Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста м.Копичинці Гусятинського району



Тернопільська область за потенціалом і величиною архітектурної спадщини – один з найбагатших регіонів України. Дерев’яні церкви будувались без жодного цвяха, трималися тільки на зарубках і тиблях. Зовні і всередині їх прикрашали мистецькою різьбою та настінними малюнками. Різьбили перед усім іконостаси. Орнамент нагадував рослини,гілки і грона винограду. Архітектура сакральних дерев’яних храмів характеризується виразністю фактури матеріалу та скромністю фасаду.

В своїй книзі «Мандрівка через століття» краєзнавець Богдан Савка описав дерев’яний храм — церкву Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, яка споруджена у 1630 році. Серед дерев’яних храмів Тернопільської області вона займає визначне місце. Ця знаменита історична пам’ятка знаходиться на околиці Кутець у Копичинцях. Карвовський у своїй книзі “Чотири тижні у Галичині” писав, що фундатором церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста на Кутці в Копичинцях був Мартин Лудецький, якому, певно, в той час належала частина “Гетьманщини” — Кутець. Як довго це було — невідомо. Переказ старожилів доніс до нас відомості про те, що церкву добудовано з дубів, які росли в лісі, який простягався аж до території сьогоднішньої середньої школи-гімназії. Особливість церкви полягає в тому, що вона дерев’яна і прекрасно збереглася до наших часів.

Ще в ХVI столітті жителі присілка Кутець придбали дзвін і коли була зведена церква, то він став окрасою для парафіян. Дзвіниця розташована на захід від церкви, дерев’яна, каркасна, кріпиться тиблями, накрита невисоким чотирискатним дахом.

До 1947 року відправу в Кутецькій церкві здійснював парох церкви Святого Миколая м. Копичинці о. Чорняк. 1 січня 1947 року на парафію прибув священик Павло Куманяк, 1909 року народження. Священик закінчив Перемишлянську духовну семінарію. Єпископ Коціловський висвятив його в 1934 році. Ставши парохом Кутецької церкви, він у 1952 р. почав реставрацію старого церковного дзвону. В 1959-1961 роках за ініціативою священика було поновлено церкву всередині.

7 липня 1961 року в церкві Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста відбулася остання відправа. 12 липня цього ж року люди прийшли на богослужіння, але двері Божого храму були зачинені. Отець Павло Куманяк помер, не почувши дзвонів рідної церкви. Вона була відкрита після його смерті. Свідчення про ті часи дав племінник отця Куманяка – Станіслав Хрущ та його брат Володимир Антонович Куманяк, йому зараз 86 років, жителі села Коцюбинці Гусятинського району .

В часи незалежності України парохом Кутецької церкви був отець Іван Гура. Священичу діяльність, починаючи з 1992 року продовжив на парафії парох, доктор теології о. Василь Погорецький, який до 2010 вів церковну службу. З 2010 року священиком церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста є доктор теології о. Руслан Корнят.

Характеризуючи цей дерев’яний храм, ми бачимо перед входом до церкви зображення двох апостолів: Петра і Павла. Це зовнішні фрески сучасної роботи парафіян.

За даними архіву, Хрестовоздвиженська церква побудована 1836 року, але насправді в цьому році вона була вперше відреставрована після нападу татар на Копичинці і її зруйнування.

В середину храму веде притвор, у якому колись знаходилися нехрещені люди. З нього східці ідуть на хори. Посередині — храм вірних, де відбувають Службу Божу парафіяни. Храм вірних і святилище розділяли царські ворота, на яких зображено чотирьох євангелістів: Матея, Марка, Луку і Йоана.

Над ними іконостас, де розміщені сюжети дванадцяти найбільших свят у літургійному році. У центрі перед Царськими Воротами — тетрапод, на якому хрест і храмова ікона “Воздвиження Чесного Животворного Хреста”.

Над воротами розміщена лампадка. З правого боку у храмі вірних є сповідальниця, де парафіяни каються у своїх гріхах перед Богом. По обидві сторони від Воріт є два бічних престоли справа — Ісуса Хреста, зліва — Матері Божої.

За Царськими Воротами — Святилище, в якому Престол з Кивотом, де Найсвятіші Тайни Христові. За Кивотом — Семисвічник і Хрест.

Купол церкви прикрашений фресками, на яких зображено херувимів, що розправили свої крила. Нижче змальовано сюжети з життя Ісуса Хреста: народження, дитинство, хрещення і розп’яття.

На церковних стінах розміщені стародавні ікони. Зліва — ікона Божої Матері з Ісусом на руках. Христос тримає Святе Письмо у лівій руці, а правою закликає до молитви. Внизу надпис: “Сей образ відновлений коштом цілого братства Року Божого 1889”, який свідчить про те, що ікона відноситься до XIX століття, або ще і до більш раннього періоду.

Зліва розміщена ікона Архангела Гавриїла, на якій він зображений із мечем як захисник і переможець над злом. Внизу надпис: “Сей образ відновлений коштами подружжя Анни і Федора Кузик. Року Божого 1889”.

Церква — одна з найбільш ранніх дерев’яних споруд на Поділлі. Вона відноситься до пам’яток української народної архітектури.

Місцевий краєзнавець М. Тарабій у статті “І здійснилось задумане” описав про те, як в місті Копичинці для парафіян церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста відбулося освячення фігури Пресвятої Богородиці. Про цю фігуру парафіяни мріяли багато років. За сприяння ревного служителя церкви священика Руслана Корнята збулася мрія парафіян церкви Воздвиження Чесного Животворного Хреста, що знаходиться на вулиці Кутець в Копичинцях.

Завдяки глибокій і щирій вірі, згуртованості, палкому бажанню і великій працелюбності людей Кутця, всі облаштунки: побудову купольного накриття, мармурових колон, кованої огорожі, освітлення і благоустрою, закінчено в досить стислі строки. Автор пише, що надзвичайного нічого не зроблено. Це лише стало продовженням того, що робили споконвіків наші пращури християнської віри. Всі роботи виконані руками і талантом прихожан старої церковиці з щоденною щирою молитвою, чим і примножили славу Божу.

І ось заквітчана, святочна, Небесна Мати постала перед віруючими.

На запрошення настоятеля храму отця Руслана Корнята та всіх парафіян отець-мітрат, представник єпархіального управління Іван Сеньків за участю декана отця Василя Квіка та місцевих священиків відправили молебень відкриття і освячення фігури Матері Божої.

Після всіх урочистостей ще багато віруючих щедро і свято молилися перед Богородицею, просячи в неї заступництва. (Додаток В)

Люди приходять і йдуть… а створене ними святе — залишається на роки. На віки!

У 2012 році відбулася повторна реставрація зовнішнього вигляду храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста в м. Копичинці.

Раннього осіннього дня 27 вересня 2012 р., сонячне проміння вселяло в людські серця святковість і піднесеність. Адже саме в цей день багатолюдна громада парафіян церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього УГКЦ м.Копичинці святкували храмовий празник.

На утренній службі був присутній ректор Тернопільської духовної семінарії імені патріарха Йосифа Сліпого отець Іван Римар. Під склепінням куполів стародавньої дерев’яної церкви та довкілля, мов орган, звучали хоральні молитви хору братів-семінаристів. Торжество продовжилось приїздом Преосвященного владики Кир Дмитра Григорака, єпарха Бучацького. Високого духовного гостя вітала старенька дерев’яна церква. Настоятель храму отець Руслан Корнят перед початком відправи вручив владиці хрест, яким той поблагословив присутніх.

І радувалась душа у старенькій церковці, збудованій ще у 1630 році, навколо якої рясніли національні вишиванки, блузки і костюми серед молоді і дітей, яких було так багато! А це значить, що підростаюче покоління сприймає віру пращурів, дідів і батьків, як свій священний обов’язок, бо Господь завжди простягає руку чутливим і світлим почуттям сердець.

На храмовому святі були присутні священики Копичинецького деканату. З трепетними почуттями у парафіян і гостей освячено відновлений верхній ярус іконостасу (оригінал) та заново виготовлений нижній. Отець Руслан Корнят подякував усьому духовенству, жертводавцям і всім присутнім за участь у торжеств енній відправі та твердій одностайності у християнських обов’язках і чеснотах, побажав всім миру, любові та віри.

Я народилася і виросла у Копичинцях, мальовничому містечку на Поділлі. Воно розкинулося на семи горбах, розділених малими і більшими струмками, що впадають у річку Нічлаву і її притоку Стрілку.

Якщо ж твій край, шматочок землі твого дитинства уславив себе великими історичними подіями, пам’ятками культури, сакральними пам’ятками, то і я, і ти з великою гордістю і благоговінням повторюємо: “Я звідти родом, де відбулися такі події”. Куди ми не поглянемо, скрізь бачимо, як складав свою культуру талановитий український народ. І саме сакральні пам’ятки відіграють в історії міста велику роль. Вони освячують довкілля, є захистом для кожної людини.


ВИСНОВКИ

Вивчення сакральних пам’яток ХVII – XVIII ст.. Гусятинського району: церкви Пресвятої Богородиці села Тудорів, церкви Святої Парасковії - П’ятниці села Крогульці, церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста міста Копичинці дало зрозуміти багату духовну культуру українського народу.

Архітектори давніх церков розробляли фахові проекти будівель аж до найменших деталей. Нащадки сьогодні нав’язують своє “розуміння” прекрасного. Вони перекривають дахи, обкладають стіни храмів пластиковою вагонкою. Архітектурний стиль, який наші предки плекали тисячу років, який віддзеркалював природу цих земель, руйнується. Тому завданням є – зберегти неоціненний духовний скарб нашого народу.

Я ставила своїм завданням розкрити характерні риси сакральних дерев’яних храмів XVII-XVIII століття, тих проблем, які є на шляху збереження та відновлення сакральних пам’яток.

Сакральна архітектура є вираженням пошани і любові до Бога, ласки до Ближнього, виразом глибокої християнської віри і гордості за свої старослов’янські і стародавні традиції. Вона – невичерпне джерело пізнання та натхнення для нас, сучасних творців навколишнього середовища і культури.

Зберігши церкву, капличку, ми збережемо не тільки пам’ятки архітектурної майстерності, але й свою національну пам'ять.

Я вважаю, що ведення наукових досліджень – це також певна спроба зберегти культуру, донести її до людей. Зберігши зв'язок з минулим, ми будемо мати майбутнє. Це одне із завдань, яке переслідує дану тему.

Можливо, дане дослідження послужить джерелом для подальших науково-дослідницьких робіт на шляху пізнання сакральних пам’яток України і рідного краю.

Одне із основних завдань цієї роботи – привернути увагу місцевих органів влади до питання збереження та охорони сакральних дерев’яних храмів.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.