Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Ця робота присвячена 1025-літтю Хрещення Русі-України



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

САКРАЛЬНІ ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ КОПИЧИНЕЧЧИНИ.

1.1 ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У С.ТУДОРІВ.

1.2 НАЙСТАРІША ДЕРЕВ’ЯНА ЦЕРКВА СВЯТОЇ ПАРАСКОВІЇ-П’ЯТНИЦІ У С.КРОГУЛЬЦІ.

1.3 ЦЕРКВА ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА У М.КОПИЧИНЦІ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 


ВСТУП

Ця робота присвячена 1025-літтю Хрещення Русі-України

 

“Архітектура — теж літопис світу,

вона говорить тоді, коли мовчать

і пісні, і легенди, і коли вже нічого

не говорить про втрачений народ”

(М. Гоголь)

Тернопільщина — край, наділений Божою благодаттю. Тут збереглося чи не найбільше в Україні пам’яток сакрального мистецтва. Духовні святині області багато років ваблять прочан різних християнських конфесій не лише з України, а із-за кордону.

Тернопільщину часто називають маленьким Єрусалимом. Адже релігійна та історична спадщина нашого краю охоплює духовні центри, древні культові кам’яні та дерев’яні споруди. Численні храми на території області шанобливо зберігають мощі святих і чудотворні ікони, місця перебування відлюдників та пам'ять про видатних церковних діячів — вихідців із Тернопільщини.

Народна архітектура зрослася з природою краю, стала необхідною частиною нашого життя.

Сакральне мистецтво українських храмів є частиною мистецької спадщини нашого народу. Воно зберегло глибоку традиційність і самобутність.

Дерев’яні храми є вершиною народно-художньої діяльності українців. Люди творили це мистецтво з почуттям любові, на свої уподобання, бо насамперед, воно повинно було служити духовним потребам. Дивлячись на витвори сакральної архітектури, диву даєшся, коли дізнаєшся, що шедеври народних культових будівель творилися в дуже скромних умовах та простими інструментами.

Як зберегти неоціненний духовний скарб?

Тему дослідницької роботи “Сакральні пам’ятки Копичинеччини XVII-XVIII ст.” я обрала тому, що історією сакральних пам’яток цікавляться більше археологи, ніж історики. Я мрію бути вчителем історії. Тому ця тема «Сакральні пам’ятки Копичинеччини XVII-XVIII ст. » є дуже актуальною, бо дерев’яні храми — частина культурної спадщини нашого народу.

Ще в 1972 році Генеральна конференція ЮНЕСКО оприлюднила “Конвенцію про охорону всесвітнього культурного і природного надбання”. Реєстри пам’яток архітектури існують в різних країнах, в тому числі в Україні.

Українська секція Міжнародної асоціації арт-критиків під егідою ЮНЕСКО в Парижі глибоко стурбована станом будівель величних пам’яток сакральної архітектури на Україні.

Найуразливішою частиною національно-культурної спадщини є саме пам’ятки дерев’яного зодчества. На початку XX століття їх дивом не знищили пожежі революції і громадянської війни, проте на початку XXI століття сакральні дерев’яні храми зникають на очах, і останніми десятиліттями українці втратили пам’яток архітектури більше, ніж за часів Першої і Другої світових воєн. Тому дуже важливою є проблема збереження та використання пам’яток культурної спадщини.

Потрібно популяризувати духовну і культурну спадщину нашого народу. Взяти на облік усі пам’ятки культурної спадщини, обстежити їх і створити спеціальні паспорти на кожну з них вирішили на Тернопіллі. З такою ініціативою виступила Тернопільська обласна рада. Ця програма розрахована на 2011-2015 роки. На її реалізацію виділили значні кошти.

В Тернопільському краєзнавчому музеї відбулася унікальна виставка макетів дерев’яних храмових споруд М. Яськовича. Більшість його церков є точною копією дерев’яних храмів XVII-XVIII століть, зведених без жодного цвяха.

У скількох замках, фортецях, храмах ми встигли побувати? Скільки пам’яток сакральної архітектури вже побачили? Треба поквапитися. Час руйнує. Щоб привернути увагу до цього питання, в Тернополі проведена фотовиставка “Краса, яка може загинути”. ЇЇ мета — зробити все можливе, щоб архітектурні пам’ятки краю не потрапили в Червону книгу.

Великою допомогою для мене був виданий в Тернополі, чудово ілюстрований альбом “Сакральні пам’ятки Тернопільщини”. Це унікальна книга, одна з перших в Україні. Автори пропонують світові долучитися до витоків духовності нашого народу, через пізнання його найсокровенніших скарбів.

Так як історія сакральних пам’яток XVII-XVIII століть мало досліджена, то я вирішила долучитися до цієї теми. Пишучи дану роботу, я відчувала велику відповідальність. Предметом дослідження у моїй роботі були три дерев’яних храми Копичинеччини XVII-XVIII століть. Одним із основних завдань я ставлю глибше вивчення сакральних пам’яток XVII-XVIII століть з метою привернення уваги всієї громадськості. Адже щоб зберегти ці унікальні архітектурні споруди потрібна праця усіх людей.

Я живу в Копичинцях. У моєму місті є церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (1630 р.). Тому для мене, як для юного краєзнавця, вона викликає живий інтерес.

Кожної неділі та в релігійні свята бабуся за руку вела мене до старенької церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста на вулиці Кутець. Коли йшла Служба Божа, я роздивлялася стародавні потемнілі ікони на стінах, слухала старий церковний дзвін. Бабуся говорила, що ця церква вимолена, що вона — ровесниця Богдана Хмельницького і зовсім скоро їй буде 400 років. Тепер я стала дорослою і далі ходжу до церкви, але багато питань, пов’язаних з її історією, мене цікавлять. Я б хотіла дізнатися про найперші десятиліття в історії церкви; де знаходиться один із церковних дзвонів, який заховали місцеві жителі від пограбування німцями. Церква на Кутці дерев’яна. У своїй роботі я вирішила дослідити історію такої ж найстарішої церкви в селі Крогульці, церкви Святої Парасковії-П’ятниці. Щоб дослідити термін “блукаюча церква”, я зацікавилася історією дерев’яної церкви, яка 200 років була у селі Тудорів, а потім перенесена у сусідній район.

Чому, коли оглядаємо культові споруди незалежно від релігії, ми переповнюємося якоюсь відповідальністю і особливим почуттям поваги? І немає значення чи це дуже древня архітектурна пам’ятка, як Гусятинська церква Святого Онуфрія (поч. XVII ст.) чи маленька дерев’яна церква Святої Параскеви (XVI ст.) у Крогульцях чи незавершена новобудова. Магія надзвичайної поваги криється у впливі на нашу психіку колективної аури живих і мертвих, що відвідують або колись відвідували цю споруду.

Церква — це єдине місце, де людина знаходить душевний спокій, молитвою єднається з Богом, надіючись на його щедрі ласки і вірить, що Всевишній вислухає її молитви, нагородить життєвою радістю, допоможе пережити земні труднощі.


РОЗДІЛ 1

САКРАЛЬНІ ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ КОПИЧИНЕЧЧИНИ

Сьогодні у нашій Тернопільській області нараховують приблизно 85 церков, зроблених з дерева. Ці культові споруди мають велике духовне та історичне значення. Серед них, на території Копичинецького деканату є найстаріші церкви: церква Святої Парасковії - П’ятниці в селі Крогульці, збудована в 1576 р. ? і церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, збудована в 1630 році у Копичинцях, дерев’яна церква в селі Тудорів, збудована у 1732 р.

Для того, щоб написати дану дослідницьку роботу, я їздила в села Тудорів, Сидорів і Крогульці Гусятинського району, село Черкавщину Чортківського району. Зустрічалася зі старожилом села Тудорів Іваном Прокіпчаком, з уст якого я дізналася, як у 1934 році маленьку дерев’яну церкву з села було акуратно розібрано і перенесено в інше село Чортківського району. На його свідчення я посилаюся у своїй роботі. Архівні документи про церкву святої Параскеви в селі Крогульці допомогли частково розкрити, коли ж насправді була побудована дана церква. Але точних відомостей немає (XVI чи початок XVII століття). Тому в майбутньому я хочу продовжити дослідження даної теми, щоб дізнатися де знаходиться найстаріша ікона Крогулецької церкви. Досліджуючи тему сакральних пам’яток, я зустрічалася з місцевими краєзнавцями: Іваном Чайкою; він порекомендував мені скористатися матеріалами його досліджень по історії села Тудорів, із краєзнавцем, журналістом, працівником районної газети “Вісник Надзбруччя” Миколою Кучмієм. У своїй роботі я використала історичні фрагменти із його книги “На зламі віків”. Автор повідомив дуже цікаві матеріали про церкву в Крогульцях. Публікації краєзнавця Горбоватого В. допомогли дізнатися про ту роботу, яку проводить місцева влада по збереженню і охороні архітектурних пам’яток нашого району. Краєзнавець з Копичинець Б.Савка у своїй книзі “Мандрівка через століття” описав храми Копичинець. Відомості про Кутецьку церкву я використовую у своїй роботі. Також допомогли у написанні роботи документи із життя Бучацької єпархії, статті з газети “Христова Скеля”. При написанні роботи я використала матеріали з “Історії України” М. Грушевського, книги В.Білінчука “Стежками духовної та історико-культурної спадщини”, Я.Пастернака “Західне Поділля на заранні історії”.

Гусятинщина здавна славиться своїми унікальними історико-культурними пам’ятками, які приваблювали і приваблюють як українців, так і іноземців, але попри це, ми, жителі Надзбруччя, все ще мало знаємо свій край, його історичні місця.

Найбільш помітною і невід’ємною прикметою майже кожного українського, а тим більше галицького села завжди була будівля церкви, яка свідчила, що на території цього поселення існує і діє релігійна громада. Історія кожного поселення тісно пов’язана з історією церкви на даній території. Вони переплітаються одна з одною, доповнюють одна одну, утворюючи єдиний історичний літопис, що писався століттями. Церква завжди була найбільш сильним об’єднуючим фактором у будь-якому населеному пункті. Вона творила церковні громади, виховувала їх, і вони ставали носіями всього церковного та духовного життя того чи іншого села.





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.