Взаємовідносини учасників лізингової угоди

Розширення кредитування в процесі зростання збуту забезпечує факторинг.

Факторинг - це різновид товарно-комісійних операцій, пов'язаних з кредитуванням обігового капіталу клієнта, що вимагають інкасування його дебіторської заборгованості, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків. Факторингові операції (від англ. factor - комісіонер, посередник) означають продаж неоплаченого рахунку з передаванням прав вимоги погашення боргу і негайною оплатою боргового зобов'язання. В результаті цього клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку грошові кошти розміром 80-90% суми боргу. Залишок 10-20% суми боргу банк тимчасово депонує до погашення боргу, після чого і у відповідності до умов угоди привласнює як плату за кредит. Цим авансуються боргові кошти клієнта і прискорюється швидкість обертання його капіталу. Впровадження факторингу в кредитно-фінансову сферу України стимулюватиме обіг грошей і товарів, знижує ризик неплатежів й інші економічні та фінансові ризики підприємств.

В сучасних міжнародних розрахунках все частіше використовуються операції кредитування експортерів на основі форфетингу. Форфетинг- це безоборотний дисконт пакету векселів однієї дати видачі, але різних строків погашення, шляхом купівлі їх комерційним банком у експортера. Пред'явника векселів для безоборотного їх врахування і отримання дисконтової суми, називають форфетистом, а банк – форфетором.

Рух вартості в сфері товарного обміну, що визначає зміст кредитних операцій в колишній радянській економіці після так званої кредитної реформи 1930 p., фактично було ліквідовано. Лише у 80-ті роки кредитні відносини обмежено почали відроджуватися. Тільки в той час було започатковано використання комерційного кредиту. Але відсутнім був кредит для капітального будівництва, не існував іпотечний кредит, жорстко централізованим і обмеженим був банківський кредит. Усі кошти для кредитування виділялися централізовано для конкретних позичальників на визначені цілі і в межах вказаних сум (лімітів).

В сучасній перехідній економіці України роль відновлювальних форм кредиту швидко зростає. Розширюються сфери застосування кредитних відносин, формується необхідна інфраструктура кредитного ринку, вдосконалюються методи кредитування й управління кредитним процесом. Розширюються права і можливості комерційних банків та інших клієнтів. Розвиток акціонерних товариств стимулює розширення кредитних операцій з цінними паперами, кредитування під заставу цінних паперів, зростає роль кредиту як провідного джерела інвестицій, прискорення руху й оновлення суспільного капіталу.

Вивчаючи форми та види кредиту, студенти повинні вміти пояснити їх походження і практичне застосування, складність економічної суті кредиту, багатоманітність критеріїв класифікації форм кредитованих коштів, форм власності і розмаїття суб'єктів кредитних відносин та строків використання позички. В залежності від форми і порядку оформлення кредитних відносин провідні види кредиту і механізми їх дії аналізуються так.

Аналіз форм і видів кредиту має охоплювати специфіку їх використання, переваги і недоліки застосування, інфраструктуру реалізації, взаємодію із загальною системою кредитних відносин.

Теорії кредиту

Кращому розумінню особливостей використання різних форм і видів кредиту сприяє дослідження історії кредиту та вивчення наукових теорій, що відображають розвиток економічної думки взагалі, та тлумачення кредиту, зокрема.

Студенти мають оволодіти знаннями основоположних засад натуралістичної, капіталотворчої, фондової теорії кредиту та перерозподільної й відтворювальної концепцій кредиту.

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з'явилося лише наприкінці XVIII ст. як результат досліджень його суті і тривалих дискусій, що продовжуються і в сучасних умовах. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

• об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

• кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

За уявленнями А.Сміта, об'єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому. На думку А.Сміта, кредит залежить від виробництва. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не сталося б за відсутності банків. Отже, не визначаючи важливої ролі комерційних банків у формуванні кредиту і активної участі кредитних відносин у сприянні розвитку розширеного суспільного відтворення, прихильники натуралістичної теорії кредиту переважаючу роль відводили перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Натуралістичний підхід до ролі кредиту властивий був також Ж.Сею, А.Вагнеру, А.Маршалу та іншим економістам.

Натуралістична школа кредиту не тільки внесла визначний вклад в теорію кредиту, а й помітно вплинула на банківську і грошову політику своєї доби. Це стосується обмеження випуску банкнот в Англії рамками золотого забезпечення, визнання первинності виробництва у порівнянні з кредитом, обґрунтування доводу, що кредит сам не створює реального капіталу, тому що останній виникає тільки в процесі виробництва. На цій підставі обґрунтовано взаємозв'язок позичкового капіталу з прибутком. Зокрема, прихильники натуралістичної форми кредиту трактували позичковий процент як частину прибутку, що створений в процесі виробництва і визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водночас, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

• не до кінця було з'ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

• нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

• визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворотний вплив на сферу виробництва, не з'ясували оборот реального капіталу;

• одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з'ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

• помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

Оскільки вказані обмеження можливості кредиту суперечили реальній активній ролі банків у грошово-кредитній сфері, з'явилися нові теорії, в тому числі експансіоністська відтворювальна і фондова, які склалися на основі капіталотворчої теорії кредиту.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумкетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал. Тому між емісійними банками і депозитними суттєвої різниці немає. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок емісії депозитної.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

• помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

• розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

• стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

• Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

• в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

Ще й нині деякі економісти пропонують розширити державне регулювання економіки і побудови регульованої ринкової економіки на основі капіталотворчої теорії.

Дослідження їх надбань допомагає краще засвоїти відповідні практичні аспекти функціонування кредитних відносин, вільніше орієнтуватися в сучасних процесах і труднощах застосування кредиту.

Завершальним у вивченні проблеми загальної теорії кредиту є з'ясування економічної суті, місця і ролі в товарно-грошових відносинах різноманітних кредитних знарядь. Виникнувши на основі оформлення кредитних операцій, кредитні знаряддя є знаками вартості, використовуються як засоби обігу і платежу, функціонують як цінні папери, що значною мірою наближаються до грошей. Здатність кредитних засобів замінювати в обігу повноцінні гроші дозволяє кредитні засоби тлумачити як кредитні гроші.

Студенти мають засвоїти місце і роль кредитних грошей у нормальному функціонуванні сучасного грошового обігу, оволодіти розрахунками видачі векселів, банкнот і чеків, мати уявлення про розвиток кредитних знарядь в процесі формування стабільної грошової системи України. Водночас потрібно вказати не лише загальні властивості кредитних знарядь і грошей, а й їх особливості та переваги над грошово-паперовою емісією.

Відсоток за кредит

Важливим етапом вивчення теми кредиту та його ролі в ринковій економіці є оволодіння теорією процента та напрацювання практичних вмінь і навичок його практичного використання. Студенти мають вірно оцінювати величину процентної ставки як плати за користування кредитом, вивчити джерела формування величини процента, навчитися розрізняти і використовувати різні види процентних ставок, вміти прогнозувати механізм дії тих факторів, які впливають на зміну ринкових ставок процента, розраховувати норму процента в залежності від рівня ризику.

Процент за кредит або позичковий процент (від лат. «pro centum» - на сотню) означає плату позичальника у боргових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Процент належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. Величина норми процента відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит.

Норма процента (N) розраховується за формулою:

Річний дохід × на використаний позичковий капітал

Поиск по сайту: