Культурні процеси в Україні 20-30 рр. 20 ст

У 20-х р. в Україні радянською владою проводиться політика українізації, що відіграла певну позитивну роль у розвитку культури. Позитивних явищ у 20-х - на початку 30-х рр. все ж було чимало. Важливим було те, що в Україні взялися за ліквідацію неписьменності, оскільки переважна більшість населення України не вміла читати й писати. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю, а в травні 1921 Раднарком України ухвалив постанову "Про боротьбу з неписьменністю", згідно з якою все населення республіки віком від шести до п'ятдесяти років повинно було вчитися читати й писати. З 1924 р. в Україні початкова освіта стала обов'язковою, а в 1932-1933 рр. було взято курс на обов'язкову семирічну освіту. Розвивалася професійно-технічна середня спеціальна та вища школа. Для підготовки робітничих кадрів були створені школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). У середині 30-х р. українська школа поступово втрачає своє національне обличчя, бо у 1932-34 рр. запроваджено загальносоюзну систему народної освіти з уніфікованими програмами і підручником. У 20-х - на початку 30-х рр. активно розвивається література. У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчих угруповань ("Плуг", "Гарт", "Ланка", ВАПЛІТЕ, "Молодняк", "Аспанфут", "Нова генерація" тощо). У цей час молоді українські письменники часто відмовляються від традицій класичної літератури та орієнтуються на літературне життя Західної Європи.
Активізувався розвиток прози, сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан). З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни. У цей час продовжують працювати кінорежисери П. Чардинін, В. Гардін, І. Кавалері-дзе. У кінці 20-х - на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: "Микола Джеря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргана" (1931). Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О. Довженко (1894-1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "Щорс", "Арсенал", "Земля" та інші.). Українська архітектура початку XX ст. представлена кількома течіями, що розвивалися у руслі модерну. Чимало архітекторів, проектуючи споруди різноманітного призначення (будівлі медичних і освітніх закладів, житлові будинки тощо), зверталися до традицій народної дерев'яної архітектури, намагаючись поєднати їх із сучасними будівельними тенденціями. Характерними для таких споруд були чотирисхилі дахи або дахи із заломами, трапецієвидні або криволінійні прорізи, ризаліти, декоративні прикраси фасадів у вигляді вставок з кераміки чи майоліки, використання настінного живопису в інтер'єрах.

50.Пам`ячники та діячі культури Вашого краю

Історія одеської міської скульптури має понад 180-літній вік. Так, один із перших міських пам'ятників, що й нині є символом Одеси — засновнику міста, другому після де Рібаса його градоначальнику дюку Рішельє роботи славетного українського скульптора Івана Мартоса вперше було встановлено 22 квітня 1828 року. Протягом XIX століттяу місті з'явилась ще низка пам'ятників, що прославляла «батьків» Одеси. У повоєнний час у Одесі, як місті-герої, було споруджено низку помпезних меморіалів, стел і пам'ятників на вшанування перемоги СРСР у Другій Світовій війні, зокрема відзначення бойової звитяги на морі, в т.ч. і потьомкінцям. У різний час у Одесі було встановлено чимало пам'ятників і погрудь класикам української та російської літератур — Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Олександру Пушкіну, Льву Толстому (деякі з них бували у місті, а інші — протягом тривалого часу мешкали у ньому). За незалежності України (від 1991 року) Одеса збагатилась низкою оригінальних пам'ятників і скульптурних композицій, зокрема й авторства відомих російських скульпторів Е. Нєізвєстного і З. Церетелі, пам'ятником на честь «рятівника» міста — апельсина, а також пам'ятником відомому одеситові Л. Утьосову, деякими пам'ятними знаками з приводу трагічних подій національної історії ХХ століття (Війна в Афганістані 1979-1989, Чорнобильська катастрофа тощо). На сучасному етапі (2000-ні) Одесу не оминула т.зв. «війна пам'ятників» — у частини громадян існують протести і незадоволення з приводу відновлення пам'ятникаросійській імператриці Катерині ІІ та можливого спорудження пам'ятника Г. Потьомкіну; деякі з існуючих пам'ятників піддаються актам вандалізму, як з боку проросійськи, так і проукраїнськи налаштованих громадян. Киріа́к Костянти́нович Костанді́ (*21 вересня (3 жовтня) 1852, Дофінівка, нині в складі Одеси — †31 жовтня 1921, Одеса) — український маляр грецького походження. Академік Петербурзької академії мистецтв (1907). Навчався 1870—1874 в Одеській рисувальній школі. Закінчив 1882 Петербурзьку академію мистецтв (був учнем Михайла Клодта). Член товариства передвижників від 1897. Член-засновник Товариства південноросійських художників, 1902—1921 — його голова. Після його смерті деякий час (1922—1929) це було товариства імені Костанді. Був одним із засновників Одеського музею мистецтв (1898—1899) та його директором від 1917. Від 1885 — викладач Одеського художнього училища. Серед учнів Ісак Бродський, Митрофан Греков, Олексій Шовкуненко,Іван Шульга. Костанді створив картини побутового жанру, зображував побутові мотиви на пейзажному тлі, здебільшого Одеси та її околиць, малював пейзажі, писав також портрети. Найвідлміші з його творів : У хворого товариша» (1884).,«В люди» (1885).,«Гуси» (1888).,«Старенькі» (1891). В Одесі є вулиця названа на честь відомого художника.

^ 51. Діяльність митців культури України в 50-80 рр. 20 ст.

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила сприятливіші умови для розвитку культури. У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. В 60-ті роки був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти. Розширялася підготовка фахівців у системі середньої спеціальної і вищої освіти, особливо з інженерних спеціальностей. Тривав розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях, кібернетики. Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури і мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра. На перші позиції в прозі вийшли М. Стельмах і О. Гончар. З'явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які отримали назву «шістдесятників» (за назвою років активізації їх діяльності). До них належали Д. Павличко, І. Драч, В. Симоненко, Л. Костенко, Г. Тютюнник, В. Стус. Вони виступали за гуманізм, свободу самовираження, національно-культурне відродження України, про ти лакування радянської дійсності. Проти них влада застосовувала різноманітні репресії, їм забороняли друкуватися. У зв'язку з цим у 60-ті роки з'явився і згодом поширився самвидав: система розповсюдження офіційно не визнаної або забороненої літератури, у тому числі й політичної. Ці твори передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофони, переписувались від руки і читалися тисячами людей.
Дещо пожвавилося у 50-70-ті роки театральне життя. У 50-ті роки в Україні діяло 70, а в 80-ті роки — близько 100 професій них театрів. Провідними театрами України є академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери й балету ім. Т. Шевченка. У них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А. Роговцева, Б. Ступка, А. Гашинський, співаки Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Є. Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М. Зарудний, О. Коломієць.

Значного розвитку набуло кіномистецтво. Щорічно випускалося до 20 художніх фільмів. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «У бій ідуть лише «старики» Л. Бикова. У 70-ті роки почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших — серія про пригоди козаків. Про те репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним. З початку 50-х років в Україні почало розвиватися телебачення, яке поступово стало відігравати дуже суттєву роль у політичному та культурному житті населення. Перша телевізійна пере дача відбулася 5 листопада 1951 p., її дивилися лише у 150 квар тирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах. Успішно розвився пісенний жанр музичного мистецтва. Велику популярність здобули в цей час естраді співаки С. Ротару, Н. Яремчук. Звузилась сфера функціонування української мови. Між 1969 і 1980 pp. частка журналів, що виходила українською мовою, знизилась з 46% до 19%. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми об разами, скільки політичними категоріями. Таким чином, у 50-80-ті роки культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х років розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», ідеологічний диктат, русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.

52. Стан української культури на рубежі 20-21 ст. перспективи розвитку
Після початку проведення політики перебудови, гласності и демократизації в Україні відбувається Широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х РОКІВ в умів піднесення національної самосвідомості, становлення демократії Багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політічне життя. У 1989 р.. Було засноване Товариство української мови імені Т. Шевченка, Метою Якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти и самобутності мови. Відбувається Справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкріває свою Історію, проходять шірокі діскусії про гетьмана І. Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-Німецький Договір 1939, уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр.. Друкуються раніше заборонені книги, віходять на екрані фільмі. Встановлюються Перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України. Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною державою демократично, почали радікальні реформи. Головною особлівістю сучасного періоду можна вважаті йо перехідній характер. Ми можемо Говорити про ті, Що в суспільстві склалася нова соціокультурна сітуація, Яка характерізується іншімі соціально-економічнімі Умова, формами власності, характером стосунків Між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в Наші Дні ОТРИМАНО національна культура. У тієї ж годину серйозно впліває на ВСІ сфери суспільного життя економічна криза, Яку пережіває наша Україна в кінці ХХ століття Одним з найважлівішіх для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р.. Верховною Радою БУВ ухваленій «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови Як державної закріпіла Конституція України. З Прийняття нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже віявіло Багато труднощів, які стоятимуть на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72% населення РЕСПУБЛІКИ, середа них рідною українську мову назвали 67%, Російська мова переважає на сході України, в Криму. Альо Дуже показовім є уявлення росіян в Україні до української освіти своїх ДІТЕЙ - за данімі американського соціолога І. Бремера (1994), 54% росіян у Львові и 65% у Кієві згодні з тім, щоб їхні діти навчаюсь в українських школах и Майже ВСІ Росіяни у Львові та Кієві (Відповідно 96 та 91%) візнають, Що їхні діти повінні вільно володіті русски мовою. У Сімферополі так думають 54% росіян. Це по суті говорити про підтрімку процесу еволюційної українізації неетнічнімі українцямі.
Фінансові Проблеми перешкоджають збільшенню тіражів українських книг, комерційна література в основному привозитись з России. Тобто очевидно, Що для успішного розв'язання проблема не Досить адміністратівніх заходів, а Потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна Підтримка. Скорочуються тіражі книг. Оптимальним Показники вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на Рік. ЯКЩО в 1991 р. в Україні цею Показники станови 3,6, то в кінці 90-х - 0,99. Населення значне мірою позбавлений можлівості читать періодіку (зараз в Україні Тільки близьким 8% сімей передплачують газети або журнали).
У 1999 р.. в більш Ніж 60% середніх навчальний закладів викладання здійснювалося державною мовою, за вінятком декількох регіонів. У сістемі середньої освіти зниклого одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток ОТРИМАНО Нові види середніх навчальний закладів з раннього профілізацією - гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтрімкі обдарованих ДІТЕЙ. У 2000 р. почато Перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає сістемі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансовіх труднощів, вчителям нерегулярно віплачується зарплата. Практично зниклого система професійного навчання, оскількі промисловість неспроможності фінансуваті ПТУ. Масово закрилися Дитячі садки. Реформується система віщої освіти. Для підвіщення її рівня введена система акредітації. Найбільші Навчальні заклади отримуються статус Національніх. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з'являється велика кількість комерційніх вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інстітутів, академій, УНІВЕРСИТЕТІВ зросла Майже вдвічі. За роки Незалежності розшіріліся культурні контакти з різнімі країнамі. Це сталося завдякі роботі різніх міжнародніх фондів, можлівості поїздок, спільнім проектам. Були відані твори письменників, які працювала в еміграції, з'явилася перекладних література провідніх ЗАКОРДОННИХ історіків-українознавців (у 1993 р. Українознавство вікладалося у 28 універсітетах и ​​коледжу США и в 12 універсітетах Канади). Попро Фінансові та Інші труднощі розвівається українська наука. Україна бере участь у найбільшіх міжнародніх програмах Століття, Наприклад, космічніх програмах «Морський старт», «Глобалстар». А кож у космічніх програмах «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктіді. У тій же година на науковому потенціалі Дуже серйозно відбіліся економічні проблеми. Реструктурізація Управління економікою, Перехід одних підпріємств у приватну власність, збітковість інших негативно позначені на галузевих наукових и проектних інстітутах. Державне фінансування науки скороти в Чотири рази. В Україну широко завозиться електронна техніка, власна її розробка и виробництво НЕ налагоджуються. Погіршення умов життя и роботи стало головним причиною того, Що в 1992-1996 рр.. за кордон віїхалі тісячі наукових співробітніків. З'явилося розділення культури на елітарну и масово. Україна зіткнулася з таким явищем, Як амеріканізація культури, Що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власним фільмів однозначно скорочене), популярної музики, літератури. Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тім паче які-небудь поїздкі стали недоступними. У зв'язку Зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е Місце в світі, а Понад половина населення живе ніжче Межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладнення екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниженя народжуваності.

^ 53. Діяльність української діаспори в сфері культури

Українська діаспора своїм буттям урізноманітнює та збагачує українську присутність у світі, а також надає посильну допомогу історичній батьківщині. Тому налагодження, розширення й зміцнення зв’язків з українською діаспорою – першочергове завдання материкових українців. Перш за все це стосується використання інтелектуального, політичного та економічного потенціалу діаспори для встановлення дружніх і тісних стосунків України з державами проживання зарубіжних українців, посилення ролі, яку відіграє Україна у світовому співтоваристві. У цьому інтереси української держави й української діаспори цілком збігаються. Строката й багата література письменників української діаспори, яка створювалася протягом XX століття вихідцями з Україною. Серед найбільш яскравих її представників - Іван Багряний, Василь Барка, Богдан Бойчук (на укр.), Віктор Домонтович, Улас Самчук та багато інших. Квітка Цісик (англ. Kvitka Cisyk; * 4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк - † 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) - американська співачка українського походження (сопрано), віконавіця українських народних и популярних пісень. Віконувала заголовні пісні у фільмах, виступала на американського телебаченні (у рекламі); співала у Гентській опері (Бельгія), фільм «You Light Up My Life» (1977), в якому вон віконувала пісні, здобувши «Оскар».
З 1982 року и до самої Смерті Квітка Залишани єдінім голосом компанії «Ford Motor Company». Була найпопулярнішою віконавіцею рекламних джінглів у США.
Квітка Цісик більш відома за межами своєї етнічної Батьківщини, Ніж в Україні

^ 54. Український модерн та його сучасний стан

Український модерн виник у значно важчих соціокультурних умовах, ніж модерн в інших країнах Європи внаслідок бездержавності України. Його корені – в пізньому українському романтизмі як стильовому напрямку мистецтва і літератури. У музичній ділянці композитори – послідовники М. Лисенка – К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, Ф. і Я. Якименки, О. Кошиць, В. Барвінський створили високомистецькі зразки української хорової музики та обробок народних пісень. У ділянці театрального мистецтва поряд з мандрівними трупами М. Кропивницького, П. Саксаганського і І. Тобілевича, Д. Гайдамаки, О. Суходольського у Києві існував і перший стаціонарний український театр М. Садовського (1906-1920). Своїми драматичними творами на теми з давньої історії Леся Українка включає твори і реалії світової культури в контекст української. У літературі народжуються суголосні з європейськими напрямки імпресіонізму (М. Коцюбинський), експресіонізму (В. Стефаник), неоромантизму і модерну (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський). В архітектурі домінуючою була еклектика в різноманітних стильових комбінаціях: ретроспективізм, неокласицизм, модерн, раціоналізм, при переважанні неокласицизму (Будинок учителя в Києві, колишній Педагогічний музей; бібліотека університету). У живописі модерн найяскравіше виявився у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурних проектах В. Кричевського (будинок полтавського губернаторського земства). Модерн в українській архітектурі був тісно пов’язаний зі стилістичним напрямком неоромантизму (“будинок з примарами” в Києві архітектора Городецького). У живописі О. Мурашка (“Портрет дівчини у червоному капелюсі”) вітальна енергія червоного кольору підкреслює красу як вияв молодості і оновлення. Еволюцію живопису можна визначити як перехід від наслідування реальної дійсності, життєвої достовірності – до власної авторської міфотворчості (яка переважно походить від джерел народної поезії) з високим ступенем перетворення цієї дійсності, від критичного аналізу – до поетичного синтезу (П. Холодний “Казка про дівчину й паву”, О. Новаківський “Русалка”, “Музика”, “Визволення”, “Українська мадонна”).

^ 55. Шістдесятники та їхній внесок у розвиток культури

Шістдесятництво - частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Даний феномен у культурі був характерним не лише для України, але і Радянського союзу загалом. Він виражався у створенні моральної опозиції до тоталітарного державного режиму. Серед провідних постатей нової плеяди були поети Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, історик Валентин Мороз, художники Опанас Заливаха, Алла Горська, кінематографісти Юрій Ільєнко, Леонід Осика, журналіст В'ячеслав Чорновіл та інші. Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 році під егідою міського комсомолу. Його очолив Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші. Серед основних форм їхньої багатогранної діяльності були: відродження різдвяних вертепів; організація різноманітних мистецьких гуртків; пошук місць масових поховань сталінських жертв; вечори пам'яті відомих діячів: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, М.Куліша, Л.Курбаса; виступи у пресі тощо. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. Усвідомлення українською творчою молоддю злочинної суті комуністичної системи сприяло її звільненню з-під впливу ідеологічних догм «соціалістичного реалізму», підвищувало статус загальнолюдських цінностей та ідеалів. Формування світогляду Шістдесятників відбувалося під впливом гуманістичної культури Заходу, ознайомлення з якою сприяло зростанню зацікавлення до надбань власної культури, історії та традицій українського народу. Шістдесятники у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство. Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало, Іван Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Б. Мамайсур, Юрій Мушкетик, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Борис Плаксій, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш. Наразі шістдесятники широко відомі, твори поетів та письменників цієї плеяди входять до шкільної програми. Ті, хто живий із шістдесятників, по праву користується повагою та любов'ю багатьох читачів. В Україні також проводилися виставки "самвидаву", робіт художників того часу, видаються твори письменників.

Поиск по сайту: