Поняття, особливості та види фінансово-правових норм

Як і всі галузі права, фінансове складається з великої кількості правових норм.

Основними призначеннями фінансово-правових норм є ре­гулювання відносин у галузі фінансів.

Імперативність, тобто обов'язковість виконання і застосу­вання примусової сили, що вміщені в нормі, це — особливість, вірніше властивість правових норм на відміну від інших, не­державних приписів. У фінансово-правових нормах імперативність виражається в категоричній формі. Ніякий суб'єкт відносин, що регулюються фінансово-правови­ми нормами, не може міняти жодні приписи держави або муніципального органу.

Категоричність фінансово-правових норм властива усім їх видам. Як правові норми будь-якої галузі фінансово-правові визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-пра­вових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи па­сивна). Вони поділяються на зобов’язуючі, забороняючі й упов­новажуючі.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійсни­ти певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т. д.), встанов­люють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чини­ти дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отри­мані суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містя­ться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава на­дає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імператив­ність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації державної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови її держава встанов­лює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

Таким чином, фінансово-правові норми — це загальнообо­в'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави.

Структура фінансово-правових норм:

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нор­мою юридичні права й обов'язки у галузі фінансової діяльнос­ті. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, що вказує, якою має бути по­ведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права й обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких сплачується податок: наявність само­стійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на не­вигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні й кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисцип­ліни вживають і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку вне­сення платежів до бюджету.

Фінансово-правові санкції поділяються на 2 види: правопоновлювані й штрафні. Правопоновлювані скеровані на усу­нення матеріальної шкоди, нанесеної державі або муніципаль­ному органу.

Каральною санкцією також є штраф. На відміну від адмі­ністративного штрафу, у фінансових відносинах штраф не мо­же бути замінений іншим стягненням. Не можна звільнити від штрафу або оскаржити у фінансових правовідносинах і поста­нову про накладення штрафу в порядку провадження справ про адміністративні штрафи. Часто штраф стягується разом із недоїмкою по податках і пенею.

Фінансові стягнення застосовуються незалежно від причин, через які сталося заниження сплати (випадкова помилка, недо­свідченість чи злий умисел).

Залежно від характеру дій суб'єктів фінансових відносин на підставі нормативно-правових актів, що включають різні види фінансово-правових норм, виділяють чотири форми реа­лізації норм фінансового права:

1) виконання (суб'єкти провадять активні дії для втілення при­писів, що містяться в зобов'язуючих нормах);

2) використання (суб'єкти фінансово-правових відносин здійс­нюють суб'єктивні права і обов'язки, передбачені диспози­цією фінансово-правової норми);

3) дотримання (суб'єкти виконують припис про заборону дій в галузі фінансів);

4) застосування (органи держави і органи місцевого самовря­дування, наділені владними повноваженнями, через правозастосовні акти провадять дії, скеровані на формування, роз­поділ і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Фінансово-правова норма і стаття фінансового нормативно-правового акту не тотожні, вони можуть не збігатися. Норма фінансового права — це правило поведінки в галузі фінансових відносин, яке складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Норми фінан­сового права дають можливість державі:

1) збирати кошти в розмірі, який необхідний для фінансування першочергових завдань (мова йде про законодавство, про обов'язкові платежі, які створюють доходи держави);

2) розпоряджатися коштами, точно враховувати витрачання коштів, маючи закони і акти про бюджети і казначейські правила;

3) забезпечувати їх ви­користання відповідно до загальнодержавних інтересів (зако­нодавство про видатки).

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові нор­ми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у Централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридич­них і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ре­сурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процеду­ру діяльності органів держави з мобілізації коштів у центра­лізовані й децентралізовані фонди та порядок реалізації обов'язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сто­рони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.

Поиск по сайту: