Абсолютизм — необмежена, абсолютна форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові.
Автодафе (португ. аию-гіе-Ге — букв. акт віри) — початкове оголошення, а пізніше й виконання вироків інквізиції, зокрема, прилюдне спалення засуджених на вогнищі.
Агіографія — вид церковно-історичної літератури, що містить описи святих та церковних діячів. Засновником уважається папа Григорій І.
Антропоцентризм — система уявлень про світ, згідно з якою людина розглядається як центральна ланка в системі зв'язків Універсуму. У понятті «людина» вбачають основну світоглядну категорію.
Ваганти — мандрівні студенти, носії волелюбного духу. Оспівували справедливість, закликали до непокори, не погоджувалися з церквою щодо трактування призначення людини. Наголошували на оптимізмі земного буття людини, вірили в її високе призначення. Переслідувані церквою за висміювання духовенства та папи римського.
Геліоцентрична система світу — обґрунтована М. Коперником теорія, відповідно до якої видимі рухи небесних світил пояснюються обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Підривала офіційну церковну доктрину, а тому була заборонена католицькою церквою аж до 1828 р.
Гуманізм — визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, ствердження блага людини як критерію оцінювання суспільних відносин. В вужчому значенні слова — світське вільнодумство епохи Відродження, яке протистояло схоластиці та духовному пануванню церкви, прагнуло до відродження античного ідеалу краси та людяності.
Єресь (грец. Ьаігезіз — особливе віровчення) — віровчення, яке відхиляється від догматів та організаційних форм пануючих релігій.
Індекс заборонених книг — список книг, які були заборонені католицькою церквою й підлягали знищенню. Видавався церковними та світськими властями. Був створений для збереження духовної монополії католицької церкви.
Інквізиція — організація римо-католицької церкви, метою якої було недопущення будь-якого сумніву в діяльності церкви та збереження духовної монополії католицької церкви. Створена в XIII ст. й проіснувала аж до поч. XIX ст. Використовувала без обмежень будь-які методи в досягненні мети. Жахала своєю всепроникніс-тю, таємністю та жорстокістю.
Інкунабули — першодруковані книги, які виготовлялися з набірних форм до 1501 р. За зовнішнім виглядом нагадують рукописні книги, мають готичний шрифт, текст подається без абзаців. Тираж від 100 до 300 примірників.
Канон — нормативний зразок; в образотворчому мистецтві сукупність художніх прийомів або правил, котрі вважались обов'язковими в ту чи іншу епоху. Каноном також називають твори, що слугують нормативним зразком, мірилом художньої творчості. Характерний серед інших і для середньовічного мистецтва.
Куртуазність (фр. соштоіа — люб'язний, витончено ввічливий) — витончена ввічливість, ґречність. Куртуазна література — придворно-лицарська течія в європейській літературі XII—XIV ст. Була представлена лірикою трубадурів, мінезингерів та лицарськими романами. Куртуазна література прославляла військові подвиги, лицарське служіння дамі, відображала ритуал лицарської честі, мала світський характер, протистояла клерикальній літературі.
Лицарська культура — це культура, яка відповідає кодексу лицарської честі, котрий приписував строге виконання етикету, відхід від якого, навіть у дрібницях, міг принизити чесноти лицаря в очах інших членів привілейованого класу; лицаря прикрашали сім обов'язкових мистецтв: верхова їзда, фехтування, володіння списом, плавання, мисливство, гра в шашки, написання та виконання віршів на честь дами серця. Феномен лицарства вніс у культуру ряд суспільних ціннісних настанов: піднесеної любові до жінки, самоцінності честі га гідності, вірності даному слову, бездоганної манери поведінки.
Макіавеллізм — духовно-політичний умонастрій, основою якого є уявлення про сильну особистість, котра не дотримується загальноприйнятих та загальнообов'язкових норм і правил, які лежать в основі соціального життя. Макіавеллізм є соціоцентричною релігією, яка шукає Абсолют в людській волі і в людських інтересах. Виник на основі вчення Макіавеллі — італійського гуманіста епо
хи Відродження, котрий у своїх працях намагався етично обгрунтувати дії глави держави, монарха, що бореться за незалежність своєї країни або прагне відстояти цю незалежність, а також свою владу. У «Государі» він виправдовує аморалізм поведінки монарха інтересами очолюваної ним держави.
Мінезингери (нім. тіппе$ап§ег — співак кохання) — у середньовічній Німеччині поети-співаки, які оспівували лицарське кохання, хрестові походи, а також служіння Богові та сюзерену. Намагались узгоджувати світсько-лицарське та релігійне світорозуміння.
Орден єзуїтів — напіввійськова-напівчернеча організація католицької церкви, яка була створена в середині XVI ст. для боротьби з христовими ворогами та відступниками. Очолив орден Ігнатій Лойола.
Сага — прозовий твір народного давньоскандинавського епосу.
Секуляризація (лат. заесиїагіз — світський, мирський) — процес витіснення релігійної картини світу науково-раціоналістичною; послаблення ролі релігії в суспільному житті, зменшення її впливу на інші соціальні інститути — економіку, політику, освіту та ін.
Схоластика (від лат. вспоіазпса — шкільний, учений) — інтелектуальний рух у середньовічній Європі, який характеризується принциповим підпорядкуванням примату теології, поєднанням догматичних передумов з раціоналістичною методикою та особливим інтересом до формально-логічної проблематики. Орієнтація на жорстко фіксовані правила мислення допомогла схоластиці зберегти наступність інтелектуальних навичок, необхідний понятійно-термінологічний апарат через реставрацію античного спадку в гранично формалізованому вигляді (навіть мислителі Нового часу, котрі так різко критикували схоластику, вимушені були широко користуватися схоластичною лексикою).
Трубадури (фр. їгоиЬасІоог) — у культурі середньовічної Франції та Іспанії поети-співаки (XI—XIII ст.), які розробляли любовно-лицарську тематику.
Хрестові походи — різні, інколи ізольовані, військові експедиції, унаслідок яких відбувалася експансія західного християнського світу від середини XI до кінця XIII ст. До них відносять походи німецьких рицарів на слов'янські землі та ініційовані папством каральні експедиції північнофранцузького лицарства на південь Франції проти альбігойців, що сповідували єресь катарів (так звані альбігойські війни 1209—1229 рр.). Переважно хрестовими походами були походи у Святу землю під гаслом звільнення Палестини від ісламу. Серед головних причин походів були матеріальна та демографічна. Це була військово-економічна інтеграція, що приносила гроші, землі, владу.
Язичництво — загальна умовна назва найдавніших форм релігії, які притаманні родовому ладу та рабовласницьким державам і характеризуються багатобожжям. Термін має богословське походження й використовується щодо первісних вірувань, ідолопоклоніння, політеїзму.