Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову. Прикметно складовою творчості І. Котляревського є запозичення літературніх задумів у інших авторів и перероблення їх у досконалішому вігляді. Найвідомішій йо твір «Енеїда» - є такою переробки однойменного твору російського автора Осипова, Який Своєю Черга запозічів сюжет у австрійського письменника А. Блюмавера. Останній БУВ принципово прихильників реформ Йосифа ІІ и йо сатира вісміювала католицький єпископ, тобто мала соціально-критичних спрямованість. Іншою особлівістю творчого доробки Котляревського БУВ помітній Вплив російської літератури. Сюжет «Наталки Полтавки» навіяній творами російського автора О. Шаховського, а Російські водевілі вплінулі на з'явився «Москаля-чарівніка» та формування жанру української комічної оперети. Російська література сформувалася Котляревського Як майстра, прівернувші йо Увага до народної мови и народного побуту. Творчiсть I.Котляревського була направлена на вiдтворення й iнтерпретацiю буденного свiту українця шляхом побудови можливої на той час моделi. Реалiзуючи її, письменник розкривав тим самим свою iндивiдуальну аксiологiю, своє творче "я", здатне наприкiнцi XVIII - поч. XIX ст. оживити мовну платформу - заговорити до народу його мовою й дати можливiсть тим, хто заперечував сам народ, його мову, культуру, зрозумiти, що кожна нацiя має перспективу й майбутнє. Саме Котляревський заклав підвалини тієї типології української літературної мови, які зумовили в майбутньому її стилістичну обмеженість, «додатковість», відсутність або недорозвиненість окремих функціональних стилів, уникання церковнослов'янської книжної лексики й синтаксису, орієнтацію на побутове мовлення. Якщо нова російська літературна мова творилася шляхом генетичної наступності - шляхом русифікації церковнослов'янської мови, то нова українська літературна мова в Російській імперії творилася, особливо після Котляревського, за моделлю західнослов'янських мов - шляхом одриву та відштовхування од сакральних контекстів і сфер вживання. Саме Котляревський створив нову українську національну ідентичність за структурною моделлю «доповнення» імперської ідентичності: національно-політична свідомість утверджувалася як варіант місцевого чи регіонального патріотизму, що додається до патріотизму загальнодержавного, звідси й парадигма національної літературної мови як додатку до «великої», загальноімперської літературної мови, а нової літератури як словесності для «домашнього вжитку» освіченою частиною народу чи для розваги місцевого та петербурзького панства.
^ 43. . Винекнення та поширення писемності і освіти у східних слов'ян
Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.
^ 44. Творчість діячів культури України сучасного періоду. Ліна Василівна Костенко
Творчість Ліни Костенко — приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів'ям кон'юнктури. В. Базилевський Поетка Ліна Костенко — наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання. Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компроміс-ності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літератури, стаючи духовно-суспільним чинником. Філософічність і психологізм поезії Ліни Костенко Початок літературної діяльності Ліни Василівни Костенко припадає на роки коли митець змушений був творити лише в межах «соціалістичного реалізму», коли в літературі домінував тотальний мажор. У ліриці ж Ліни Костенко найчастіше звучать ноти «від імені болю». Демонстративно обравши собі місце на узбіччі офіціозного літературного процесу, підкреслено байдуже сприймаючи і моду, і «погоду», вона без будь-яких зусиль з перших своїх творів здобула визнання, стала улюбленим поетом студентської молоді та інтелігенції.
^ 45. Т.Г. Шевченко і проблеми самоутвердження української нації
Розвиток української культури другої половини XIX ст, відбував-ся під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого народу до загальноєвропейського рівня. Однак щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступ- них поколінь діячів культури, спрямовані на консолідацію усіх інтелекту- альних можливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Російської імперії здійснювалася інкорпорація в «єдиний ро-сійський народ». У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, біло- руси значилися під однією назвою «русские».
