Віртуально–реальний режим

Віртуально–реальний, по суті, є режимом виконання 16–розрядного середовища (реальний режим), який реалізований усередині 32–розрядного захищеного режиму. Виконуючи команди у вікні DOS в Windows 95/98, ви створюєте віртуальний сеанс реального режиму. Оскільки захищений режим є достовірно багатозадачним, фактично можна виконувати декілька сеансів реального режиму, причому в кожному сеансі власне програмне забезпечення виконується на власному віртуальному комп’ютері. І всі ці додатки можуть виконуватися одночасно, навіть під час виконання інших 32–розрядних програм. Слід звернути увагу на те, що будь–яка програма, що

виконується у віртуально–реальному режимі, може звертатися до пам’яті, об’ємом до 1 Мб, причому для кожної такої програми це буде як би перший і єдиний мегабайт пам’яті в системі. Віртуально–реальне вікно повністю імітує середовище процесора і8088, якщо не враховувати швидкодію, програмне забезпечення у віртуально–реальному режимі виконується так, як виконувалося б на найперших ПК в реальному режимі. При запуску кожного 16–розрядного додатку Windows 95/98 створює так звану віртуальну машину DOS, виділяє їй 1 Мб пам’яті і на цій машині виконуються 16–розрядні додатки. Слід звернути увагу на те, що всі процесори при включенні починають працювати в реальному режимі, і лише при старті 32–розрядної

операційної системи відбувається перехід в 32–розрядний Так само слід зазначити, що не усі 16–розрядні додатки будуть коректно працювати у віртуально–реальному режимі.

Наприклад, діагностичні програми для обслуговування апаратного забезпечення здійснюють запити до апаратного забезпечення (пристроїв), які не передбачені у віртуально–реальному режимі. Такі програми не можна запускати з Windows 95/98, для запуску таких програм необхідно стартувати комп’ютер з операційною системою DOS і виконувати ці додатки в реальному режимі.

Конфігурація і принцип роботи оперативної пам’яті персонального комп’ютера.

Внутрішня пам’ять комп’ютераПам’ять комп’ютера використовується для зберігання системної, програмної і користувацької інформації у персональному комп’ютері.Пам’ять поділяють на два види: внутрішня і зовнішня.Під внутрішньою пам’яттю розуміють всі види запам’ятовуючих пристроїв, що розташовані на материнській платі. До них відносяться : оперативна пам’ять, постійна пам’ять, енергонезалежна пам’ять.

Оперативна пам’ять

Наступний важливий компонент, що підключається до материнської плати – оперативна пам’ять (RAM, Random Access Memory, пам’ять з довільним доступом). RAM –енергозалежний пристрій, її вміст при вимкненні живлення стирається. Оперативна пам’ять виконує роль посередника між процесором та іншими елементами ПК. В оперативній пам’яті процесор зберігає необхідні йому дані і програми, з якими він в даний момент працює. Таким чином дані і програми одного разу зчитуються з жорсткого диска і розміщуються в оперативній пам’яті, а потім зберігатися на жорсткому диску. Очевидно, що від швидкодії робота процесора з цими програмами і даними відбувається в оперативній пам’яті. Коли програми і дані більше не потрібні, вони видаляються з оперативної пам’яті, але продовжують оперативної пам’яті залежить те, наскільки швидко процесор забезпечується даними для обробки і продуктивність комп’ютера в цілому. Наприклад, комп’ютер з швидшим процесором може конкретне завдання вирішити повільніше, ніж комп’ютер з повільнішим процесором, якщо у останнього оперативна пам’ять більша. Важливо підкреслити, що тут не можна говорити про те що один комп’ютер швидший за інший, потрібно розуміти, що це залежить від кожного конкретного завдання. Так само важливим є питання про те, як залежить продуктивність комп’ютера від кількості встановленої оперативної пам’яті. Не можна говорити про те, що чим більше пам’яті, тим швидшим є комп’ютер.У сучасний комп’ютер оперативна пам’ять всталяється у вигляді спеціальних модулів у відповідні роз’єми на материнській платі. Але модуль пам’яті – це всього лише домовленість про форму і розміри маленької плати з припаяними чіпами і про роз’єм, в який вона вставляється. В першу чергу модуль складається з мікросхем пам’яті, і саме параметри мікросхем (їх архітектура і швидкодія) визначають ефективність того або іншого модуля. Основним чинником продуктивності оперативної пам’яті можна назвати її пропускну спроможність, тобто кількість мегабайт за секунду, які здатна записувати/зчитувати оперативна пам’ять. Пропускна спроможність оперативної пам’яті безпосередньо залежить від частоти роботи чіпів пам’яті і від ширини шини, що зв’язує пам’ять і процесор, і звичайно визначається як добуток ширини шини на частоту її роботи. Наприклад, ширина шини 64 біта, частота роботи пам’яті 100 МГц, пропускна спроможність – 8 байт (64 біта) * 100 МГц = 800 Мбайт/с. Але пропускна спроможність – не єдиний чинник, що визначає продуктивність пам’яті. Найважливішим параметром також є час доступу, тобто тимчасова затримка між запитом на видачу якої–небудь інформації з пам’яті і її реальною видачею. Якщо програма працює з великими масивами безперервних даних, тобто лише одного разу отримує доступ, а потім багато лінійно прочитує, то для такої програми оптимальна пам’ять з великою пропускною спроможністю, а якщо програма оперує малими блоками даних, тобто постійно отримує доступ до різних областей пам’яті і помалу читає з кожної області, тоді оптимальною є пам’ять з малим часом доступу, а пропускна спроможність має менше значення. Оскільки на комп’ютері виконуються різні програми, то дуже важко знайти компроміс. У загальному випадку, необхідно прагнути до того, щоб і час доступу і пропускна спроможність пам’яті були високими.

Конфігурація і принцип роботи накопичувачів на жорстких магнітних дисках

Поиск по сайту: