Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Венера — див. Афродіта.



Веста — дочка Сатурна, богиня домашнього вогнища, оборонниця дому й держави. Її жриці — весталки, які давали обітницю вічної діво­чості, підтримували невгасимий вогонь на вівтарі в її храмі.

Ганнібал — відомий карфагенський воєначальник (247—183рр. до н. е.), що в другій Пунічній війні (218—201) ледве не переміг Римсь­ку республіку, але, врешті-решт, зазнавши поразки, утік у Карфаген, звідти — до Малої Азії, де заподіяв собі смерть.

Ганімед — гарний хлопчик, син троянського царя Троса, перенесе­ний на Олімп орлом Зевса; виночерпій богів.

Гармонія —жінка фіванського царя Кадма, дочка Ареса й Афродіти.

Гарпії — міфічні потвори-птахи з дівочим лицем та залізними пазу­рами, які жили на Строфадських островах на північ від Мессенії, а та­кож біля входу в країну померлих.

Геба — дочка Зевса й Гери, втілення вічної молодості, божественна служниця Олімпу (розливала богам нектар).

Геката — грецька богиня чародійства; також богиня місяця (подіб­на до Селени й Діани).

Гелікон — гірське пасмо в Беотії, оселя муз і Аполлона.

Геліос — бог сонця (він же Феб), батько Фаетона. Він зранку виїз­див на колісниці з вод океану, увечері спускався на заході, вночі об'їз­див човном північну частину землі, щоб знову після цього повернутися до сходу.

Геллеспонт — протока, теперішні Дарданелли, що відокремлює фракійський Херсонес (тепер Галліполійський півострів) від азіатсько­го берега (Троада) і сполучає Пропонтіду з Егейським морем.

Гера — головна богиня Олімпу, дружина й сестра Зевса, яка завжди допікала йому ревнощами й переслідувала його коханок та дітей. Рим­ська Юнона (охоронниця шлюбу).

Геракл, абоГеркулес, — син Зевса-Юпітера й Алкмени, дружини фіванського царя Амфітріона. Обдарований великою силою, він здійс­нив багато подвигів (12 подвигів Геркулеса) на доручення царя Евріс-тея, який дістав владу над Гераклом від богині Ґери (він убив немейсь-кого лева, лернейську гідру, спіймав еріманфського вепра й керінейську лань, повбивав стімфальських птахів із залізним пір'ям, здобув пояс ца­

риці амазонок Іпполіти, приборкав скаженого критського бика й коней Діомеда, що живилися людським м'ясом, пригнав з краю землі корів велетня Геріона й приніс золоті яблука Гесперід, а також привіз з під­земного царства потворного пса Кербера). Після своєї смерті Геракл став напівбогом.

 

Геріон — велетень з трьох тіл, що зрослися: жив Геріон на крайньому заході (в Іспанії), мав великі череди корів, які викрав у нього Геракл.

Гермафродіт — син Гермеса та Афродіти, потрапив у Карію (у Ма­лій Азії), де німфа джерела Салмакіда, у якому він купався, благала бо­гів про вічне з'єднання з ним; коли боги задовольнили її благання, тіла Салмакіди й Гермафродіта зліпилися так, що з них утворилася одна по­двійна істота— напівчоловіча, напівжіноча.

Гермес, абоГермій, — римський Меркурій, внук Атланта, бог-посланець Зевса, його зображували в крилатій шапці, з жезлом, обви­тим зміями, та в крилатих сандалях. Він посилає людям сни; він бог ви­находів (вигадав ліру), торгівлі й промисловості, провідник душ (тіней) у підземне царство.

Гесперія — «вечірня країна», так греки звали Італію.

Гесперіди — німфи, дочки Атланта, які на крайньому заході охоро­няють сад, де ростуть золоті яблука.

Гефест — син Зевса (Юпітера) і Гери — у римлян бог вогню й ко­вальства (Вулкан). Взагалі премудрий майстер-митець, що, як оповідає Гомер, зробив ^цит Ахіллові й кував блискавиці для Юпітера (як опові­дає Вергілій). Його уявляли собі кривим, але кремезним. Він — чоловік богині Венери (Афродіти).

Гея (грецькою мовою «земля») — богиня землі, яка породила Небо (Уран), гори й море, титанів, циклопів, гекантохейрів та інших міфіч­них потвор.

Гіади — група зірок у сузір'ї Тільця. Коли воно сходить, починаєть­ся період дощів на півдні Європи.

Гіацинт — прекрасний юнак, якого покохав Аполлон, але бог вітру Зефір, що так само кохав його, спрямував диск у голову Гіацинта і вбив його.

Гіганти — велетні, діти Тартару (підземного світу) і Геї (землі). За­мість ніг їх тіло кінчається зміїними хвостами.

Гіменей, абоГімен, — бог шлюбу, якого викликали у весільних пі­снях (гіменеях); за переказом, він визволяв дівчат, викрадених морсь­кими розбійниками.

Гладіатори (від. лат. §1ааіиз — меч) — бійці, яких набирали з поло­нених або рабів, виховували в спеціальних школах: вони мусили своїми битвами «виховувати войовничий дух» римських громадян, влаштову­ючи криваві видовища глядачам римського цирку. Гладіатором був ві­домий вождь повстання рабів Спартак.

Горгона — крилата потвора з очима, погляд яких обертав усі живі істоти в каміння, та зміями замість волосся. Персей, убивши Горгону-Медузу, приробив її мертву голову до середини свого щита.

Гори, абоОри, — другорядні грецькі божества сезонів року (весни, зими й літа).

Грації, абоХаріти, — три дочки Зевса й Гери, втілення краси, ра­дощів, безжурного життя.

Давн — міфічний цар старої Апулеї (Італія). Данаї—жителі Аргоса (арги) і взагалі греки (у Гомера). Данаїв рід — нащадки Даная, сина Бела, брата Єгипта; у Даная було 50 дочок; сини Єгипта побралися з ними, але, за наказом Даная, дочки його повбивали своїх чоловіків, за що й були покарані тим, що в підзем­ному царстві мусили наливати воду в бездонну бочку (робота Данаїд). Даная — одна з коханок Зевса, який зійшов на неї золотим дощем;

від Зевса вона народила Персея. Дізнавшись про це, її батько цар Аркі-сій звелів кинути її з Персеєм у закритій скрині до моря, але вони вря­тувалися від загибелі і Персей, зрісши, уславився як переможець Меду-зи-Горгони й визволитель Андромеди.

Дардан — син Зевса й Електри, дочки Атланта, міфічний родона­чальник троянців (дарданці — троянці, Дарданід — Пріам).

 

Делос — острів у групі Кікландських, де згідно з традицією народи­лися діти Зевса й Лето, боги Аполлон і Артеміда. Кожні 5 років тут справляли урочисті свята на честь згаданих богів.

Дельфи — місто в Греції, у Фокиді, біля підгір'я Парнасу, де був відо­мий храм Аполлона, у якому жриця Піфія виголошувала його віщування. Довгий час (до початку V ст.) Дельфи були керівним центром грецького політичного життя, але зростання демократії позбавило їх впливу.

Деметра — римська Церера, дочка Кроноса (Сатурна), сестра Зевса (Юпітера), мати Персефони (Прозерпіни) — аграрна богиня, охоронниця рослин, особливо збіжжя. На її честь були заведені Елевсинські містерії. Діва — взагалі богиня (від «дівус» — божественний). Діомед — син Тідея, внук Адраста. Брав участь у Троянській війні й уславився великою відвагою.

Діомедові коні, або коні фракійського царя Діомеда (див. Геракл). Діоніс — римський Лібер (інші імена: Бакхій, Бромій, Евій, Іакх), син Зевса й Семели, бог вина, виноградарства, веселості й насолоди життям, чоловік Аріадни. Культ Діоніса поширився в Греції пізніше, ніж культ олімпійських богів, і зустрів певний опір, як свідчать міфи про царя Лі-курга, розшматованого кіньми за неповагу до Діоніса; про Пенфея, вби­того власною матір'ю, і т. д. У супроводі натовпу своїх служительок, не­самовитих вакханок, або менад, в оленячих шкурах і з жезлами, обви­тими плющем і лозами, у руках, Діоніс, за легендою, обходив різні країни від Індії до Еллади, усюди встановлюючи свій культ. Культ цей був схожий на культ Кібели й Аттіса. Свята на честь Діоніса: великі й малі діонісії, Ленеї і Антестрії.

Діра — римська богиня помсти, фурія.

Діт — римський бог, володар підземного царства (Плутон), в поети­чній мові взагалі підземне царство. Дріади — німфи дерев (див.Німфи).

Діонісій — тиран Сиракузький (Сицилія), V ст. до н. е.

Егіда — шкіряний Зевсів щит з головою Горгони. Від нього й Зевса звали егіохом-егідодержцем («під егідою — під охороною»). Егіду но­сила також Афіна.

Елісса — ім'я карфагенської цариці, закоханої в Енея — Дідони.

Ендіміон — прекрасний пастух, якого покохала богиня місяця Се­лена. Вона умовила Зевса, щоб він залишив красу її коханцеві назавж­ди. Зевс виконав її бажання, але Ендіміон, діставши безсмертя, був при­спаний навіки.

Епей — грек, який спорудив славнозвісного дерев'яного коня під Троєю.

Епейсодіон — частина старогрецької трагедії, що відповідає нашо­му «актові» чи «дії».

Епікур — відомий грецький філософ (342—271 рр. до н. е.), який розробив атомістичну теорію Левкіппа та Демокріта, гедоніст. В основ­ному філософія Епікура наближається до матеріалізму. Оригінальні твори його загублені (є лише уривки), але його вчення викладає Лукре-цій Кар у поемі «Про природу речей».

Ерінії — богині прокляття, помсти й кари, латинські фурії. Найяск­равіше зображення Ерінії подає Есхіл в «Орестейї».

Етна — вулкан на східному березі Сицилії. Згідно з міфічним опо­віданням Зевс накинув цю гору на подоланого гіганта Тіфона; за інши­ми оповіданнями, тут містилася кузня Гефеста, якому допомагали в ро­боті циклопи.

Ерот — бог кохання, син Афродіти. Образ Ерота не раз змінювався в античній міфології: у Гесіода, наприклад, це — найстаріше божество, поряд з Хаосом, Землею, Тартаром; у пізніших поетів це — гарне хлоп'я з крилами, сагайдаком і стрілами; ще пізніше склався міф про Ерота й Психею, який переклав Апулей у своїх «Метаморфозах». Рим­ський Амор (Амур), або Купідон, нічим не відрізняється від грецького Ерота. У філософів (Платон) Ерот — сила, що творить, єднає й приво­дить у гармонійний лад усі істоти і явища світу.

Ефір — повітря; небо; вищий шар повітря, протилежний нижньому (аерові); місце перебування Зевса.

Європа — фінікійська царівна, дочка Агерона; закохавшись у неї, Зевс обернувся в бика і переніс її на спині через море на острів Крит.

Зевс (римськийЮпітер) — син Кроноса (Кроніон, Кронід) і Реї, брат Посейдона (Нептуна), Аїда (Плутона), чоловік Гери (Юнони), «ба­тько богів і людей»; влада його вважалася найвищою поміж усіма бога­ми, які шанують його та бояться. Як і інші «олімпійські» боги, він пе­ребуває на вершині Олімпу у Фессалії; керує небесними явищами — громом, блискавкою, зганяє й розганяє хмари; керує людством, закона­ми, правом, людською долею (хоча й сам підлягає долі). У нього багато дітей від Гери, Лето, Деметри й від «смертних» коханок.

Зефір (римськийФавоній) — західний вітер.

Іліон — Троя.

Іріда — райдуга, золотокрила вісниця богів.

Капітолій — чудовий храм Юпітера в Римі на Тарпейські нагорі, проти фортеці, святиня й релігійний осередок римської держави. Його, як і все місто, вважали повік непорушним.

Кера — богиня смерті, нещасливої долі. Іноді те саме, що й Ерінії або також Парки.

Кнос, абоКносс, — столиця критського царя Міноса (батько Аріад-ни); біля Кноса був славнозвісний Лабіринт, збудований Дедалом.

Корінф — славетне торговельне місто на Істмі, зруйноване римлянами.

Кронос — римський Сатурн, син Урана, що скинув свого батька і став правити світом (це був «золотий вік», як розповідається в Гесіода й Овідія). Але Кроноса скинув Зевс, єдиний з його дітей, якого батько не встиг знищити.

Куми — старе місто в Кампанії, де був грот, у якому жила кумська Сивілла, що провіщала майбутнє, допомогла Енеєві побувати в підзем­ному царстві.

Лаокоон — троянський жрець Нептуна, що загинув з синами від змій, насланих прихильною до греків Афіною, відома статуя елліністи­чної доби, що у XVIII ст., за часів Лессінга, уважалася за найвище дося­гнення античного мистецтва.

Лесбос — острів в Егейському морі з містом Мітіленою, батьківщи­на Алкея, Сапфо та інших представників старогрецької лірики.

Лета — річка в підземному царстві («ріка забуття»); тіні померлих мусили напитися з неї води, щоб забути все минуле.

Лібер — так називали Вакха (дослівно «вільний»).

Люцифер — ранішня зоря, вісник дня; син Аврори.

Мани — 1) у римлян добрі духи; душі померлих у тому стані, у якому вони були покидаючи тіло; 2) взагалі підземне царство.

Марафон — місто, уславлене перемогою греків командою Мільтіа-да над військом перського царя Дарія (490 р. до н. е.).

Марій, Гай Марій (156—86 рр. до н. е.) — римський полководець, провідник демократичної партії, відомий упертою боротьбою проти лі­дера аристократичної партії Сулли. Ця боротьба започаткувала в Римі довгий період громадянських воєн, що закінчився так званим принци­патом, тобто імперією Октавіана Августа та його наступників.

Мельпомена — одна з дев'яти муз — муза трагедії. У Горація — му­за співу.

Меркурій — Гермес.

Мінерва — Афіна-Паллада.

Мойра — доля, таємнича, незбагненна, надприродна сила, що тяжіє над людством і навіть над богами. У римлян Парка, або Фатум (звідси «фаталізм»). Поети згадують то єдину Мойру, або Парку, то трьох, що прядуть нитку людського життя. Гесіод називає їхні імена: Клото, що пряде, Лахесіс, та, що визначає долю, Атропос — неминуча; усі три, як каже Гесіод, —дочки Ночі, невблаганні, жахливі богині смерті.

Музи — богині співу. Гомер частіше звертається до «музи» взагалі. Гесіод налічує дев'ять муз; пізніше кожній з них надано окрему спеці­

альність: Калліопа — муза епічної поезії, Евтерпа — лірики, Мельпо­мена — муза трагедії, Талія — комедії й веселих віршів, Терпсихора — муза танців, Кліо — історії, Уранія — астрономії, Ерато — любовних поезій, Полігімнія — гімнів. Музи жили на горах — Геліконі, Парнасі тощо. За іншими місцями перебування поети звали муз піеридами, аоні-дами тощо. Наставник муз Аполлон, чому він зветься іноді Мусагетом. Римські камени — те саме, що музи.

Нарцисе — вродливий юнак, що закохався сам у себе, і якого боги обернули на квітку.

Нектар — напій богів (див.Амброзія).

Немезіда — богиня справедливості, справедливої помсти (див.Адрас-тея); ім'я героїні любовних елегій римського поета Тібулла.

Нептун — римський бог моря, грецький Посейдон.

Нерей — одне з божеств моря, морський дід; разом зі своїми дочка­ми Нереїдами втілення тихого моря; він мав дар віщування й міг змі­нювати свій вигляд.

Німфи — божественні істоти в образі гарних жінок, утілення різно­манітних сил природи. Німфи води — океаніди, німфи океану й нереї­ди — морські німфи; німфи пресноводні — наяди; гірські німфи — ореади; німфи дерев — дріади, або гамадріади. Крім того, німфи мали назви тих місць, де за уявленнями вони були присутні. У слов'янській міфології до німф схожі русалки, мавки тощо.

Нін і Семіраміда — міфічні засновники Ассірійської держави.

Ніоба, абоНіобея, — дочка Тантала, дружина Амфіона Фіванського, мати шістьох синів і шістьох дочок, яку боги жорстоко покарали за само­вихваляння і яка, утративши дітей, з туги обернулася на кам'яну постать.

Нот (рим. Аустер) — вологий південний вітер. Як і інші вітри (Бо­рей, Зефір, Евр) в уявленні античних греків та римлян жива істота. У Го-мера — бог вітрів Еол, що жив у далекому морі, на якомусь острові (в групі Ліпарських островів) з дружиною й дітьми.

Океан — 1) велика світова ріка, що, за висловом Гомера, тече нав­коло земної кулі; 2) один з титанів, який скорився Зевсові (після того, як той переміг титанів). Батько німф-океанід (див.«Прометей» Есхіла).

Олександр — так звали Паріса за його хоробру оборону пастухів і черід свого батька Пріама (Олександр — дослівно «той, що захищає мужів»).

Олімп — гора на кордоні Македонії й Фессалії; снігова вершина Олімпу — місце, де живуть боги (тому вони «олімпійці»).

Оракул — пророцтво, віщування, відповідь божества на запитання людей; храм чи місце, де можна було одержати віщування.

Орест — син Агамемнона й Клітемнестри, брат Електри; разом з другом своїм Піладом він повернувся до Мікен, щоб помститися матері за вбивство батька.

Орфей — син річкового бога Еагра, уславлений фракійський спі­вець, що своїми піснями зрушував з місця нерухомі дерева й скелі; чоло­вік Еврідіки. Коли ця ніжно кохана дружина його померла, ужалена га­дюкою, він дістав згоду від володаря підземного царства спуститися туди й дозвіл на повернення його й дружини на землю, тільки за умови, якої він не зміг виконати (не оглядатися на дружину, яка йшла за ним), через що знову втратив Еврідіку, яка залишилася назавжди в країні тіней.

Осса — гірське пасмо в Фессалії, відокремлене від Олімпу Темпей-ською долиною, на південному сході воно прилягає до Пеліону; батькі­вщина кентаврів — міфічних істот, напівлюдей-напівконей.

Палестра — місце спортивних змагань, гімнастична школа.

Пан — аркадійський бог лісів та гаїв; він пасе й благословляє стада й пастухів, посилає успіх мисливцям, блукає з німфами і грає їм на оче­ретяній сопілці (сирінгу, за назвою німф). За уявленнями, він з рогами, козлячими ногами й волохатим тілом. Пізніше Пан — взагалі втілення природи («Великий Пан»).

Пандора — перша жінка, створена Гефестом із землі й води, яку обдарували всі боги; дружина брата Прометея Епіметея.

Парнас — гірське пасмо в Середній Греції біля Дельф, присвячене Аполлонові, Діонісові й музам. Біля підгір'я — уславлене Кастальське джерело, яке часто згадують поети.

Пафос — місто на острові Кіпр, улюблене місце перебування Афро-діти, яка нібито тут вийшла з моря. Тому вона «цариця Пафоса».

Пеан — гімн на честь Ареса, бога війни (перед боєм) і Аполлона (після бою). Взагалі, урочиста подячна пісня.

Пенати — боги-охоронці як окремих родин, так і цілої держави (вираз «домашні пенати»).

Персефона, абоПрозерпіна (лат.), — дочка Зевса й Деметри (Цере-ри). Її вкрав володар підземного царства Плутон. Деметра шукала її по всьому світові і знайшла в підземному царстві, але Персефона не хоче повертатися на поверхню землі, щоб побути зі своєю матір'ю (натяк на щорічне відживання природи).

Пірр — 1) син Ахілла Неоптолем, один з греків, що билися під Троєю; ' 2) цар епірський, який наприкінці III ст. воював з Римом, кілька разів перемагав, хоч і ціною великих утрат свого війська (вираз «Піррова пе­ремога»).

Піфагор — напівлегендарний філософ і математик (теорема Піфа-гора). Народився на острові Самосі, переселився в грецькі колонії в Іта­лії (в VI ст. до н. е.), заснував громаду «піфагорійців».

Плеяди — сім дочок Атланта й Плейони, сестри Гіад, зоряна група в сузір'ї Тільця.

Плутон — бог, володар підземного царства (грец. Аїд або Гадес).

Посейдон — римський Нептун, син Кроноса (Сатурна), брат Зевса, бог-володар морів, він насилає бурі, ударом свого тризубця піднімає велику хвилю; він також гойдає землю, творячи землетруси. У Гомера він запеклий ворог Одіссея, через те, що той осліпив його сина Поліфема.

Префект — посада в Римській державі — керівник міста, начальник війська, доглядач тощо.

Пріап — другорядне божество садів, бог родючості, його дерев'яні статуї ставили в садах, щоб оберігати їх від злодіїв. Існував культ Пріа-

па в Лампаксі, у Місії (Мала Азія), але в інших місцях його не шанува­ли як бога.

Прометей — уславлений титан, який украв з Олімпу вогонь для людства, за що жорстоко був покараний Зевсом. Від цієї кари визволив його нарешті Геракл (див. трагедію Есхіла). Як оповідає Гесіод, Проме­тей — син Япета й Климнеї (за Есхілом — Геї-Феміди), брат Атланта, Менетія й Епіметея.

Протей — морське божество, старий, підлеглий Посейдона, що обдарований умінням пророкувати й здатністю змінювати свій вигляд.

Психея — втілення людської душі. Її уявляли гарною дівчиною з крилами метелика. Згідно з оповіданням Апулея — царська дочка, яку покохав Ерот-Амур, що потім покинув її, і вона шукала його по всьому світові. Але ж після багатьох нещасть і прикростей, яких зазнала вона від Венери, Психея з'єднується, нарешті, з Еротом і стає безсмертною.

Радамаиф — син Зевса і Європи, брат Міноса. Суддя в підземному царстві.

Рея Сільвія — мати Ромула й Рема.

 

Ромул — син Марса і Реї Сільвії, міфічний засновник і перший цар Риму, брат Рема. Обидва брати були годованці вовчиці. (Згідно з міфа­ми близнят за наказом царя Апулія вкинули в річку Тібр, але вони не потонули, кошик з ними прибило до берега. На плач немовлят прибігла вовчиця, яка й стала їхньою годувальницею.) Інше ім'я Ромула, що з ча­сом став державним богом римської імперії, — Квірін.

Самос — острів в Егейському морі біля берегів Лідії.

Сарданапал — напівміфічна особа, яку вважали останнім царем Ассірійської держави. Тип кволого та розпусного владаря.

Селевк — один з царів династії Селевкідів, яку заснував у Сирії воєначальник Олександра Македонського, Селевк Нікатор.

Селена — богиня місячного сяйва.

Сізіф — корінфський цар, якого по смерті боги покарали за його провини тим, що в підземному царстві він мусив викочувати на високу гору кам'яну брилу, яка знову скочувалася вниз.

Сиракузи — найбільше місто на Заході Сицилії, батьківщина мате­матика Архімеда, поетів Теокріта, Мосха; з початку III ст. до н. е. — під владою Риму.

Сирени — міфічні істоти з пташиними тілами.

Сократ — славнозвісний афінський філософ (468—400 рр. до н. е.), основоположник моральної філософії, противник софістів, учитель Платона й Ксенофонта. Він не лишив по собі писаних творів, і про його філософію можна довідатися тільки з творів відомих його учнів (Ксе­нофонта й почасти Платона). Був звинувачений у безвірництві й пока­раний на смерть.

Сон, грецькийГюпнос — брат ночі, близнюк смерті, другорядне божество, живе в підземному царстві.

Спарта, або Лакедемон, — головне місто в Лаконії, у Пелопонесі, і царство Менелая. У пізнішій грецькій історії — аристократична монар-

хія, що конкурувала за першість у грецькому світі з «демократичною» афінською республікою.

Спартак — вождь славнозвісного повстання рабів, убитий у 71 р. до н. е. після дворічного опору легіонам, які відрядила проти нього римська аристократія. Постать його в новій Європі стала втіленням ідеї протесту пригноблених мас проти експлуататорів.

Стікс — річка в підземному царстві.

Стімфаліди — птахи з мідними пазурами — міфічні птахи на озері Стімфалі в Аркадії, яких повбивав Геракл.

Сфінкс — крилате страховисько з жіночими грудьми, жіночою го­ловою й руками, але з левовим тулубом та зміїним хвостом.

Сиділо воно на скелі біля міста Фіви і загадувало тим, хто йшов до міста, загадки, а тих, хто не міг відгадати, воно пожирало.

Загадку відгадав Едіп, після чого чудовисько кинулось зі скелі та розбилося.

Сціпіон — римський рід, з якого найвідоміший Публій Корне-лій Сціпіон-старший, який переміг Ганнібала в битві під Замою (202 р. до н. е.). Сціпіон-молодший зруйнував Карфаген (146 р. до н. е.).

Тавр — гірське пасмо в Передній Азії, що поділяє Памфілію на дві частини (тепер Курун, або Аладаг). Разом з цим таври — людність Криму (Таврида — країна таврів).

Танаїд, абоТанаїс — ріка в Скіфії (теперешній Дон).

Тантал — син Зевса, фрігійський цар, батько Пелопонеса й Ніоб; був улюбленцем богів, але, завинивши перед ними, був після смерті пока­раний тим, що стояв по горло у воді, а над головою висіли плоди: коли хотів напитися, вода тікала від нього, а коли хотів дістати плоди, вони підіймалися.

Тарпейський храм — храм бога помсти на Тарпейській скелі, з якої в Давньому Римі скидали злочинців.

 

Тартар — підземне царство, країна померлих (Аїд); крім того, най­глибша безодня в підземному царстві, країна померлих, в'язниця для злочинців, засуджених на посмертні кари.

Терми — лазні в Давньому Римі.

Титани — дванадцять дітей Урана й Геї (Кой, Крій, Гіперіон, Япет, Океан, Кронос, Фея, Рая, Феміда, Мнемосіна, Феба, Тефіс). Вони повстали проти Зевса (як пізніше гіганти), він подолав їх і по­карав, крім тих, що одразу скорилися новому володареві Олімпу (наприклад, Океан).

Тібр — ріка в Лаціумі, на якій стоїть Рим.

Тіфон — жахлива потвора первісних часів; за оповіданням Гесіода, молодший син Геї та Тартара, істота з сотнею зміїних голів, блискучи­ми очима й жахливим голосом. Він змагався з Зевсом за владу над сві­том, але Зевс подолав його, зваливши на нього вулкан Етну; коли Тіфон ворушиться, тоді вибухає вулкан. Тіфон — це втілення руйнуючої сили природи, особливо пекучих вихорів.

Уран — син Геї, батько титанів, перший володар світу.

Утіка — місто в Африці.

Фавн — польовий та лісовий бог у римлян, покровитель стад (ото­тожнюється з грецьким Паном). Інша назва Луперк — охоронець пас­тухів та черід від вовків (свята на його честь — Луперкаліі"), відповідне жіноче божество — Фауна. Разом з цим фавни-польовики.

Фаетон — син Феба-Геліоса (Сонця) від Клеміни.

Феміда — дочка Урана та Геї, богиня правосуддя.

Фемістокл — афінський політичний діяч (525—460 рр. до н. е.). Провідник «демократичної» партії. У другій греко-перській війні ко­мандував грецьким флотом у бою при Саламіні (480 р.). Пізніше, зви­нувачений у зраді, був підданий остракізму.

Фідій — славетний скульптор Давньої Греції, що вирізьбив велику статую Зевса Олімпійського (у місті Олімп) та Афіни (в Афінах). Його діяльність припадає на епоху розквіту Афінського міста-держави (V ст. до н. е.).

Філомела — соловей. За міфічним переказом Філомела — дочка Пандіона, сестра Прокн; рятуючись від переслідування сестриного чо­ловіка — Терея, вона ублагала богів обернути її на пташку.

Фортуна — римська богиня щасливої долі (щасливого випадку). Її зображували жінкою з зав'язаними очима, на крилатому колесі, з рогом достатку в руці (грецька Тюхе).

Фосфора — ранкова зоря.

Фракія — північно-східна країна Балканського півострова з рікою Гебром.

Фурія — богиня помсти.

Хірон —найвидатніший серед кентаврів, славний своєю мудрістю і справедливістю; був вихователем і вчителем багатьох героїв (наприк­лад, Ахілла, Кастора, Полідевка, Амфіарія), яких навчав на горі Пеліоні музики, лікування, гімнастики й віщування. Геракл ненавмисно пора­нив його отруйною стрілою, через що Хірон і помер.

Цербер — триголовий потворний пес, що стеріг вхід у підземне царство.

Циклоп, або Кіклоп, як оповідає Гомер — дике плем'я, що живе на крайньому заході в Сицилії, не знаючи ні законів, ні державного ладу, за­ймаючись скотарством; представники цього народу в «Одіссеї» — одно­окий велетень Поліфем, син Посейдона.

Цірцея (Кірка) — прекрасна чарівниця на острові Ееї, дочка Геліо-са, що обернула супутників Одіссея на свиней.

Янус — староіталійський бог світла. За уявленнями він з двома об­личчями (дволиций) — символом сонця й місяця. У Римі був окремий храм з двома дверима — одні проти одних; під час війни ці двері відчи­нялися, під час мирного часу були зачинені.

Япет — титан, син Урана (небо) і Геї (земля), батько Прометея, Епіметея й Менетея. Брав участь у повстанні титанів проти Зевса, і за це Зевс скинув його в Тартар.

АРХІТЕКТУРНІ ТЕРМІНИ

Акрополь (від грец. асгороііа — верхнє місто) — укріплена фортеця на скелі 156 м заввишки. У стародавніх Афінах в Акрополі розташо­вувалися святині і храми.

Апсида — напівкруглий, інколи багатокутний виступ будівлі, що зде­більшого має власне перекриття.

Архівольт (дугоподібне обрамлення) — зовнішнє обрамлення прольо­ту арки, найчастіше профільоване.

Базиліка (від грец. Ьазиііке — будинок базилевса) — будинок витягну­тої прямокутної форми, розподілений на кілька подовжних нав (нефів) рядами стовпів чи колон.

Балюстрада — огорожа балконів, сходів, яка складається з ряду стовп­чиків, об'єднаних плитою, балкою, перилами. Капітель — верхня частина колони чи пілястри, розташована між стволом опори і горизонтальним перекриттям.

Картуш — ліпна чи графічна прикраса у вигляді частково розгорнуто­го звитку чи щита, обрамленого завитками, на якому розміщують­ся напис, емблеми, герби.

Консоль — опорна конструкція, що підтримує виступаючі частини будівлі. Контрфорс (від франц. сопїгеіогеа — протидіюча сила) — кам'яний вертикальний виступ стіни, що підсилює основну конструкцію, зокрема зовнішню стіну будівлі.

Ордер архітектурний (від лат. огсіо — порядок) — певне поєднання вертикальних і горизонтальних будівельно-балкових конструкцій, їхня структура та художня обробка. Він складається з несучих ча­стин (колони з капітеллю, бази, інколи з п'єдесталом та архітрава, фриза і карниза). Основні архітектурні ордери виникли в Старо­давній Греції: дорійський, іоніський, корінфський. Ордер дорійський (від назви давньогрецької області Доріди) — колона не має бази, ствол прорізаний вертикальними жолобками, капі­тель складається з круглої подушки і товстої квадратної плити. Дорійський ордер — головний засіб художнього відображення зодчества пізньої архаїки і класики, відзначається стриманістю і монументальністю пропорцій. Ордер іонійський — має струнку колону з базою і стволом, прорізаний вертикальним жолобком, капітель складається з двох великих за-витків. Від дорійського відрізняється легкістю пропорцій і бага­тим декором.

Ордер корінфський — найлегший та вишуканий за пропорціями, має високу колону з базою, стволом, прорізаним жолобком, пишною капітеллю, яка складається з різного узору листя аканту (рід трав'я­нистих рослин) і невеликих волют (волюта — орнамент, скульп­турна прикраса у вигляді завитка, спіралі). Відзначається пишніс­тю й урочистістю, найбільш поширений в епоху еллінізму і ста­родавнього Риму.

Пантеон: 1) у стародавньому Римі «храм усіх богів», пам'ятка давньо­римської архітектури; 2) усипальниця видатних людей. Пілястра (від італ. рііааїго — колона, стовп) — виступ у стіні у вигляді частини вбудованого в неї стовпа, зробленого у формі колони ор­дера з завершуючою частиною (капітеллю) і базою (підніжжям). Плафон — стеля чи її частина, прикрашені живописом чи рельєфом. Портал — архітектурно виділений на фасаді вхід до будинку. Портик — навіс, підтримуваний колонадою, відкрита галерея. Фронтон — завершення фасаду будинку, трикутна площина будинку, обмежена схилами даху, а знизу карнизом. Хрестово-купольний храм — тип християнського храму, який склався в зодчестві Візантії. У такому храмі купол опирається на чотири стовпи в центрі споруди, створені при цьому кутові приміщення також перекриваються куполами і склепіннями. Головним у ком­позиції є центральний купол. Тип хрестово-купольного храму на­був значного поширення в Україні.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.