Завдання і повноваження прокурора, як суб’єкта касаційного провадження. Форма та зміст касаційної скарги

Прокурор у всіх стадіях кримінального судочинства зобов’язаний своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили, зазначається у ст. 25 КПК України. Свої повноваження він здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові. Одним із важливих завдань прокурора є реалізація повноважень, наданих йому чинним законодавством щодо оскарження незаконних і необґрунтованих судових рішень у кримінальних справах у касаційному порядку.

Діяльність прокурора у касаційному провадженні регламентується галузевим наказом Генерального прокурора України №5 від 19 вересня 2005 року „Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення”. Зазначений наказ детально регламентує дії та повноваження прокурора в залежності від процесуального становища у кримінальній справі.

Так, пункт 5.9 наказу зобов’язує державного обвинувача протягом строків на оскарження судових рішень знайомитися з ними і матеріалами судового слідства, апеляціями та касаційними скаргами інших учасників процесу, подавати письмові заперечення на них. Своєчасно вносити документи прокурорського реагування на кожне незаконне судове рішення.

Окремо зазначеним нормативним актом (п.8) керівників прокуратур і галузевих підрозділів зобов’язано своєчасно забезпечувати перевірку законності та обґрунтованості судових рішень і відповідно до чинного законодавства застосовувати право подачі апеляційних та касаційних скарг.

Не реагування прокурора та державного обвинувача на явно незаконні судові рішення розцінюється як неналежне виконання службових обов’язків, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність.

Саме таким чином можна охарактеризувати завдання, що стоять перед прокурором у стадії касаційного провадження.

Доцільно зауважити, що повноваження прокурора у касаційному провадженні подібні до його повноважень у стадії апеляційного оскарження. Однак ці стадії кримінального процесу мають суттєві відмінності і за об’єктами, і за суб’єктами. Так, якщо в апеляційному порядку можуть бути оскаржені тільки рішення місцевих судів, які не набули чинності, то в касаційному порядку – які не набули чинності і ті, які набули чинності.

Що ж до суб’єктів касаційного оскарження, то статус цих осіб і їх повноваження передбачені у статті 384 КПК України. У частині 1 цієї норми зазначено, що касаційні скарги на судові рішення, передбачені частиною 1 статті 383 КПК (рішення судів, які не вступили в законну силу) мають право подати особи, коло яких визначено у статті 348 КПК України, тобто ті ж особи, які є суб’єктами апеляційного оскарження. Щодо прокурорів, то це державний обвинувач (прокурор, який брав участь у розгляді кримінальної справи у суді першої чи апеляційної інстанції) і прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч.2 ст. 384 КПК України, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, Генеральний прокурор України, прокурори обласного рівня, а також їх заступники в межах їх повноважень – незалежно від участі у розгляді справи судом.

Під поняттям повноважень заступників слід розуміти, що касаційне подання на судові рішення вправі вносити лише заступники Генерального прокурора України і прокурорів обласного рівня, які згідно наказів про розподіл обов’язків відповідають за організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ і підтримання державного обвинувачення. На практиці це означає, що до касаційної скарги на судове рішення вони повинні долучати витяг з наказу про розподіл обов’язків і підтверджувати свої повноваження. (Приклад №1).

Таким чином, коло прокурорів, яким надано право касаційного оскарження більш широке ніж у сфері апеляційного оскарження. Повноваження прокурорів при цьому відрізняються:

- за процесуальним становищем (державний обвинувач; прокурор, який затверджував обвинувальний висновок);

- за посадою (Генеральний прокурор України, прокурор області, їх заступники);

- за видами судових рішень, які є об’єктами касаційного оскарження (судові рішення, які не вступили в законну силу і які вступили в законну силу).

Формально кримінально-процесуальне законодавство передбачає рівні права усіх учасників судового розгляду щодо касаційного оскарження судових рішень, як прокурора так і всіх інших суб’єктів.

Однак, зважаючи на те, що Конституцією України, КПК України, Законом України „Про прокуратуру”, іншими законами та нормативними актами на прокурора покладено крім функції обвинувачення ще й правозахисну функцію, то й завдання і повноваження прокурора у сфері касаційного провадження ширші. Якщо захисник вправі і зобов’язаний діяти лише в інтересах підсудного, якого захищає, то Закон України „Про прокуратуру” і згаданий вище наказ №5-2005р. зобов’язує прокурора реагувати на будь які порушення від кого б вони не виходили, своєчасно вживати заходів до поновлення прав та законних інтересів особи. Прокурор не тільки вправі, а й зобов’язаний оскаржувати в касаційному порядку порушення закону, не залежно від того, чиїх інтересів це стосується. (Приклад №2).

Разом з тим, не можна не згадати про наявність у законодавстві розбіжностей щодо повноважень прокурора. Так, статтею 37 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що „право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції”.

Це суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству (ст.ст. 348, 384 КПК), про що йшлося вище.

Окремого висвітлення потребує питання форми та змісту касаційної скарги.

Касаційна скарга – це процесуальний документ, на підставі якого прокурор, як суб’єкт касаційного провадження звертається до касаційної інстанції з метою скасування або зміни судового рішення. Формою касаційного звернення є офіційний письмовий документ.

Глава 31 КПК, що регламентує порядок касаційного провадження не передбачає форми та змісту касаційної скарги. З метою унормування цих питань зазначена глава має відсильні норми. Зокрема, у статті 387 КПК зазначено, що зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам статті 350 КПК цього Кодексу.

Щодо оскарження судових рішень, які набули чинності, то у ч.2 ст. 388 КПК України також передбачено наслідки недодержання вимог, що пред’являються до касаційної скарги. Зазначеною нормою визначено, що ці касаційні скарги подаються безпосередньо до касаційного суду, який протягом 15 діб вирішує питання про витребування справи. У разі недотримання вимог ст. 350 КПК суддя виносить постанову про відмову у витребуванні справи, копія якої надсилається прокурору чи іншій особі, яка подала касацію.

Таким чином, закон передбачає вимоги, які ставляться до касаційної скарги, порядку її подання та наслідки їх недодержання.

Зміст касаційної скарги полягає в тому, що в ній обов’язково має зазначатися:

назва суду, якому адресується касаційна скарга;

особа, яка подає касаційну скаргу;

вирок, ухвала чи постанова, які оскаржуються і назва суду, який їх постановив;

вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування (посилання на чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, на постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України та Верховного Суду України, інші нормативно-правові акти, що підтверджують доводи касаційної скарги);

прохання особи, яка подає касаційну скаргу (виходячи з вимог ст. 396 КПК України);

перелік документів, які додаються до касаційної скарги, в тому числі копії касаційної скарги пропорційно кількості учасників судового розгляду.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо необхідності зміни або скасування вироку, ухвали, постанови, прокурор повинен посилатись на відповідні аркуші справи (ч.2 ст. 350 КПК).

Недотримання зазначених вимог закону – є підставою для винесення суддею постанови про відмову у витребуванні справи. Така постанова відповідно до ч. 2 ст. 388 КПК України оскарженню не підлягає. Проте відмова у витребуванні справи не перешкоджає витребуванню справи при повторному надходженні касаційної скарги за умови усунення зазначених у постанові недоліків і якщо воно надійде в межах трьох місяців при оскарженні судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 КПК України або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи.

За структурою касаційна скарга складається з чотирьох частин, в тому числі:

вступна;

описово-мотивувальна;

резолютивна;

додаткова.

У вступній частині касаційної скарги зазначається:

назва суду, якому вона адресована (Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ);

особа, яка подає касаційну скаргу;

вид судового рішення (вирок, ухвала, постанова), дата його винесення та назва суду, який постановив це рішення;

назва документа (касаційна скарга).

У описово-мотивувальній частині зазначається:

- вид судового рішення, дата його винесення та короткий зміст (що вирішив суд);

- фабула справи (фактичні обставини справи);

- вказівки на те, в чому полягає незаконність та необґрунтованість судового рішення з зазначенням норм матеріального та процесуального законодавства, які судом порушено та доводи на обґрунтування касації;

- посилання на матеріали справи із зазначенням аркушів справи;

- підстави та мотиви, передбачені статтею 398 КПК України, відповідно до яких судові рішення підлягають скасуванню або зміні;

- посилання на норми закону, які передбачають порядок оскарження судових рішень (ст.ст. 383-387 КПК).

У резолютивній частині зазначається:

- судове рішення, яке підлягає скасуванню чи зміні. Прокурор у резолютивній частині касаційної скарги повинен сформулювати свої вимоги, виходячи з положень ст. 396 КПК України, тобто виходити з того, яке рішення може прийняти суд касаційної інстанції згідно закону, зокрема:

- скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на додаткове розслідування чи новий судовий або апеляційний розгляд;

- скасувати вирок, постанови чи ухвалу і закрити справу;

- змінити вирок, постанову чи ухвалу.

Якщо ж у касаційній скарзі прокурора ставиться питання про зміну судового рішення, то в резолютивній частині обов’язково зазначається:

- за якою нормою кримінального кодексу необхідно кваліфікувати дії засудженого;

- про пом’якшення покарання і яким чином (зменшити строк покарання, призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене санкцією статті КК України, змінити вид покарання);

- застосувати акт про амністію;

- скасувати додаткове покарання.

Резолютивна частина касаційної скарги має бути логічним висновком описово-мотивувальної частини, відповідати їй і в жодному випадку не суперечити одна одній за змістом. (Приклад №3).

Наказом Генерального прокурора України №5 від 19 вересня 2005 року „Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” (п. 8.2) зобов’язано керівників прокуратур і галузевих підрозділів „забезпечувати якісну підготовку апеляцій, касаційних скарг з додержанням вимог ст.350 КПК України. Копії цих документів надсилати до прокуратур, які забезпечують участь прокурорів у розгляді справ в апеляційному чи касаційному порядку, а також до відповідної прокуратури області чи прирівняної до неї для здійснення контролю за їх якістю.

Застосовувати передбачене законом право щодо зміни, доповнення і відкликання документів реагування з обов’язковим надсиланням копій відповідних документів до зазначених прокуратур”.

Якості касаційної скарги необхідно приділяти особливу увагу, адже цей доленосний документ адресується найвищій і останній судовій інстанції.

Кримінальні справи судом в касаційному порядку розглядаються з обов’язковою участю прокурора. Це, як правило, прокурори галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, що зумовлено, по-перше, високими вимогами щодо фахового рівня вказаних працівників, яким доводиться вивчати досить складні, багатотомні кримінальні справи, висловлювати свою позицію щодо обґрунтованості або не обґрунтованості касаційних скарг і робити висновок про законність оскаржених судових рішень. По-друге, участь зазначеної категорії прокурорських працівників обумовлена місцезнаходженням суду касаційної інстанції – Генеральної прокуратури України у м. Києві.

Разом з тим, це не позбавляє права на участь у розгляді справи за касаційною скаргою прокурора, який її вніс (прокурських працівників обласного, а можливо і районного рівня). Як правило, це буває тоді, коли позиція прокурора галузевого відділу Генеральної прокуратури України, якому за розподілом обов’язків доручено вивчити кримінальну справу та зробити висновок про законність або незаконність судових рішень і доводів касаційної скарги не збігається з позицією прокурора, який вніс касаційне подання або коли справа складна і багатотомна, а прокурор, який бере участь у касаційній інстанції, обмежений часом і немає такої можливості. Нерідко прокурор, який підтримував державне обвинувачення краще знає матеріали справи і має вагоміші аргументи щодо доводів касаційної скарги.

Поиск по сайту: