Моральна свідомість (або мораль) - це форма суспільної та особистісної свідомості, що представляє собою систему поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, громадська думка. Мораль спирається не на силу і авторитет установ, що змушували б дотримуватися конкретних норм, правил, приписів, а на свідомість – як на колективну, так і індивідуальну. Виступаючи як нормативна регуляція відносин між людьми, мораль охоплює всі сфери суспільного буття: як ті, що регулюються державою (політика, право, виробництво, соціальна сфера, сім’я та ін.) так і ті, що не регулюютьсядержавою (дружба, любов, товаришування, побут);
Як було зазначено вище, залежно від носія моральну свідомість поділяють на:
- індивідуальну
- суспільну
Також виділяють два рівні функціонування моральної свідомості:
І. емоційно – почуттєвий (буденна свідомість) –який пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми (це почуття симпатії, антипатії, любові, ненависті, довіри, недовіри, відповідальності, гідності, егоїзму, національної гордості, егоїзму, альтруїзму і т.д.).
ІІ. раціонально-теоретичний (наукова моральна свідомість або етика) – який пов’язується із системними знаннями про поняття етики, їх зміст; це ідеальна проекція того, що вимагається; мета і засіб належного суспільного розвитку.
Теоретичний рівень відбивається в системі категорій і понять.Найбільш чітко поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою).
Слід зазначити, щопоняття моральної свідомостіта етичні категоріїне тотожні. Поняття моральної свідомості формуються в процесі безпосереднього відображення і оцінки соціальних відносин, поведінки людей у суспільній та індивідуальній свідомості. Категорії етики – це результат наукового дослідження, філософського узагальнення, вони належать етиці як науці про мораль.
Категорії етики.
Взагалі термін “категорія” – означає форму мислення, що відображає суттєві і загальні сторони, зв’язки реальної дійсності і пізнання.
Категорії етики виражають суттєві ознаки і сторони феномену моралі, розкривають зміст понять моральної свідомості та існують у вигляді визначень (правил).
Категорії етики – це основні поняття науки етики, які узагальнено відображають зміст, специфіку, структуру, найістотніші сутнісні сторони моралі, закономірності моральних відносин, нормативність моральних уявлень.
Особливістю категорій етики є те, що вони утверджують реальність належного, це категорії обов’язку.
Будучи пов’язаними між собою, вони утворюють цілісну систему, яка перебуває у постійному розвитку, збагаченні, як і категорії, що до неї належать.
Типи категорій:
1.Категорії моральної свідомості:
- добро і зло,
- сенс життя,
- справедливість,
- обов’язок і відповідальність.
2. Категорії самосвідомості:
- честь і гідність,
- сором,
- сумління (совість)
які відображають моральну свідомість конкретної людини.
3. Категорії етичної діяльності:
- вибір,
- свобода волі, вчинок,
- ціль і засоби діяльності,
- мотив і результат,
які відображають діяльнісно - діючу сторону людини.
4. Категорії моральних відносин:
- відкритість і замкненість,
- милосердя,
- любов,
- повага,
які відображають саму практику відносин між людьми.
5. Структурні категорії моралі:
- моральна норма,
- принцип, цінність, чеснота (рос. добродетель),
- імператив (лат. imperativus – вимога, веління),
- вада (рос. порок).
Моральна практика.
Моральна практика (або моральність), - це реальна поведінка людини по виконанню чи невиконанню встановлених у суспільстві норм і правил,це сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на універсальні вселюдські цінності.В поведінці людей моральні норми і правила опредметнюються, матеріалізуються, ідеал належної поведінки втілюється у життя, об’єктивується в реальних стосунках людей, що відповідають (тобто є моральними), або не відповідають (тобто є аморальними) нормам співіснування людей у суспільстві. В цьому значенні мораль є практичним боком людських відносин.
Моральна практика (моральність) – це сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на універсальні вселюдські цінності.
Моральну практику утворюють:
- моральна діяльність;
- моральні відносини.
Моральної діяльності у чистому вигляді не існує, оскільки мораль пронизує усі сфери життя, усі види діяльності людини. Тому варто говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (правової, політичної, наукової, сімейно-побутової)
Моральна діяльність становить собою значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги. Будь-яка дія, чи відсутність її – це вчинок, що включає в себе роботу свідомості (мисленні, почуттєві та вольові компоненти) і опредметнення,об’єктивацію її в реальній дійсності як певний результат.
При аналізі деяких видів моральної діяльності (наприклад: гуманітарна допомога) інколи виявляється, що вони лише зовні є схожими на морально зацікавлене, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним сенсом, а справжні, дійсні мотиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути аморальними (користь, винагорода, страх покарання, бажання видатися кращим).
Діяльність, лінія поведінки людини складається з окремих вчинків, які характеризуються наявністю мотивів і мети, заради яких вони здійснюються. Тому моральний аспект вчинку може бути зрозумілим лише при аналізі його структури, що має вигляд ланцюжка:
- потреба – інтерес - ціннісна орієнтація – ідеал – мета – мотив – вибір засобів досягнення мети – реалізація мотиву.
або
- дія (акт) – результат – оцінка результату – наслідки – оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку.
Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соціальних суб’єктів складає своєрідну сітку моральних відносин суспільства. Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із суспільством.
Моральні відносини- це зв’язки і залежності, у які люди вступають в процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань;
- це ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовні на найвищі вселюдські цінності.
Моральна діяльність іморальні відносини складають об’єктивовану, виражену у поведінці і соціальних зв’язках сторону моралі. Моральна практика закріплюється у суспільних звичаях, ритуалах, традиціях, норовах. Вона складає ціннісний каркас суспільних відносин у кожній сфері життєдіяльності, надаючи їм людського виміру, що виражається у ставленні до суспільного блага як вищої пріоритетної цілі.