Суть міжнародної торгівлі

Принципи абсолютних та порівняльних переваг

Чому країни торгують між собою? Головних причин дві, а саме:

1. країни неоднаково забезпечені природними, людськими ресурсами та капітальними благами, відрізняються різним рівнем розвитку науки, техніки та технології;

2. ефективне виробництво різноманітних товарів та послуг потребує різних технологій та комбінацій ресурсів.

Хоча міжнародна торгівля виникла задовго до появи будь-яких теорій, що її обґрунтовують, вона була і залишається об’єктом аналізу різноманітних економічних шкіл. Сучасні теорії міжнародної торгівлі ведуть свій початок від класичної політекономії Адама Сміта та Давида Рікардо.

У відповідності з теорією абсолютних переваг А.Сміта, міжнародна торгівля є вигідною у тому випадку, якщо дві країни торгують такими товарами, які кожна з них виготовляє з меншими витратами, ніж країна партнер.

3 теорії А. Сміта випливало, що фактори виробництва наділені абсолютною мобільністю в середині країни, тобто переміщуються в ті райони, де вони одержують найбільшу абсолютну перевагу. Рано чи пізно внаслідок переміщення факторів абсолютна перевага одних регіонів перед іншими зникне і доходи на фактори вирівняються. В результаті цього може скластись враження, що торгівля повинна припинитись.

Проте Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг, доповнивши її поняттям альтернативної вартості, яка розглядається як робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару. Давід Рікардо переконливо доказав, що міжнародна спеціалізація вигідна не тільки в тих випадках, коли яка-небудь держава має абсолютні переваги в виробництві і збуті даного товару в порівняні з іншими країнами. Не обов’язково, щоб витрати на виробництво цього товару були менші в порівнянні з витратами на аналогічні товари, які створенні за кордоном. Цілком достатньо, з точки зору Д. Рікардо, щоб ця країна експортувала ті товари, по яким в неї є порівняльні переваги.

У відповідності з теорією порівняльних переваг Д. Рікардо зробив висновок: країни повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів, альтернативна вартість яких нижча, тобто які вони можуть виготовляти з відносно низькими витратами у порівнянні з іншими країнами.

Така спеціалізація дозволяє мати вигоду від зовнішньої торгівлі навіть тій країні, в якій виробництво всіх товарів менш ефективне, ніж у країні – партнера в торгівлі.

Країна А має абсолютні переваги по відношенню до країни Б у виробництві певного товару, якщо вона виробляє цей товар з меншими витратами ресурсів. Але товарообмін між країнами може бути взаємовигідним навіть тоді, коли одна країна має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів. Абсолютна перевага не має значення для визначення міжнародної спеціалізації та структури торгівлі. В цьому випадку мають значення тільки порівняльні переваги у виробництві товарів.

Якщо взяти до уваги розбіжності між країнами у співвідношенні витрат, то країна має порівняльні переваги у виробництві товару, якщо вона здатна виробляти цей товар з меншими альтернативними витратами, ніж її торгівельний партнер. Кожна країна завжди має порівняльні переваги в певному виробництві, навіть якщо вона не має абсолютних переваг в жодній галузі.

Аналіз показує, що в результаті міжнародної спеціалізації та вільної торгівлі, що базується на використанні принципу порівняльних переваг, сумарне виробництво товарів збільшується, а країни досягають такого рівня споживання, який перевищує їхні внутрішні виробничі можливості.

Суть міжнародної торгівлі

Міжнародний розподіл праці та спеціалізація, в основі яких лежить принцип порівняльних переваг, заклали підвалини для виникнення світового ринку, який розвивався на основі внутрішніх ринків, поступово виходячи за національні межі. Еволюція ринку йшла за схемою: внутрішній ринок - національний ринок - міжнародний ринок - світовий ринок.

Світове господарство - це сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Характерні риси сучасного світового господарства такі:

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах вивозу-ввезення капіталу, робочої сили та технології;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розташовані в декількох країнах, в першу чергу в межах транснаціональних корпорацій;

- економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів та факторів виробництва на двосторонній та багатосторонній основі;

- виникнення економіки відкритого типу в межах багатьох держав та міждержавних об’єднань.

Світове господарство, таким чином, є більш високою, ніж світовий ринок, стадією розвитку ринкової економіки, яка включає окрім традиційної міжнародної торгівлі ще й вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили, торгівлю технологією, а також підприємства, що виникають на цій основі і є міжнародними за своїм характером. Регулюється світове господарство за допомогою заходів національної (наприклад, надання державних гарантій інвестицій) та міждержавної економічної політики (наприклад, укладання угод про уникнення подвійного оподаткування). В межах світового господарства економіка окремих країн світу стає все більш відкритою та орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

В сучасному світі виробляти всі види товарів, створювати та вдосконалювати всі типи факторів виробництва не може жодна, навіть багата, країна. Міжнародна економіка стає тим механізмом, який може забезпечити досягнення цих цілей в інтересах всіх країн. В другій половині 20 століття ринкова економіка перейшла до нової, більш високої, ніж світове господарство, якості і стала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:

- розвинена сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

- розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все у формах вивозу-ввезення капіталу, робочої сили та технології;

- міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих в декількох країнах, в першу чергу в межах транснаціональних корпорацій;

- самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням, ні міжнародного руху товарів, ні міжнародного руху факторів виробництва;

- система міжнаціональних та наднаціональних, міждержавних та недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою збалансованості і стабільності економічного розвитку;

- економічна політика держав, що базується на принципах відкритої економіки.

Як бачимо, перша ознака виступає характеристикою світового ринку, перші три ознаки в сукупності характеризують світове господарство, а всі шість ознак разом є характеристикою міжнародної економіки в цілому.

Найважливішою ознакою і світового ринку, і світового господарства, і міжнародної економіки є міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

По відношенню до однієї певної країни, як правило, використовується термін “зовнішня торгівля держави”, по відношенню до торгівлі двох країн між собою - “міждержавна, двостороння торгівля”, а по відношенню до торгівлі всіх країн одна з одною – “міжнародна або світова торгівля”. Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів (послуг) – експорту та імпорту і характеризується торгівельним сальдо та торгівельним оборотом.

Експорт – продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон.

Імпорт – купівля товару, що передбачає його ввезення з-за кордону.

Торгівельне сальдо – різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту.

Торгівельний оборот – сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Участь в міжнародній торгівлі характеризується позитивними рисами для національної економіки:

1. інтенсифікується виробничий процес в національних господарствах з деяких напрямків, а саме:

- посилюється спеціалізація;

- створюється можливість масового виробництва;

- підвищується рівень завантаження устаткування;

- зростає ефективність впровадження нової техніки та технологій;

2. розширення експорту спонукає до збільшення зайнятості, що має важливі економічні та соціальні наслідки. Відповідно до деяких оцінок, збільшення експорту промислових товарів, еквівалентне 1% ВВП, викликає зростання частки промислового сектора в загальній зайнятості на 0,62 - 0,78 %;

3. активна участь в міжнародній торгівлі створює умови для прискорення прогресивних структурних зрушень в національних господарствах;

4. надходження від експорту - суттєве джерело накопичення капіталу на потреби промислового розвитку. В силу цього найвищі темпи економічного розвитку характерні для тих країн, де швидко розширюється зовнішня торгівля, особливо експорт, наприклад, Німеччина в 50-60-х роках, Японія - в 70-80-х, нові індустріальні країни в 90-х.;

5. збільшення зовнішньоторгового обміну сприяє синхронізації економічного циклу в світовій економіці.

Поиск по сайту: