Сприймання – своєрідна дія, направлена на дослідження об’єкта, який сприймається, створення його копії, його подібного. Суттєвим компонентом сприймання є моторні процеси. До них відносяться рухи руки, яка торкається до предмета, рухи очей, які просліджують контур предмета, рухи гортані, яка створює звуки.
Велику роль відіграють моторні компоненти в акті дотику.
В роботі рук і очей є багато спільного. Око, як і рука послідовно обдивляється, «прощупує» контури малюнка і предмета. Рука «навчає» око своїм прийомам прощупування, «навчає» око своїм прийомам прощупування, «навчає» своєрідній стратегії і тактиці цього ощупування.
Аналіз функцій рухів руки і ока показав, що вони поділяються на 2 великих класи. В перший входять рухи пошукові, установчі і коректуючи. За їх допомогою здійснюється пошук зданого об’єкту сприймання, установка ока (чи руки) в «позицію» коректировка цієї позиції.
В другий клас входять рухи, які беруть участь у побудові образу, в вимірюванні просторових характеристик об’єкту, в пізнанні знайомих об’єктів. Це клас власне гностичних рухів, перцептивної діяльності.
Сприймання – це система перцептивної діяльності і оволодіння ними вимагає спеціального навчання і практики.
Важлива форма сприймання – спостереження передбачене планомірне сприймання предметів чи явищ оточуючого світу. В спостереженні сприймання виступає як мас остійна діяльність. Потрібно навчатись користуватись органами чуттів, навчитись бачити, чути і т.д. Ми часто не розрізняємо окремі звуки іноземної мови, не чуємо фальші у виконанні музичного твору. Спостереженню можна і потрібно вчитись. Успіх спостереження в значній мірі визначається чіткою постановкою задачі. Для успішного проведення спостереження велике значення має попередня підготовка до нього, колишній досвід, знання спостерігача. Чим більший досвід, тим більше у нього знання, тим багатше його сприймання. Щоб забезпечити успішне сприймання нового навчального матеріалу, вчитель повинен підготувати учнів, активізувати їх колишній досвід і допомогти пов’язати його з новим матеріалом, направити сприймання учнів, ставлячи перед ними нові завдання. Тій же меті – організації спостереження учнів і забезпеченню більш ефективного засвоєння нових знань слугує і розроблений в педагогіці принцип наглядності навчання, який досягається використанням спеціальних засобів в поєднанні їх з досвідом вчителя.
Спостереження і спостережливість
У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.
Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання
Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.
Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.
Спостережливість - це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ
Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.
Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).
Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.
Основні типи сприймання
1) аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);
2) синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);
3) аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);
4) емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.
У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ