Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл

Література

1. Абашкіна Н.В. У вальдорфських школах ФРН //Рідна школа. -1992.-.№11.-С.88-90.

2. Абашкіна Н.В. Нові концепції навчання й виховання у сучасній німецькій педагогіці: Методико-інформаційний матеріал. -К.: ІСДО,1995. -31с.

3. Витинає Б.П. Введение в философию воспитания. Фонд духовного й нравственного образования.- 1996.- 141 с.

4. Богуславский М. Образ школи Петера Петерсена // Учительская газета.-1992.-№26-27. -С.З.

5. Вульфсон Б.Л. Современная школа Франции.-М.: Педагогика, 1970. -С. 126-136.

6. Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня (в описаннях их авторов и исследователей) /Под общ. ред. Л.Н.Селивановой.- М.: Педагогическое общество России, 1998. - 336 с.

7. Джуринский А.Н. Зарубежная школа: история и современность. М.:Издательство открытого Российского университета, 1992.- 177 с.

8. Дьюи Д. Школа и общество ./Пер. с англ. - М., 1907. - 52 с.

9. Карлірен Ф. Воспитание к Свободе /Пер. с нем. - М.: Издательство Московского Центра вальдорфской педагогики, 1992.- 268 с.

10. Кролевид Г. Школа сознания //Знание-сила.-1991.-№5. С.55-58. ІІ.Краних З.М. Подготовка учителей для свободных школ //Учительская газета.-1991.-.№5.С.З.

12. Кершенштейнер Г. Понятие трудовой школы / Пер. с нем. -М.. 1915. - 34 с. ;

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику основних причин виникнення та функціонування альтернативних шкіл.

2. Проаналізуйте основні ознаки "нових шкіл".

3. У чому полягають особливості діяльності сільських виховних будинків?

4. Дайте характеристику інноваційних рис трьох типів трудових шкіл Німеччини

5. Проаналізуйте особливості методичної системи М.Монтессорі.

6. Які нові форми та методи навчальної діяльності були запроваджені П.Петерсеном?

7. Проаналізуйте принципи побудови та методичну систему вальдорфської школи.

8. Назвіть та прокоментуйте основні ознаки "техніки Френе".

9. Дайте характеристику методичної системи Дальтон-плану.

10. Проаналізуйте особливості діяльності "відкритих шкіл".

Хід заняття

Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл

У більшості країн світу освітня система, побудована на основах традиційної офіційної педагогіки, співіснує з закладами, що мають за основу суттєво відмінні, альтернативні педагогічні концепції, найсуттєвішою рисою яких є педоцентрична спрямованість, гуманістична культура шкільництва, на відміну від предметної та методоцентричної, авторитарної або, у кращому випадку, сциєнтистської орієнтації масової школи.

Серед провідних причин, які зумовили виникнення закладів альтернативного навчання необхідно виділити такі:

1. Існування певних контингентів дітей і підлітків, які потребують створення особливих умов для навчання та індивідуального розвитку. Мова йде, по-перше, про дітей, які навчаються з великими труднощами у зв'язку з жорсткою регламентацією шкільного життя, напруженістю шкільного режиму, конкуренцією серед учнів, стресами, тобто всім тим, що викликає у них скулофобію (страх перед школою); по-друге, мова йде про обдарованих дітей, які потребують особливої атмосфери для розвитку і спеціальної програми для навчання. Ця категорія учнів є об'єктом особливої зацікавленості педагогів, ряду приватних фондів і організацій, що надають соціальну і фінансову підтримку державі у розпитку таких дітей.

2. Зниження рівня загальноосвітньої підготовки в офіційних школах. Про причини цього явища йшла мова у третьому розділі посібника.

3. Необхідність експериментальної розробки, обгрунтування, перевірки педагогічних інновацій, альтернативних традиційній шкільній практиці. Навчальні заклади, що створюються з такою метою, також називають експериментальними.

Альтернативні школи почали створюватися дуже давно і поступово перетворювались у частину традиційного досвіду освіти і виховання. Однією із перших таких шкіл можна вважати навчальний заклад у місті Мантуя, створений у 1428 році італійським педагогом-гуманістом Вітторіно да Фельтре. В його школі, що мала назву "Будинок Радості", запроваджувались педагогічні ідеали епохи раннього Відродження: поєднання лицарського виховання з літературною освітою. В угорському місті Шарош-Патака у 1650-1654 роках працювала ще одна альтернатива школа, що набула всесвітньої слави. Керував нею Я. А. Коменський. Саме у цьому закладі проходили перевірку положення вчення про шкалу, створеного батьком наукової педагогіки (наприклад, основи класно-урочної системи). До найбільш цікавих експериментальних закладівподальших часів віднесемо філантропіни, в яких намагались втілити життя ідеї Ж.Ж.Руссо; дослідно-експериментальні заклади Й.Г.Песталоцці, діяльність яких слугувала основою для розробки його концепції трудової школи, теорії елементарної освіти; школи, створені Р.Оуеном; з метою поєднання освіти з виробничою працею; Яснополянську школу Л.М.Толстого, в якій він почав втілювати своє розуміння ідей вільного виховання та деякі інші.

До кінця XIX століття існування таких шкіл було поодиноким явищем. І лише на рубежі XIX і XX століть, з виникненням і розвитком педагогіки реформи як педагогічного руху, що був зумовлений суттєвими соціально-економічними та науковими чинниками, альтернативи навчальні заклади перетворюються у одну із постійно існуючих реальностей освітнього життя європейських країн і США.

Що стосується альтернативного навчання в соціальному аспектів то воно з суто елітарного перетворилось у західних країнах у доступну для більшості населення форму освіти у зв'язку з державною підтримкою тих їх типів, що отримали визнання (наприклад, вальдорфські школи; дитячі садки і школи, що працюють за методикою Марії Монтессорі; школи, що працюють на основі Дальтон-плану; методики! П.Петерсена тощо).

2. Розвиток альтернативних шкіл на рубежі ХІХ-ХХ століть та у 20-30-х роках XX століття:

а) нові школи;

Важливим етапом у розвитку альтернативної освіти на Заході стало виникнення мережі нових шкіл. У 1912 р. у Женеві було створене "Міжнародне об'єднання нових шкіл", яке сформулювало вимоги до навчальних закладів цього типу, що існували у Великобританії, Франції»! Бельгії, Швейцарії, США та деяких інших країнах (всього існувало 25? шкіл такого типу). Отже, наведемо три групи вимог, яким повинні були відповідати нові школи як тип альтернативного (експериментального),, навчального закладу:

• Перша група вимог передбачала організацію навчального процесунаоснові нетрадиційних педагогічних підходів: здійснення спільного навчання, введення трудової підготовки, забезпечення можливості вільної діяльності дитини згідно з її смаками і нахилами.

Педагогічний процес повинен був базуватись на глибоких знаннях дитячої психології. » Друга група вимог була пов'язана з завданнями розумового виховання, які передбачали врахування індивідуальних здібностей дітей; викладання, що базується на фактах, дослідах і спостереженнях; розвиток самостійності учнів; організацію індивідуальної і колективної роботи в навчальному процесі; навчання за індивідуальними планами та графіками. Третя група вимог зумовлювала норми морального виховання, організацію самоврядування учнів. Вся система виховання була спрямована на вільний розвиток ініціативи дітей, формування почуття відповідальності [7, 70].

Перша нова школа для хлопчиків була створенаСесілем Редді у 1889 році в сільській місцевості Абботсхольм (Великобританія). Школа проголосила програму гармонійного розвитку всіх сил дитини як засобу підготовки її до життя. Традиційний для того часу класичний зміст освіти був значно розширений і наближений до сучасних умов, велика увага приділялась природничій освіті. Вивчення релігії не було обов'язковим. Навчальний день поділявся на дві половини: зранку проводились уроки з академічних дисциплін, а час після обіду був присвячений музиці, малюванню, ручній праці, екскурсіям.

Зростання ролі трудового виховання стало однією з загальних особливостей нових шкіл. Робота у майстернях, у шкільному садку займала у Абботсхольмі по 2-3 години на день. Хлопчиків навчали не тільки суто чоловічим ремеслам, але і приготуванню їжі, кравецькій справі. Багато часу приділяли фізичним вправам, іграм на свіжому повітрі, естетичному вихованню. Однією із суттєвих ознак школи було учнівське самоврядування: у кожному класі обирався лідер - капітан і його заступники.

У 1893 роціДжоном Бедлі, який отримав на той час певний педагогічний досвід в Абботсхольмі, була відкрита ще одна нова школа - Бідельська, яка являла собою, як і всі інші школи цього типу, інтернат у сільській місцевості. Вона стала досить широко відомою у зв'язку з практикою спільного навчання, вперше запровадженою саме тут.

Шкільний день поділявся на три частини: зранку - розумова робота, після обіду - фізична праця, малювання, ігри, спорт; увечері - хоровий спів, гімнастика, інші заняття за вибором.

У школі Бедлі практикувався розподіл учнів за здібностями: у випускному класі вони могли спеціалізуватись або в галузі класичних мов, або у природничих дисциплінах. У відповідності з спеціалізацією розподілявся навчальний час: одні учні присвячували себе переважно гуманітарним наукам, інші вивчали переважно природничі і фізико-математичні дисципліни.

За будь-якої спеціалізації до 10% навчального часу відводилося для праці, до якої входила робота по дереву, металу, а також шиття і приготування їжі.

Учнівське самоврядування в Бедлі мало форму Асамблеї (загальних зборів), які збирались щотижня. У школі діяв і Парламент, у якому обговорювались і вирішувались проблеми шкільного життя.

За прикладом Абботсхольмської і Бідельської шкіл у Великобританії було створено ще кілька навчально-виховних закладів[7, 72].

У Німеччині, Австрії і Швейцарії навчальні заклади, що відповідали вимогам "Міжнародного об'єднання нових шкіл", отримали назву сільських виховних будинків. Їх провідною педагогічною ідеєю було створення вільної шкільної громади.

Провідну роль у проведенні цього напряму експериментальної роботи зіграв німецький педагогГерман Літц. З педагогічною практикою нових шкіл він ознайомився в Абботсхольмі, після чого створив ряд сільських шкіл-інтернатів у Німеччині.

Сільські виховні будинки працювали на основі принципів вільного розвитку дитини. Розпорядок роботи був спланований з урахуванням досвіду Абботсхольму. В процесі постійних занять побутовою і сільськогосподарською працею в учнів формувались навички суспільної поведінки - поведінки рівного серед рівних. Слід відмітити, однак, що високі ідеали вільного розвитку дитини, виховання в дусі соціальної рівності, декларовані у вільних шкільних громадах, зустрічалися з великими труднощами в процесі їх практичної реалізації, що було зумовлено як характером самих ідей, так і об'єктивними обставинами діяльності шкіл [17,т.2.С.656-657].

Експериментальна діяльність Г.Літца мала своїх послідовників, які створили згодом і інші зразки сільських виховних будинків. Це були, передусім, "вільна шкільна громада Вікерсдорф", відкрита у 1906 р. Г. Вікененом і Оденвальдська школа П.Гехеба (1910 рік заснування).

Як і в школі Г.Літца, у закладіП.Гехеба існував вільний навчальний план. Навчання будувалось на трудовому принципі у широкому розумінні слова: під керівництвом педагога діти навчались самостійно спостерігати, порівнювати, робити все своїми руками, набуваючи певних практичних навичок, а в результаті - працювати і мислити самостійно. Фізична праця не була у цих закладах самоціллю: вона не передбачала утилітарного професійного результату.

З 1913 року П.Гехеб замінив класну систему системою курсів. Такий підхід сприяв тому, що на останньому ступені шкільного навчання у вихованця формувався сталий пізнавальний інтерес і достатній запас знань у тій чи іншій галузі суспільного життя, практичної діяльності, мистецтва.

Збереження трудового принципу як провідної основи навчального процесу не було перешкодою для вільного вибору занять. Закінчуючи школу, учні складали екзамени згідно зі своїми нахилами і планами на майбутнє.

Серед усіх сільських виховних будинків заклад П.Гехеба може слугувати найбільш яскравим взірцем шкільної громади, що будувала своє життя на ідеях співробітництва громадян невеликої спільноти, розвитку почуття громадянської відповідальності. Шкільна громада передбачала повну рівноправність учителів і учнів, забезпечувала свободу кожного і одночасно дисципліну та порядок. Суттєву роль відігравав інтернаціональний склад учителів і учнів. П'яту частину всіх школярів складали діти з інших країн. Крім того вихованці походили з сімей різних за своєю релігійною та політичною орієнтацією. Подібні школи існували тільки в Німеччині. З приходом до влади фашизму вони були закриті як такі, що не відповідали державній ідеології. Їх засновники вимушені були емігрувати [7, 73-74].

Характерними особливостями сільських виховних будинків Німеччини було те, що ці заклади були передусім виховуючими школами, вони формували людину - носія європейської культури, в той час як інші види трудових шкіл цієї країни, зокрема школи Г.Кершенштейнера, носія суто німецького національного менталітету, представника своєї професії, свого соціального стану. У школах, створених за проектом Г.Літца, не передбачалось спеціалізації за окремими галузями знань. Загальна освіта повинна була забезпечити формування уявлень про всі сфери життя людини уїх взаємозв'язку. Цим завданням зумовлювався і характер навчального процесу: відсутність традиційної класно-урочної системи, стабільного навчального плану. Організація навчально-виховного процесу визначалась принципом "йдучи від дитини".

У цілому, пошуки засновників сільських виховних будинків, як і нових школах взагалі, здійснювалась з метою запровадження ідей експериментальної педагогіки та психології у навчально-виховну практику закладів середньої освіти, яка мала у той час елітарний характер, тому школи цього типу були приватними, з високою платнею за навчання і перебування в інтернатах. Сільські виховні будинки, при всій їх популярності, так і залишились дуже нечисленними. Але саме їх діяльність сприяла значною мірою подоланню авторитарності у навчально-виховному процесі, була спрямована на уникнення здійснення тиску на дитину, формалізму в освіті.

У Франції до початку першої світової війни існувало п'ять нових шкіл. Найбільш відома серед них - де Рош. Вона почала свою діяльність у 1898 році за взірцем Абботсхольму. Створив школу і керував нею певний час відомий французький історик і соціологЕдмон Демолен. Навчалось у ній до п'ятидесяти вихованців, з якими працювало п'ять-шість педагогів. Побут вихованців був максимально наближеним до сімейного, учні часто бували гостями в оселях своїх наставників.

Метою школи де Році було формування активних суспільних діячів, ініціативних, самостійних, вольових, енергійних, підприємливих.

Автори дидактичної концепції цієї школи вважали за необхідне протиставити "мертвому притуплюючому традиційному навчанню нову організацію навчальної роботи''. Програма сучасної освіти була суттєво модифікована шляхом запровадження різних форм трудової діяльності та деяких інших видів навчально-виховної роботи.

Відхід від класичної освіти позначився, зокрема, у відмові від викладання давніх мов у молодших класах. Вони викладались у старших класах тільки на літературному відділенні. Замість цього на елементарному етапі вивчалися розділи природознавства, призначені у традиційній школі для вивчення у старших класах (геологія, ботаніка, зоологія, фізика, хімія). Вивчення природничих наук відбувалося передусім через безпосереднє спостереження, досліди, експерименти, практичну діяльність: збір гербаріїв, мінералогічних колекцій тощо.

У трьох старших класах проектувалась фуркація: поділ на чотири відділення: літератури, наук, сільського господарства і колонізації, промисловості і торгівлі (такі практичні відділення були нововведенням).

Академічне навчальне навантаження у Де Рош було дещо меншим, ніж у традиційних школах. Вивільнений час призначався для ручної праці, художніх занять і культурного дозвілля - декламації, танців, різьбярства, відвідування концертів, лекцій, вивчення життя видатних людей. На такі заняття щовечора виділялося півтори години.

Учні приймали участь і в упорядкуванні території школи: будували містки, стадіон, саджали дерева і квіти. Старші учні працювали у майстернях, на пришкільному городі, знайомились з діяльністю підприємств (питання фінансування, найму робочої сили тощо), адже школа готувала передусім до підприємницької діяльності [17,т.1. С.662].

Дуже велика увага приділялась гімнастичним вправам, загартуванню тіла, прогулянкам на свіжому повітрі, спортивним заняттям, які повинні були сприяти формуванню вольових якостей майбутніх підприємців, керівників суспільства.

Формуванню навичок суспільної діяльності сприяло самоврядування, яке було організоване у де Рош за зразком буржуазного парламенту. Вибрані або призначені учні складали фінансові документи, відповідали за купівлю харчів, вели листування з власниками сусідніх володінь, контролювали виконання господарських справ. Таким чином вони набували досвіду підприємницької діяльності.

Багато спільного з діяльністю школи де Рош мала нова школа в Б'єржі (Бельгія), створена у 1912 роціФаріа де Васконселлосом. Це був чоловічий середній навчальний заклад закритого типу, де на 25 учнів від 8 до 18 років було 17 викладачів. Престижність школи підтримувалась складом попечительської ради, до якої входили відомі педагоги (О.Декролі, А.Фер'єр) а також письменники (М.Меттерлінк, Е.Верхарн).

Як і всі нові школи цей заклад розміщувався у сільській місцевості, мав свою ферму, город, поле, сад, ділянку лісу а також кузню, столярну майстерню, фізичну і хімічну лабораторії, кімнату для креслення тощо.

Основу дидактичної концепції школи Б'єрж складала ідея максимальної самостійності учнів у навчальному процесі, застосування нових методів навчання. Розкриваючи сутність свого дидактичного підходу, де Васконселлос підкреслював необхідність спонукати дитину до постійного активного співробітництва, розвивати її допитливість; не стільки надавати дитині готові факти, скільки навчати відкривати їх.

Реалізуючи задум засновника школи, педагоги організовували навчальний процес таким чином, щоб вихованець сам з мінімальною допомогою дорослого "проходив весь шлях тієї чи іншої науки". Так, при вивченні фізики, хімії, математики провідними методами були самостійні експерименти, практичне застосування набутих знань.

У школі Б'єрж був накопичений цікавий досвід індивідуалізації навчання. Його основу складали персональні програми, факультативи, так звані рухомі класи, де однакову програму проходили учні різного віку. Наприклад, учень вивчав зі своїми однолітками іноземну мову, а математику, як обдарована у цій сфері дитина, з учнями старшого віку. Разом з тим відмітимо як позитивний факт те, що рухомі класи не заміняли собою об'єднань однолітків: де Васконселлос був упевнений: "ніщо не може замінити дитині впливу товариського середовища не тільки у іграх, але і у роботі". Тому він наполягав на існуванні як звичайних, так і рухомих класів.

Особливістю викладання у цій школі було і те, що протягом триместру викладалась невелика кількість предметів. Таким же підходом керувались і у щоденних заняттях. Зміст навчання максимально пов'язувався з природним життям дитини, оточуючим середовищем. Наприклад, вважалось, що зоологію треба вивчати весною і влітку, коли є достатній матеріал для спостережень за живою природою.

Однією з центральних дидактичних ідей школи Б'єрж була вимога до застосування наочності: вона повинна була слугувати самовиразу вихованців. Так, вивчення природничих дисциплін відбувалося в природних умовах в процесі збирання гербаріїв, мінералів, проведення спостережень, дослідів, а також у спеціальних лабораторіях, на уроках сільськогосподарської праці, екскурсіях тощо. Програма передбачала більш ранній, ніж у традиційній школі, початок вивчення геометрії і алгебри. "Дорогоцінним засобом" їх вивчення була ручна праця.

У питаннях виховної роботи школа в Б'єржі дотримувалась концепції вільного виховання: основою формування моральних якостей вважали набуття дитиною особистого природного досвіду, пристосування її природжених якостей до шкільного суспільного середовища за умови збереження індивідуальності.

Всі проблеми шкільного життя вирішувались за допомогою самоврядування, вищим органом якого були загальні збори учнів [7, 78-82].

Підводячи підсумок аналізу діяльності нових шкіл на рубежі XIX-XX століть підкреслимо, що вони відіграли важливу роль у модернізації шкільництва. Саме ці заклади підійшли до практичного вирішення проблем диференціації та індивідуалізації навчання на основі врахування інтересів і природних властивостей кожної дитини, поваги до неї; до застосування активних методів навчання, до запровадження трудових методів у навчальний процес як засобу розвитку розумових та моральних якостей особистості; до практики спільного навчання дітей обох статей. Теоретики нової школи вважали себе послідовниками Ж.Ж.Руссо і здійснювали свою діяльність у відповідності з його ідеями природного і вільного виховання, беручи до уваги досвід філантропінів. Така ідейна спрямованість сприяла як гуманізації ставлення до дитини, так і внесенню деяких характерних для руссоїзму суперечностей в організацію навчального процесу.

Поиск по сайту: