Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи



Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч-ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує: 1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз-глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи

1 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо-нографія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 367, 406—409; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 177—181.


СУБ'ЄКТИ I УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАПЬНОГО ПРАВА

адміністративних комісій); 2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра-тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже-них розглядати справи про адміністративні правопорушення; 3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикцій-них повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса-довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс-нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад-міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико-нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.

Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними прави-лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад-міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційни-ми ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад-міністративно-деліктні провадження1 зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад-міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад-міністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери-зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

— адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

— уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

— уповноважені органи (посадові особи) місцевого само-врядування;

— непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро-мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас-ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи

1 Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 285.


Г л а в а 4

різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак-тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг-нення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ-бу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле-гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про-цесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за-подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору-шенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най-більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра-тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра-тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на-даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив-ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук-раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо-тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це


суб’єкти і учасники адміністративноГо ПроцесуальноГо Права

зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як ад-міністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис-дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив-но-деліктних відносин.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз-глядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон-них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на-дання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза-цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто-совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен-ня та притягнення правопорушників до адміністративної від-повідальності відповідно до статей 222—24415 КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї-ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду-вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору-шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра-тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко-мітетами місцевих рад1. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від-1 Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 20—21. — Ст. 25; Про місцеве самоврядування в Ук-раїні: Закон України від 21 березня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 38.


Г л а в а 4

несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро-мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ-них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав-ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання грома-дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

— об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

— відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад-ках, передбачених законодавством України;

— невідкладно вживати заходів до примирення неправомір-них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

— забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;

— вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

— вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

— не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

— особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення гро-мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

З цього приводу В. Г. Перепелюк пише: «Зрозуміло, що недер-жавна установа не реалізує суспільний інтерес: її управлінська діяльність буде пов’язана суто з організацією здійснення свого правового статусу, реалізацією певного корпоративного інтересу. Незважаючи на це, Закон України «Про звернення громадян» од-номанітно врегулював процедури в державних і недержавних ор-ганізаціях, що пояснюється тим, що прийняття рішення будь-яким колективним суб’єктом права потребує процедур (чи то пра-вових, чи то усталених на практиці); хід формування волі такого суб’єкта права не є одноманітним через його штучність. Такий суб’єкт є суто правовою одиницею. Публічний інтерес українсь-


суб’єкти і учасники адміністративноГо ПроцесуальноГо Права

кого народу в даній сфері виявляється у законодавчому закріплен-ні процедур формування юридично значимої волі даного типу правозастосовувачів—недержавних колективних суб’єктів»1.

Далі автор підкреслює, що публічні та непублічні справи характеризуються однаковою імперативністю процесуальних повноважень посадової особи, що це не суперечить ч. 1 ст. 5 Конституції України, а керівні органи непублічних організацій не здійснюють владу, забезпечену примусом2. Дійсно, це, ма-буть, одне (єдине) із виключень, коли у адміністративних про-цесуальних відносинах стороною владних повноважень висту-пає непублічний суб’єкт права.

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу-альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ-няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван-ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрис-дикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен-цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у зако-нодавчих актах щодо кожного органу окремо.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.