Право на житло згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту прав та законних інтересів громадян щодо дотримання цього права.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі зако­ну за рішенням суду.

Крім того, відповідно до ст. 48 Основного Закону нашої держави, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право громадян на житло закріплює також ст. 1 Житлового кодексу України (далі — ЖК України).

Основними формами реалізації конституційного права на житло є:

—будівництво житла;

—придбання житла у власність;

—оренда житла;

—безкоштовне отримання житла.

Придбання житла у власність здійснюється відповідно до цивільного законо­давства України на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, довічного ут­римання, а також на підставі отримання житла у спадщину.

Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 Цивільного кодексу України (далі — ЦК Ук­раїни)).

Глава 59 ЦК України, регламентує порядок найму (оренди) житла. Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона — влас­ник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Зазначеною главою ЦК України регулюється, насамперед, порядок, умови укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом приватної влас-

4. Конституційне законодавство

ності, оскільки підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встанов­люються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.

Договір найму житла укладається у письмовій формі.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема кварти­ра або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартир­ному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує буди­нок.

Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Най­мач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця.

Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'яза­ний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Відповідно до ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будин­ках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до дого­вору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і най­мачем — громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Важливою гарантією конституційного права на житло є можливість привати­зації житла. Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній влас­ності, його подальшого використання і утримання визначає Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (прийнятий Верховною Радою Ук­раїни 19 червня 1992 р.).

Відповідно до цього Закону, метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задо­волення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд — це житловий фонд місцевих Рад народних депу­татів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі — квартири (будинки)), які використову­ються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташо­вані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ і орга­нізацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, му-зеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа служ­бових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язко­вого) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

4.9. Оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, поса­дових та службових осіб. Правові підстави для виконання адвокатом доручень із захисту порушення вказаних дій.

Оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових осіб відбувається у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних по­вноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправед­ливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на до­сягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень що­до оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

4. Конституційне законодавство

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої ком­петенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спо­ри, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановле­них законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

4.10. Правовідносини, на які поширюється і на які не поширюється юрисдикція судів. Умови призначення на поса­ду судді. Звільнення суддів з посади.

Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготов­ку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх про­фесійного рівня встановлюються законом.

Згідно з конституційним положенням перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верхов­ною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Поиск по сайту: