Мал. 8 Доросла рослина сфагнума зі спорогонами на верхівці

Зелені мохи представляє зозулин льон. Стебло його (гаметофіт) вертикальне, не гіллясте, досягає 30—40 см заввишки, густо вкрите шилоподібними листочками. У нижній частині воно має бурий колір, кількість листочків зменшується, і від стебла відходять ризоїди. На листках добре видно жилку. На верхівках одних рослин утворюються жіночі, інших — чоловічі статеві органи.

Запліднення відбувається в плівці води, яка виникає після дощу або після конденсації туману чи роси. Із зиготи на жіночій особині формується спорофіт у вигляді коричневої коробочки на ніжці. Коробочка на час дозрівання спор закрита кришечкою, яка захищає їх від можливого проникнення води. Ніжка занурена в тканини верхівкової частини стебла. Всередині зрілої коробочки є пристосувальний механізм для висипання зрілих спор — ряд зубчиків, які закривають вхід до коробочки. За сприятливих умов вони відгинаються і спори розносяться вітром.

Мал. 9 Представники відідлу мохоподібні:

1 —маршанція;

2 —сфагновий мох;

3 – рунянка (політрих), чи зозулін льон.

Практичне значення мохоподібних невелике. Лише сфагнові мохи широко використовуються людиною. На болотах, де протягом тисячоліть не змінювались умови зростання рослин, відмерлі рештки сфагнових мохів та інших болотних рослин накопичуються і спресовуються. Завдяки високому вмісту протимікробних речовин рештки рослин муміфікуються (консервуються). Так утворюються поклади торфу — цінної корисної копалини, яку легко добувати завдяки поверхневому заляганню його шарів. У недалекому минулому торф використовували переважно як паливо. Часто висушені брикети торфу служать теплоізолюючим матеріалом для будівництва житла. За своїм хімічним складом торф є цінним добривом та джерелом лікарської сировини, тому перспективною є його хімічна переробка. Під час світових воєн сухий сфагнум використовували як перев’язний матеріал (замість вати). В покладах торфу іноді знаходять муміфікованих тварин, рештки рослин, плоди, насіння.

4. Вищі спорові судинні рослини. Відділ Плауноподібні

Це типові листостеблові рослини, які мають корінь. Листки дуже дрібні, щільно розміщені на стеблі спірально. Сучасні плауноподібні налічують близько 1200 видів. Зростають на вологих місцях переважно в теплих регіонах планети. Найбільшого розвитку вони досягли в кам’яновугільному періоді палеозойської ери. Тоді це були гігантські дерева. Сучасні ж плауноподібні — переважно трав’янисті, з прямостоячим або лежачим стеблом. Вегетативне тіло плауноподібних – спорофіт. Спори утворюються на особливих листках — споролистках. Такі листки можуть міститися на стеблі впереміж зі звичайними листками або бути зібраними на верхівках стебел у стробіл — видозмінений вкорочений пагін. Утворюються стробіли в плауноподібних, хвощеподібних та голонасінних. В стробілах споролистки мають інші форму і забарвлення. У хвойних або мішаних світлих лісах поширений вічнозелений плаун булавовидний. Його гнучке стебло стелиться по землі, а бічні гілки піднімаються вертикально. У стеблах плаунів немає твірної тканини, тому вони не потовщуються. Спори утворюються на верхньому боці споролистків. Споролистки жовті, зібрані у верхівкових стробілах (колосках). Під час дозрівання спор колосок розпушується, і спори легко розносяться вітром. Проростає спора у вологому ґрунті на глибині кількох сантиметрів. Гаметофіт, що утворюється при цьому, називається заростком. Він не спроможний живитися самостійно, тому для свого розвитку потребує симбіозу з певним видом гриба. Грибні клітини постачають йому потрібні органічні речовини. Якщо поруч гриба не буде, заросток не виробить статевих клітин. Розвиток нової рослини від моменту проростання спори до появи спорофіта триває 15—18 років. Мал. 10 Загальний вигляд плауна булавовидного 1 – колосок, 2 – пагін, 3 - ризоїди

Людина використовує дозрілі сухі спори плаунів — лікоподій. Його застосовують у медицині як присипку, а також у ливарному виробництві для пересипання форм під заливку розплавленого металу.

Скам’янілі рештки вимерлих плауноподібних (наприклад, сигілярії та лепідодендрона) знаходять у покладах кам’яного вугілля. Однією з найдавніших на планеті рослин, яка дійшла до наших часів у майже незмінному вигляді, є представник плауноподібних — молодильник озерний. В Україні він дуже рідко трапляється в озерах на заході Полісся.

5. Відділ Хвощеподібні.

До цього відділу належать сучасні і вимерлі трав'янисті та деревні рослини з розчленованими на вузли і міжвузля стеблами та з кільчасторозміщеними листками.

Первісні хвощі відомі з девону, розквіту досягли в кам'яновугільному періоді. Більшість — рівноспорові рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Гаметофіт — заросток — одно- чи двостатеві недовговічні зелені рослини розміром у кілька міліметрів. Органи статевого розмноження — антеридії й архегонії, що розвиваються на заростку. Запліднення відбувається за умови наявності вологого середовища. Із зиготи розвивається нестатеве покоління — спорофіт.

Серед хвощів є гігрофіти і ксерофіти. Кореневища в кілька разів переважають за масою надземну частину, глибоко залягають у ґрунті. Так, хвощ польовий — злісний бур'ян, індикатор кислих ґрунтів.

Equisetum arvenseL. — хвощ польовий — хвощ полевой —багаторічна трав'яниста рослина 10—15 см заввишки з чорнуватими численними кореневищами (підземними і надземними), на яких часто є круглі борошнисті бульбочки, немов горішки (мал. 11). Пагони двох видів: спороносні з'являються рано навесні, вони негалузисті, 10—20 см заввишки, бурувато-білі, соковиті, з великими піхвами, з 8—9 зубцями листків на кожному членику стебла, на верхівці — циліндричний спороносний стробіл (спорангії зібрані у верхівкові стробіли). Після до­зрівання спор пагони відмирають, на їх місці з кореневищ формуються літні зелені (асиміляційні) кільчасторозгалужені вегетативні пагони. їхні продукти фотосинтезу відкладаються в кореневищах і бульбочках. Літні пагони жорсткі, галузисті, борозенчасті, членисті з піхвами, які мають 8—9 чорних листочків-зубців з білою смужкою, спрямовані догори. Бічні гілки розміщені кільцями у вузлах стебел, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки.

Мал. 11Хвощ польовий:

1 —спороносний пагін;

2 — літньозелений (вегетативний) пагін; 3 — спорофіли зі спорангіями; 4 — спори з пружинками змоченими (а)

і підсушеними (б)

Діючі речовини і використання: стероїди, сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, каротиноїди, вуглеводи, фенолкарбонові кислоти, органічні кислоти, вищі жирні кислоти; дія — сечогінна, кровоспинна, ранозагоювальна, антисептична, антидіабетична, антигельмінтна, відхаркувальна, тонізувальна, в'яжуча, протизапаль­на, кардіотична; застосовують при сечокам'яній хворобі, анацидних гастритах, папіломатозі сечового міхура, атеросклерозі судин мозку та серця, ішемічній, гіпертонічній хворобах, туберкульозі легень і шкіри.

6. Відділ Папоротеподібні.

Викопні і сучасні трав'янисті та деревні рослини, розвиток яких розпочався в девоні (палеозойській ері), заввишки до 25 м. Більшість поширені у тропічних лісах. Наземні, рідше водні рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Він переважно багаторічний. Є корінь, стебло може бути прямостояче, повзуче, витке або у вигляді кореневища зі слабко вираженими міжвузлями. Листки загалом великі перистоскладні, їх ще називають вайями, є листки із суцільною листковою пластинкою (вужачка). У більшості папоротей листки виконують функцію фотосинтезу і спороношення, а в окремих (страусове перо) діляться на стерильні (фотосинтезуючі) та фертильні (спороносні).

Нестатеве розмноження спорами. Спори містяться в спорангіях окремо чи скупченнями (сорусами). Соруси можуть бути захищені спеціальним покривальцем — індузієм. Спори часто мають подвійну чи потрійну обо лонку, аналогічну хвощеподібним. У водяних папоротей (сальвінія) спори різні (різноспорові папороті). У решти — однакові (рівноспорові папороті).

Dryopteris fflix-mas (L.) Schott — щитник чоловічий — щитник мужской —багаторічна трав'яниста рослина з коротким корене­вищем та великими двічіперистими листками (до 100 см), сформованими на верхівці кореневища (мал. 12). Соруси округлі, розміщені у 2 ряди знизу листка, вкриті ниркоподібним індузієм.

Мал. 12Щитник чоловічий:

1—соруси знизу листка

Пошипення: вся Україна. v степовій зоні. Тінисті вологі хвойні й мішані, рідше — листяні ліси, галявини, поруби.

Сировина: кореневища.

Діючі речовини і використання: фенольні сполуки, антоціани, дубильні речовини, ефірна олія, тритерпеноїди, вуглеводи, вищі жирні кислоти, вищі аліфатичні спирти, ліпіди, флавоноїди, вітаміни групи В, С; дія — антигельмінтна (проти солітера), болезаспокійлива, ранозагоювальна, бактеріостатична; вживають при безплідді, метеоризмі, невралгії, ревматизмі; зовнішньо —при геморої, тромбофлебіті, абсцесах, виразках, діатезі.

Поиск по сайту: