Банківська система: принципи побудови, цілі, механізм функціонування

Головною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банківська система.

Банківська система- це законодавчо визначена чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система України має бути дворівневою, функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури.

Мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є:

Процес становлення банківської системи України охоплює два періоди:

1) етап формування провідних інститутів (1991-1993 рр.);

2) етап стагнації і наростання кризових явищ. Зокрема, в роки першого періоду швидко зростала чисельність банків, збільшувався персонал їх працівників та зростали обсяги операцій з клієнтами. Вже тоді було сформовано дворівневу структуру банківської системи, розроблено основні нормативно-законодавчі акти, розпочалося впровадження нових банківських технологій, нагромаджувався досвід регулювання монетарної сфери.

Водночас, кількісні та якісні зміни гальмувалися загальною економічною кризою, наростанням тіньового обороту капіталу, відсутністю системи страхування депозитів і кредитів та відпливом капіталу за межі України. Негативні процеси стагнації й кризи банківської системи зумовили скорочення кількості банків із зареєстрованих у 90-і pp. 238 комерційних банків до 158 усередині 2002 року. Прогресивним явищем могло стати об'єднання банківських установ з метою нарощування виробництва їх специфічного продукту - банківських послуг. Але дозволом Закону України «Про банки і банківську діяльність» створювати холдингові компанії і банківські союзи скористалися лише три пари банків. Під тиском інших негативних економічних процесів відбувається уповільнення нарощування банківського капіталу і погіршення фінансового стану банків. Невирішеними залишаються проблеми кредитного потенціалу комерційних банків, їх кількість і диверсифікація банківського продукту.

Банківська система в ринковій економіці виконує три провідні функції:

Реалізуючи трансформаційну функцію, банки мобілізують вільні кошти і передають їх різним суб'єктам економічних відносин. При цьому в процесі взаємодії всієї сукупності банків, у тім числі і центрального, трансформуються кошти грошового ринку за строками, розмірами, ступенем ризику, клієнтами і регіонами. Емісійною функцією оперативно змінюється грошова маса в обігу у відповідності до змін попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи, що реалізується методами й інструментами грошово-кредитної політики. При цьому з 2000 року в Україні відсутні інфляційні випадки емісії гривні, а темп зростання грошової маси реалізується оптимально до потреб реального зростання виробництва і скорочення незайнятості та забезпечення стабільності гривні. Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності і грошового ринку. Вона проявляється в регламентації діяльності усіх ланок грошово-кредитної системи та створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства у діяльності банків.

Характерними рисами банківської системи, що виокремлюють її з поміж інших суб'єктів ринкових відносин, є її дворівнева побудова, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного окремого банку і банківської діяльності в цілому, централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів, наявність загальносистемної інфраструктури і гнучке поєднання високого рівня централізації управління банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку. На вищому рівні у дворівневій системі зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань грошово-кредитної сфери і підтримання сталості грошей. Банки другого рівня, що складають основу всієї банківської системи і забезпечують обслуговування економічних суб'єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції з метою отримання прибутку.

Отже, склад сучасної банківської системи охоплює два рівні: центральний (національний) банк - емісійний центр, з його організаційною структурою, як вищий рівень; і базовий нижчий рівень: ділові (комерційні) банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Структура національної банківської системи у кожній країні визначається рівнем розвитку продуктивних сил, потребами задоволення розширеного відтворювального процесу в національній економіці, законодавством даної країни. Тому банківські системи в кожній країні істотно різняться.

Центральний банк

Центральний банк- це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Як емісійний центр банківської системи центральний (національний) банк забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов'язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон'юнктуру в країні. Механізм діяльності національного банку можна відобразити такою схемою:

Емісія банкнот -найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних банків з'являється потреба у поповненні каси готівкою, то вони отримують її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов'язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов'язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов'язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов'язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України.

Поиск по сайту: