Відповідно до ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює безумовну заборону «катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання», — або «поганого поводження» (ill-treatment), як узагальнено його визначає Європейський суд з прав людини. На відміну від більшості норм у сфері захисту прав людини, ця заборона не знає відступів ні за яких обставин, і порушення її не може бути виправданим.
Проте Конвенція не дає визначень для понять, використаних у статті 3. її зміст охоплює практично будь-які акти чи обставини, що можуть містити елемент «поганого поводження». На відміну від Конвенції ООН проти катувань, яка встановлює такі ознаки «катування», як: 1) специфічна мета — «одержати... відомості чи визнання, покарати... за дії.., залякати чи примусити...»; 2) «причину, засновану на дискримінації будь-якого характеру», ст. З Європейської конвенції таких обмежень не містить. Це дало можливість Європейському суду поширити дію ст. З Європейської конвенції на ситуації, де такі ознаки відсутні.
Та слід пам'ятати, що незважаючи на широкий зміст ст. З, Конвенція забороняє не будь-яке насильство чи примус. «Погане поводження» передбачає, що певне фізичне чи психічне насильство застосовується з незаконною метою чи нерозмірно з законною метою, а це іноді вимагає оцінки складної сукупності обставин. Певні фізичні чи моральні страждання можуть складати невід'ємний елемент законних дій або викликатися необхідністю. Так, Суд не встановив порушення ст. З у застосуванні протягом місяця наручників та інших засобів до психічно хворої людини через її агресивну поведінку. Суд виходив з того, що «заходи, викликані терапевтичною необхідністю, не можуть вважатися нелюдськими чи такими, що принижують гідність».
Аналогічним є підхід Суду до визначення покарання, що принижує гідність. Стаття 3, забороняючи «нелюдське» чи «таке, що принижує гідність» покарання, має на увазі відмінність між таким покаранням і покаранням взагалі. На думку Суду, для того, щоб покарання було «таким, що принижує гідність» і порушувало ст. З, пов'язані з ним образа чи приниження (humiliation or debasement) мають ся-
гати особливого ступеня і відрізнятися від звичайного елемента приниження. Оцінка його, за станом речей, відносна: вона залежить від усіх обставин справи \т зокрема, від характеру покарання та способу й методу його виконання.
Суд, наприклад, не визнав порушення ст. З у можливому несприятливому впливі «дорослого» судового процесу на малолітніх підсудних (V. v. the United Kingdom judgement of 16 December 1999; T. v. the United Kingdom judgement of 16 December 1999). Також не було встановлено порушення Конвенції в дисциплінарному покаранні ув'язненого, хоча воно передбачало обов'язки з прибирання, менш комфортні умови утримання, обмеження передач, свободи пересування та ін. (Valasinas v. Lithuania judgement of 24 July 2001, §§ 103—112).
Однак, по-перше, застосовані з законною метою насильницькі заходи мають бути помірними до вимог конкретної ситуації. У справі Rehbock Суд, наприклад, не визнав, що обставини арешту виправдовували заподіяний апелянту подвійний перелом щелепи і знайшов, що «застосоване насильство було надмірним і невиправданим у цих обставинах» (Rehbock v. Slovenia judgement of 28 November 2000, § 76). По-друге, законна мета повинна дійсно існувати. Наприклад, Суд визнав таким, що принижує гідність, поводженням обшук роздягненого догола ув'язненого, хоча такий захід іноді може бути виправданим. Однак у цьому випадку таку необхідність не було доведено, і, крім того, Суд узяв до уваги, що при обшуку не тільки не було дотримано належну процедуру, а й форма його проведення була образливою (Iwanczuk v. Poland judgement of 15 November 2001, §§ 58—59). В іншій справі «принижуючим» було визнане проведення обшуку ув'язненого в присутності особи іншої статі (Valasinas v. Lithuania judgement of 24 July 2001, §117).
Деякі елементи поганого поводження можуть бути присутніми в інших порушеннях прав людини. Наприклад, дискримінація або позбавлення волі самі по собі можуть містити певний елемент принизливості і призвести до несприятливих психологічних наслідків для особи. Однак якщо ці принизливі елементи не сягають «мінімального рівня жорстокості», Суд не розглядатиме це як порушення ст. З, а обмежиться констатацією порушення, що превалює. Наприклад, у справі Olsson проти Швеції Суд не став обговорювати з погляду ст. З відібрання дитини в одного з батьків, а обмежився лише констатацією порушення ст. 8 Конвенції (Olsson v. Sweden judgement of 24 March 1988, Series A no 130, § 86). В іншій справі про порушення права на приватне життя Суд вирішив, що «хоча розглянуті правові норми, можливо, містять певний аспект, який апелянти могли відчувати як образливий, вони не утворюють поводження, що принижує гідність, яке належить до сфери дії ст. З» (Marckx v. Belgium judgement of 13 June 1979, Series A no 31, § 66). У справі Smith ma Grady проти Великобританії Суд, хоча і відзначив дискримінаційну політику Міністерства внутрішніх справ Великої Британії на грунті сексуальної орієнтації апелянтів, але не визнав порушення ст. З, тому що сукупність елементів такого поводження не досягла «мінімального рівня жорстокості» (Smith and Grady v. the United Kingdom judgement of 27 September 1999, §§121-122).
Однак Суд не відкидає можливості того, що дискримінація за якою-небудь ознакою може скласти порушення також і ст. З Конвенції. У певних випадках сама сукупність порушень низки прав по Конвенції щодо окремої категорії осіб може скласти погане поводження. У справі Кіпр проти Туреччини було встановлено безліч порушень прав грецьких кіпріотів. Зокрема, їм за певних умов не дозволялося заповідати нерухомість навіть найближчим родичам; у них були значні фактичні та юридичні перешкоди до отримання середньої освіти; була обмежена