можна зрозуміти ті форми поведінки, які часто сприймаються оточуючими як аномальні, або, щонайменше, морально сумнівні. Багато бажань, емоційних реакцій, життєвих кроків, які на перший погляд видаються невмотивованими, а то й аморальними, витікають з подій і рішень, які можна простежити на сімейному древі і в контексті яких вони мають пояснення і набувають особливого смислу.

Батьківська сім'я є найбільш доступним взірцем для спостереження, який за певних умов стає зразком для наслідування. Вчені підкреслюють роль партнер- сько-домінаторних взаємин між батьками та дитиною як значущого чинника в розумінні проблеми розвитку та психологічної готовності дитини до дорослого життя: "... якими ми стали батьками значною мірою залежить від того, що ми бачили, пережили, відчули у поведінці власних батьків"[59]. Тому стиль взає­

мин попередніх поколінь може стати взірцем для сімейного функціонування на­ступних поколінь.

Вирішальну роль у формуванні певних типів готовності до ролі сім'янина, на думку психоаналітиків, мають дитячі роки. У працях З.Фройда, А. Адлера, Е.Берна, А.Фройд, К.Горні наголошувалось на здатності до любові і прихильності як фун­даментальній характеристиці нормального розвитку та критерію психічного здо­ров'я дитини. Зокрема, З.Фройд [71] вважав, що комплекси переживань, конфлі­ктів, пережитих у дитячому віці, в майбутньому визначають поведінку дорослої людини і можуть стати причиною сімейних дисгармонійних стосунків. Батьки дитини — найважливіші об'єкти первинної ідентифікації.

Дитина навчається своїй майбутній подружній ролі, уявно ототожнюючи (ідентифікуючи) себе з батьками тієї ж статі. Для хлопчика важливе значення має досвід спілкування з батьком і досвід спостереження за поведінкою батька щодо матері. Дівчинці дуже важливо усвідомити засоби поведінки матері стосовно батька. Роль батька у засвоєнні дитиною статевої ролі може бути, на думку нау­ковців, особливо значущою. Тати, зазвичай, більше, ніж матері, привчають дітей до відповідних гендерних ролей, підкріплюючи розвиток жіночності у своїх до­ньок і мужності — у синів.

Великого значення у формуванні психологічної готовності до виконання май­бутніх сімейних ролей вчені надають впливу стилю взаємодії батьків з дітьми, який має віддалені наслідки і визначає їх гендерну поведінку у сім'ї [3]. Дослі­дження психологів свідчать, що розвиток Я-концепції дівчини переважно зале­жить від характеру вираження до неї любові в сім'ї або у стосунках зі значущими дорослими. Любов оточуючих дорослих до дівчини-підлітка є основою її любові до себе, її самоповаги та самодостатності [ 18; 21; 27; 44; 45].

Якщо дитина зростала без батьківської опіки або її виховував лише один із батьків, то пізніше їй доведеться змагатися з людьми, які мали можливість учити­ся в обох батьків. Як зазначає Е.Еріксон [93], у дітей, позбавлених батьківського піклування в ранні роки, не формується найважливіше для їхнього подальшого психічного розвитку почуття базової довіри до світу. Світ переживається ними як непередбачуваний, небезпечний та ненадійний. Неминучі втрати, що супрово­джують виникнення прихильності, сприяють виробленню захисного механізму "емоційної глухоти", нечуйності, що захищає від душевного болю, а в майбут­ньому стає на заваді побудови гармонійних взаємин у подружньому житті.

Сформованість в особистості неусвідомлених тенденцій до відтворення мо­делі батьківської сім'ї може суттєво вплинути на взаємини чоловіка та жінки у подружньому житті. Індивід навчається своїй подружній ролі, ідентифікуючись із одностатевим дорослим, насамперед із матір'ю чи батьком. Форми батьківсь­ких взаємин стають своєрідним запрограмованим еталоном, оскільки партнери підсвідомо пристосовують власну поведінку до вже сформованих внутрішніх

схем. Запрограмована система взаємин, ймовірніше, реалізується в тому разі, коли своєю внутрішньою програмою нагадує одного з батьків протилежної ста­ті. Наслідування особистісних якостей визначає і подібність подружніх та сімей­них взаємин, у яких також відтворюються помилки і проблеми батьків [86].

Прихильники теорії научіння вбачають психологічну спрямованість на певні моделі сім'їта поведінки в ній у засвоєнні статевої ролі, що здійснюється через спостереження за людьми шляхом відтворення нормативів та приписів поведін­ки, засвоєних у процесі соціалізації. На думку А.Бандури [87], діти навчаються виконувати різні сімейні ролі, спостерігаючи, як поводяться люди різної статі, як вони відрізняються манерою спілкування, професіями, виконанням побутових справ. Не випадково провідним соціально-психологічним механізмом гендерної ідентифікації прихильники теорії научіння вважають імітацію. При цьому іміта­ція може відбуватися в часі значно пізніше, ніж саме спостереження за статево- рольовою поведінкою, наприклад, у дорослі роки. Вчені пов'язували вплив сім'ї на її молодших членів із психологічними механізмами виховання дитини, а саме: підкріпленням, заохоченням, покаранням.

Підтвердження своєї концепції прихильники теорії научіння вбачають у тому, що вихідці з кризових сімей, зазвичай, відтворюють помилки батьків у створенні власної сім'ї, що вихованці закладів інтернатного типу та сиротинців, які зростали за межами родини, попри найбільшу мрію мати сім'ю, досить часто не здатні в дорослі роки створити гармонійні подружні стосунки та успішно виконувати батьківські ролі тощо. [86; 87].

Дж.Боулбі [88] , стверджуючи негативність ефекту ранньої та тривалої розлуки дитини з матір'ю, зауважив так званий синдром "афективної тупості". Внаслідок материнської депривації в дитини формується активне несприймання самої себе, нездатність до дружби й любові, відсутність відчуття спільності з іншими людьми, подібності до них, самозаперечення, нехтування собою та іншими. Найчастіше все це знаходить своє вираження та розрядку в агресії, що спрямована на інших людей і проявляється або на зовнішньому рівні (задерикуватість, брутальність, втрата самоконтролю, гнів, обурення, агресивна жестикуляція), або на внутрішньому, "прихованому" (озлобленість, недоброзичливість, готовність "дати здачу" в най- дошкульніший момент, "зірвати зло" на будь-кому, звалити вину на невинного).

Аналізуючи розвиток готовності до дорослого життя та її витоки в дитячому віці, представник системного підходу Н.Аккерман [84] вказував на роль родин­них зв'язків, сімейної ідентичності. Під останньою він розумів сукупність уяв­лень, планів, взаємообов'язків, намірів, спогадів, які характеризують сімейне "Ми". "Я" дитини спочатку наповнюється змістом сімейного "Ми", яке відбувається у процесі становлення дитини як члена сімейної структури. "Сімейна структура" — це непомітна, на перший погляд, сітка функціональних вимог, що організують взаємодію членів сім'ї. Межі в сімейній структурі — це правила, що регулюють

взаємодію між підсистемами, тобто регулюють саму змогу члена сім'ї брати участь у тій або іншій підсистемі. Залучення дитини в реальні взаємостосунки і формування її "Я" і "Ми"-ідентичності залежить від конкретних особливостей сімейної структури. Даний підхід цікавий системним аналізом впливу на образ Я дитини, на її місце в структурі сімейних зв'язків, в процесі сімейної історії, яка, як правило, відтворює сценарій батьківського життя (М.Боуен, С.Мінухін).

Д.Джексон [96] розглядав сім'ю як систему з єдиним цілим психологічним і біологічним організмом, у якому існують диференційовані, але взаємопов'язані підсистеми, як-от: подружня (патерни поведінки подружжя є моделлю інтимних взаємин, що важливо для становлення майбутнього сім'янина), батьківська (як модель засвоєння майбутніх ролей батька й матері, які пов'язані з функціями догляду за дітьми та їхнім вихованням) та підсистема сиблінгів (формує стереоти­пи взаємодії у нових, позасімейних групах). Кожна з підсистем є досить важли­вою у формуванні майбутнього сім'янина і служить моделлю для наслідування. Негативні стосунки у системі "батьки-діти" (погані взаємини з одним чи обома батьками, відсутність батьківської підтримки, переконання у своїй меншоварто­сті) є першопричиною агресивних реакцій у майбутньому щодо інших людей, своїх батьків та рідних, а в подальшому — і шлюбного партнера та власних дітей.

Досліджуючи вплив дитинства на життя людини, у тому числі і подружнє, представник трансактного аналізу Е.Берн [7] стверджував, що саме в ранньому дитинстві закладається своєрідний сценарій подальшої поведінки людини. Називаючи цей період "періодом сценарного програмування'',' вчений зазначав, що цей психологічний імпульс підштовхує людину вперед, назустріч її долі і досить часто незалежно від її власного свідомого вибору. Сценарій — це план життя, що постійно розгортається і який формується ще в ранньому дитинстві здебільшого під впливом батьків.

До сукупності сценаріїв повсякденного життя належать й уявлення про осо­бливості внутрісімейної взаємодії. Вчені акцентують увагу на значущості сімей­них ролей, засвоєних подружжям. Зазначається, що їхня неузгодженість прово­кує у взаємодії партнерів проблеми, які проявляються у конфліктах, взаємних образах. Це пояснюється тим, що саме в сімейному сценарії закладені уявлення про те, які функції має виконувати у сім'ї він та вона, як розподіляти ролі, яким нормам поведінки надавати перевагу в тій чи іншій ситуації, як розв'язувати сімейні конфлікти.

У процесі динамічної взаємодії членів сімейної системи як особистостей із власними життєвими та сімейними сценаріями відбувається трансформація останніх у єдиний спільний. На думку М.Обозова [50], уявлення про майбутню і ім'ю чи образ сім'ї можна вважати важливим фактором подружньої сумісності. Можна припустити, що в умовах материнської та батьківської депривації сімейний сценарій в уявленнях юнаків та дівчат буде розмитий, нечіткий, дифузний.

У низці багатьох психологічних досліджень [7; 25; 64; 67] підтверджено, що характер взаємин подружжя багато в чому відповідає характеру взаємин, які були у батьківській сім'ї. Батьки, чий шлюб був вдалий, дають приклад того, як потрібно будувати спільне життя чоловіка і дружини. Злагоджені дії батьків є важливою передумовою успішного формування особистості майбутнього сім'янина.

Актуальними для нашого дослідження є погляди науковців щодо підсвідомо­го переносу батьківських приписів у сімейні взаємини. Зокрема, А.Прихожан, Н.Толстих [53], Г.Філіппова [64] вважають, що для того, аби стати щасливим пар­тнером і люблячим батьком, необхідно навчитися любити, піклуватися, опікува­тись іншим, чимось жертвувати, не очікуючи термінової віддачі. А до цього здатен той, хто в дитинстві відчув таке ж ставлення до себе з боку батьків. Діти, які виховані без батька чи матері або які зростали у сім'ї, де їхні батьки погано вико­нували свою роль, у дорослому віці відчувають труднощі у прийнятті рішень, у прояві кохання. А ті, хто залишився сиротою у ранньому дитинстві, відчувають більші труднощі при вихованні своїх дітей порівняно з тими, які росли у повній сім'ї до підліткового віку. Причиною того є умови їхнього дитинства, що не до­зволили досягти зрілості та самовизначитись у родинному житті.

У контексті нашого дослідження важливою є думка науковців про те, що стосунки із братами та сестрами у сім'ї також відіграють значну роль у становленні якостей сім'янина та готовності до шлюбу і створення сім'ї. Так, У.Тоумен [98] доводить, що відбувається перенесення зв'язків, які існували в батьківській сім'ї між братами та сестрами, на свого партнера у подружжі. Основна теза вченого полягає у тому, що власне сиблінги навчають один одного того, як будувати конструктивні взаєми­ни з ровесниками. Вибір шлюбного партнера та перенесення стилю взаємин із батьківської сім'ї залежить від досвіду, отриманого в дитинстві. У жінки, яка вирос­ла разом із братами, більш дружні взаємини із чоловіком та синами порівняно із жінкою, у якої були лише сестри. Чоловік, який виріс в оточенні сестер, почуває себе більш упевнено і спокійно у взаєминах із дружиною та доньками порівняно із чоловіком, дитинство якого пройшло в оточенні лише братів.

У.Тоумен висловлює думку про те, що для стабільного подружжя вирішаль­ним є те, якою мірою в ньому повторюється статус, котрий кожен із подружжя займав серед своїх братів та сестер. Підтвердженням дії теорії дублікатів, яка хара­ктеризується сиблінговою позицією, вчений знаходить в аналізі моделей різних сімей. Ним встановлено, що старший брат, у якого була молодша сестра, стійкий союз створює із жінкою, котра також мала старшого брата. Молодший брат, у якого була старша сестра, очікує від своєї дружини турботи, опіки, догляду. Тому він психологічно готовий до подружнього життя з дружиною, яка була старшою сестрою у сім'ї. Дружина, яка мала у сім'ї молодшого брата, виявляє і до чолові­ка подібне ставлення. Найбільш гнучкими є середні діти, які порівняно легко пристосовуються до поведінки партнера.

На думку М.Боуена [90], деякі патерни взаємодії між партнерами можуть бути пов'язані з порядком їхнього народження в батьківській сім'ї. Так, якщо один із них був старшою дитиною, а другий — молодшою, то старший швидше буде брати на себе відповідальність та приймати рішення, а молодшого задоволь­нятиме ця ситуація. Двоє старших будуть суперниками, а двоє молодших відчу- ватимуть тягар відповідальності, пов'язаної з необхідністю приймати рішення.

Щодо ролі одного з батьків протилежної статі, то у створенні сім'ї його образ виявляється дуже важливим при орієнтації на майбутнього партнера. На думку Г.Харріса [72], план на майбутнє складається за сімейними інструкціями, причо­му сценарні обмеження успадковуються, переважно, від батьків протилежної статі. Сценарні плани, які мати дає своєму синові, вона сама отримала від свого батька, і це означає, що джерелом сценарної програми чоловіка може бути його дідусь за материнською лінією. Накази, які батько дає доньці, сам він отримав від своєї матері, і це означає, що джерелом жіночого сценарію найчастіше є бабуся за лінією батька. Батьки тієї ж статі, що й дитина, є для неї прикладом поведінки. Хлопчики намагаються ототожнювати себе з особами чоловічої статі, наслідую­чи їхню поведінку, приймаючи їхні позитивні та негативні установки, і на основі цього роблять висновки про те, яким повинен бути чоловік у сім'ї.

Функціональна роль старшого і молодшого в батьківській сім'ї, безумовно, є значущою в побудові взаємин із шлюбним партнером та вихованні власних дітей. Але сиблінгова позиція не є винятковою та абсолютною для наслідування в подруж­жі. Зокрема, Т.Димнова [25] наголошує, що духовно зрілі особи можуть пристосува­тись одне до одної навіть при розбіжності соціального походження, виховання, пси­хологічній несумісності. Для взаємин у такій сім'ї характерний синергізм у розв'я­занні суперечливих питань подружжя, послідовна адаптація до сімейного життя. Це досягається завдяки зрілості, яка проявляється у здатності йти назустріч, співробіт­ничати, бути уважним, обачним, гнучким, емоційно стабільним, відповідальним у прийнятті рішень та здатним до їхньої реалізації. Ці якості дитина набуває у процесі адекватного спілкування з батьками та значущими іншими.

У дослідженнях, присвячених дисгармонійним сім'ям, підкреслюється, що у юнаків спостерігаються деякі відхилення у статеворольовій поведінці у тих випа­дках, коли їхні батьки залишили сім'ю до досягнення ними віку 5 років. Для тих хлопчиків, що вже пішли до школи, присутність чи відсутність батька вже не має великого впливу на формування гендерної поведінки. Хлопці із неповних сімей досить часто поводяться в майбутньому імпульсивно і навіть асоціально. Вони важко піддаються контролю і в сім'ї не приймають домінантності жінки [95].

Аналогічно і дівчата, наслідуючи жіночі моделі, переймають поведінку й уста­новки матері. Жінка, батько якої відповідним чином схвалював її жіночість і мати якої вважала себе самодостатньою жінкою, буде, як стверджує М.Джеймс і Д.Джонгвард [22], почувати себе жінкою-переможницею. На думку дерним ролям і обов'язкам. Соціалізація статі є наслідком жорсткої стратифікації домашніх обов'язків і внутрісімейної міжособистісної взаємодії.

Конфлікти з приводу виконання домашніх обов'язків і догляду за дітьми є основним джерелом напруження в стосунках між подружжям. Д. Стейл і П. Ту­рецькі (1987) довели, що чим більше відповідальності бере на себе чоловік у домогосподарстві й догляді за дітьми, тим більшою мірою дружина буває задо­волена шлюбом. Партнери-чоловіки, котрі беруть участь на рівних засадах у ви­конанні домашніх обов'язків, можуть отримувати певну психологічну користь, відчуваючи менше відчуття провини.

В. Етоу і М. Лісс (1992) встановили, що дівчаток просять робити більше робіт вдома, ніж хлопчиків, і вони значно частіше займаються приготуванням їжі, пран­ням і прибиранням. Крім того, оскільки діти звертають більше уваги на моделі поведінки, що мають відношення до їхньої статі, хлопчики не надають великого значення тому, що робить їхня матір, і не моделюють її поведінку. В результаті вони не засвоюють більш детальні схеми домашніх робіт, якими оволодівають представниці жіночої статі. У громадській думці утвердився чіткий розподіл сі­мейних ролей між чоловіком і жінкою: "слабка" стать опікує, доглядає, виховує, а "сильна" — заробляє, утверджується професійно, керує. Протиставлення сімей­них ролей зумовлене історичним розподілом праці між чоловіком і жінкою, який закріпив за чоловіком функції захисника, володаря засобів матеріального вироб­ництва, за жінкою -хранительки сімейного вогнища.

Традиційне розуміння психології статей (світ чоловіків — предметно-інстру­ментальний, світ жінок — емоційно-експресивний) продовжує панувати в погля­дах на їх призначення в сім'ї та суспільстві, хоча такий розподіл сімейних і суспі­льних ролей відповідав взаєминам статей у патріархальній сім'ї, де чоловік мав необмежену владу над усіма членами родини. Таку сім'ю називають ще домінаторною (лат. сіотіпог — паную), що загалом свідчить про домінування і підпо­рядкування сімейного життя особі чоловічої статі, проте авторитаризм може .походити і від жінки, тобто може бути матріархальним (див. табл. 1). І Ідеї щодо зміни традиційних тендерних ролей з'явилися з початком розвитку індустріального суспільства, супроводжуваного звільненням жінок з-під патріар­хального впливу внаслідок їх включення у сферу суспільного виробництва. Зміни в психології жіноцтва відбулись завдяки досягненням економічної незалежності, підвищенню їх фахового, освітньо-культурного рівня. Динаміка соціального стату­су жіноцтва породила потребу в зміні соціально-психологічних засад функціо­нування суспільства, розвитку партнерських стосунків з чоловіком. Цим соціально- економічним змінам людство завдячує появі та поширенню нового типу сім'ї та партнерських, егалітарних (франц. — рівність, поціноване Я) подружніх стосунків, які іноді називають біархатними (лат. Ьі—подвоєння та грецьк. агсЬ — влада).

Таблиця 1

Поиск по сайту: