Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч-ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує: 1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз-глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи
1Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо-нографія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 367, 406—409; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 177—181.
СУБ'ЄКТИ I УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАПЬНОГО ПРАВА
адміністративних комісій); 2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра-тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже-них розглядати справи про адміністративні правопорушення; 3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикцій-них повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса-довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс-нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад-міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико-нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.
Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними прави-лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад-міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційни-ми ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад-міністративно-деліктні провадження1 зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.
Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад-міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад-міністративно-процесуальної юрисдикції.
Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери-зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:
— адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;
— уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;
— уповноважені органи (посадові особи) місцевого само-врядування;
— непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро-мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас-ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи
1Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 285.
Г л а в а 4
різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.
Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак-тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг-нення до адміністративної відповідальності;
2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ-бу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле-гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про-цесом чи процесом референдуму.
Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:
1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);
2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за-подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору-шенням.
До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най-більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра-тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра-тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на-даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив-ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук-раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо-тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це
суб’єкти і учасники адміністративноГо ПроцесуальноГо Права
зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як ад-міністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис-дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив-но-деліктних відносин.
Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз-глядають і вирішують справи:
1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон-них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на-дання адміністративних послуг;
2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза-цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;
3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто-совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;
4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен-ня та притягнення правопорушників до адміністративної від-повідальності відповідно до статей 222—24415 КУпАП;
5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї-ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду-вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору-шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра-тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.
Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко-мітетами місцевих рад1. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від-1 Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 20—21. — Ст. 25; Про місцеве самоврядування в Ук-раїні: Закон України від 21 березня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 38.
Г л а в а 4
несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.
Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро-мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ-них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав-ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання грома-дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:
— об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
— відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад-ках, передбачених законодавством України;
— невідкладно вживати заходів до примирення неправомір-них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;
— забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;
— вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;
— вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;
— не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
— особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.
Законом регламентується порядок розгляду звернення гро-мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.
З цього приводу В. Г. Перепелюк пише: «Зрозуміло, що недер-жавна установа не реалізує суспільний інтерес: її управлінська діяльність буде пов’язана суто з організацією здійснення свого правового статусу, реалізацією певного корпоративного інтересу. Незважаючи на це, Закон України «Про звернення громадян» од-номанітно врегулював процедури в державних і недержавних ор-ганізаціях, що пояснюється тим, що прийняття рішення будь-яким колективним суб’єктом права потребує процедур (чи то пра-вових, чи то усталених на практиці); хід формування волі такого суб’єкта права не є одноманітним через його штучність. Такий суб’єкт є суто правовою одиницею. Публічний інтерес українсь-
суб’єкти і учасники адміністративноГо ПроцесуальноГо Права
кого народу в даній сфері виявляється у законодавчому закріплен-ні процедур формування юридично значимої волі даного типу правозастосовувачів—недержавних колективних суб’єктів»1.
Далі автор підкреслює, що публічні та непублічні справи характеризуються однаковою імперативністю процесуальних повноважень посадової особи, що це не суперечить ч. 1 ст. 5 Конституції України, а керівні органи непублічних організацій не здійснюють владу, забезпечену примусом2. Дійсно, це, ма-буть, одне (єдине) із виключень, коли у адміністративних про-цесуальних відносинах стороною владних повноважень висту-пає непублічний суб’єкт права.
З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу-альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ-няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван-ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрис-дикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен-цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у зако-нодавчих актах щодо кожного органу окремо.