ПІСЛЯКАСТРАЦІЙНІ УСКЛАДНЕННЯ

Питання: Ранні післякастраційні ускладнення. Пізні.

Вони поділяються на ранні й пізні. Перші розвиваються безпосередньо під час кастрації або через недовгий період після неї. Причинами їх є ігнорування індивідуальних особливостей тварини (будови пахвинного каналу, швидкості згортання крові), неправильний вибір методу і техніки кастрації.

Пізні ускладнення розвиваються через певний період після опера­ції у ослаблених тварин, внаслідок порушення правил асептики й антисептики під час кастрації, грубого оперативного втручання та порушення умов утримання в післяопераційний період.

Пізні ускладнення

Запалення загальної піхвової оболонки і кукси сім'яного канатика. Розвивається внаслідок забруднення рани під час операції чи в післяопераційний період. Інша причина - відшарування загальної піхвової оболонки під час кастрації, малі її розрізи, що призводить до утворення спайок. Внаслідок цього над спайкою і нижче неї утворюються порожнини, наповнені гнійним ексудатом.

Здебільшого відшарування розвивається по продовженню з кукси сім'яного канатика. Але відомі й первинні вагініти, коли кукса залишається неураженою, а в порожнині піхвової оболонки скупчується гнійний ексудат.

На початку процесу спостерігається болючий, гарячий набряк піхвової оболонки і прилеглих тканин, який поширюється на нижню стінку черева; спостерігається загальне пригнічення тварини.

З розростанням грануляційної тканини набряки зникають, зменшується гарячка, але залишається добре контуроване круглої форми припухання мошонки.

Запалення кукси сім'яного канатика викликає появу одно- чи двостороннього припухання довгастої форми в ділянці мошонки і піхвового каналу - гаряче, болюче, з підвищенням температури тіла та пригніченням тварини.

При одночасному запаленні піхвової оболонки і кукси сім'яного канатика відмічається значне припухання мошонки, яке навіть при односторонньому ураженні поширюється і на другу половину. У більшості випадків внаслідок значного просочення ексудатом стінки мошонки кукса пальпується тільки безпосередньо біля пахвинного каналу у формі потовщеного болючого тяжа. Під час руху тварина робить короткі кроки. Черевна стінка в пахвинному відділі напружена.

Кастраційну рану максимально розкривають, видаляють згустки фібрину і мертві тканини. При необхідності розрізи збільшують. Порожнину мошонки промивають антисептичними розчинами і вводять марлевий дренаж з маззю Вишневського, гіперосмолярними мазями (офлокаїн, нітацид), препаратом "Песил" (0,1—0,4 г з інтервалом 24-48 год). У випадках інтоксикації додатково використовують препарати антитоксичної дії.

При гнійному запаленні кукси сім'яного канатика лікування оперативне за типом кастрації закритим способомрис.

Актиномікоз кукси сім 'яного канатика зустрічається переважно у волів і кабанів. Виникає внаслідок забруднення кастраційної рани підстилкою, пилом. Цьому сприяє звисання довгої кукси сім'яника в порожнину мошонки.

Патологічні зміни в тканинах розвиваються повільно, інколи навіть після загоєння кастра­ційної рани. У куксі сім'яного канатика запалення відбувається без вираженої ексудації з проліферацією сполучної тканини і утворенням гранульоми. В її товщі виникають некротичні вогнища, які в подальшому розкриваються з утворенням нориць.

Загальний стан тварини тривалий час зали- шається задовільним. Інколи, з ускладненням процесу гнійною інфекцією, виникають абсцеси, флегмони.

Лікування оперативне. Куксу сім'яного ка-сш'яного канатика натика відділяють від загальної піхвової оболонки і на неуражену її ділянку накладають кастраційні щипці. Якщо відбулося розрощення гранульоми в бік пахвинного каналу, оперативний доступ роблять над пахвинним кільцем, де знаходять неушкоджену ділянку канатика і накладають щипці Занда, а саму куксу видаляють через рану мошонки. Рану над пахвинними кільцями зашивають, а порожнину мошонки, після промивання антисептичними розчинами, пухко дренують з мазями (Вишневського, гіперосмолярними). Дренаж видаляють через 2-3 доби.

Ботріомікоз кукси сім'яного канатика найчастіше спостерігається у коней внаслідок проникнення в кастраційну рану збудника ботріомікозу. Процес характеризується повільним розростанням сполучної тканини, що розповсюджується за межі кукси. Всі шари мошонки перетворюються в єдину фіброзну масу, у товщі якої утворюються гнійно-некротичні вогнища. Вони самостійно розкриваються і утворюють гнійні нориці. Поступово гранульома розростається за сім'яним канатиком в напрямі пахвинного каналу, на ділянку пахвини і черевну порожнину (генералізована форма). Такі гранульоми супроводжуються повільним виснаженням тварин, обмеженою рухомістю тазових кінцівок.

Лікування оперативне, як і при актиномікозі.

Якщо в процес втягнуті всі тканини мошонки, екстирпувати куксу важко, тоді проводять розтин окремих гнійних вогнищ з наступним використанням дренажів. Але здебільшого таких тварин вибраковують.

Анаеробна флегмона. Іноді зустрічається у старих баранів і биків внаслідок забруднення кастраційної рани, при утриманні після операції в забруднених та непродезінфікованих станках. Сприяють розвитку хвороби порушення техніки операції: невеликі розрізи, розшарування і грубе травмування тканин, порушення правил асептики та антисептики. У таких баранів тканини мошонки швидко просякають фібринозним ексудатом, закриваючи рану і створюючи сприятливі умови для розвитку анаеробів.

Клінічні ознаки. Спочатку з'являється швидко наростаюче болюче, гаряче припухання мошонки, яке в подальшому поширюється на стегно, нижню стінку черева і препуцій. Спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення тварини. З часом набряк стає холодним, крепітувальним, а з рани виділяється іхорозний ексудат з домішками газу; наростає інтоксикація організму (пульс частий, слабкого наповнення, профузний пронос тощо). Якщо не надати допомогу, тварини гинуть у перші 2-3 дні.

Лікування. Кастраційну рану розкривають. При необхідності роблять додаткові розрізи мошонки, знижуючи тим самим внутрішньо-тканинний тиск і забезпечуючи видалення ексудату та доступ кисню з повітря.

Некротизовані тканини видаляють, а порожнину промивають окислювачами (3%-ний розчин перекису водню, 1-2%-ний - калію перманганату), виготовленими на гіпертонічному розчині кухонної солі. Порожнину мошонки пухко дренують з указаними вище розчинами або скипидаром з соняшниковою олією (1:1). Дренаж міняють 3-4 рази на добу, інакше він затримуватиме ексудат. Для попередження забруднення ран можна прикривати мошонку спеціальною пов'язкою (суспензорієм).

Для боротьби з інтоксикацією організму слід підтримати антитоксичну функцію печінки внутрішньовенним введенням 20 %-ного розчину глюкози (до 150 мл), а для посилення фільтраційної функції нирок - 40%-ний розчин гексаметилентетраміну (до 5 мл), гемодез, поліглюкін (15-25 мл/кг).

Для зменшення проникності судин і всмоктування токсинів внутрішньовенно вводять 10%-ний розчин кальцію хлориду (до 50 мл), комбінуючи його з 4%-ним розчином натрію гідрокарбонату (до 150 мл), який підтримує в крові кислотно-лужну рівновагу і посилює вимивання токсичних продуктів.

При діареях, крім вказаного, користуються обволікаючими речовинами (крохмаль, відвар льону) та адсорбентами.

Важливу роль відіграє годівля тварин (особливо вітамінна). У разі відмовлення від корму потрібне парентеральне введення ретинолу, аскорбінової кислоти, вітамінів групи В.

Заочеревинні абсцеси. Обмежені гнійні процеси можуть виникати як безпосередньо під парієтальним листком очеревини, так і під загальною піхвовою оболонкою.

Процес починається з інфікування тканин в ділянці розрізу мошонки, кукси сім'яного канатика. Далі мікрофлора проникає через лімфатичні судини, густа сітка яких спрямована від судинного конуса до вузлів поперекового лімфоцентра. Тому абсцеси можуть виникати на цьому шляху.

Спочатку тут накопичується фібринозний ексудат, який відшаровує очеревину або загальну піхвову оболонку, де в подальшому утворюється гнійний ексудат.

Поширення процесу в черевну порожнину викликає ускладнення перитонітом, сепсисом, і тварина гине. Якщо гній накопичується у вході в тазову порожнину, у пахвинній ділянці утворюється нориця, а ректальне дослідження дозволяє виявити біля внутрішнього пахвинного кільця флуктуацію. У разі абсцедування з зовнішнього боку пахвинного кільця, в ділянці паху з'являється набряк, який спричинює біль, особливо під час руху тварини. Як правило, він розповсюджується по вентральній черевній стінці на препуцій, викликаючи перитоніт. Враховуючи це, лікування доповнюють застосуванням надплевральної новокаїнової блокади, антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. На стадії абсцедування накопичений гнійний ексудат можна видаляти через гільзу троакара, а порожнину абсцесу після її промивання антисептичним розчином дренувати з використанням антисептичних мазей.

Поиск по сайту: