Пізнати природу моралі означає, насамперед, з’ясувати, звідки ж походить мораль, яким феноменом вона є – природним чи надприродним? Є два основних підходи щодо визначення природи моралі.\
1. Ідеалістичний (трансцендентний) підхід. Концепції, що визнають джерелом моралі надприродне начало, називаються креаціоністськими (лат. creatio - творення), або супрнатуралістичними (лат. supra - надприродний). Це - Це ідеалістичні, релігійні концепції, в яких джерелом моралі вважається Бог, або якась певна надлюдська, надприродна сутність:
2. Емпірично-натуралістичний підхід.Концепції, що визнають мораль природним феноменом, називаються натуралістичними (лат. nature - природа).Вони ґрунтуються на вагомих раціональних аргументах, теоретичних умовиводах і доведеннях, що базуються на людському досвіді і практиці. До них відносять:
а) антропологічні (antropos - людина) – за якими мораль розуміється як чисто людський природний задаток (як мова, свідомість, здатність прямо ходити і т.д.).
б) соціально-історичні - за якими мораль має суспільну природу і єрезультатом колективного, суспільного способу життя.
в) космологічні – за якими мораль – це космічний світопорядок, рівновага, закон Логос.
Отже, мораль- це соціальний інститут, який виконує в суспільстві певні функції та слугує задоволенню потреб суспільства та людини, що забезпечують їхні існування та розвиток.
У всі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:
- як досвід житейської мудрості;
- як виконання божих заповідей, що забезпечують безсмертя особистості;
- як забезпечення чеснот у взаєминах людей;
- як інститут (лат. institutum – устрій, установа), який приборкує тваринні інстинкти людини;
- як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;
- як вимогу суспільної користі;
- як суспільна вимога, що накладає на людину необхідні обов’язки.
На сьогодні найбільш загальним є визначення сутності моралі є:
Мораль – це сукупність вимог, принципів, норм щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства.
Мораль та інституційна регуляція. Функції моралі.
Мораль як різновид практично-духовного способу освоєння світу регулює поведінку людини і суспільні відносини поряд з правом, політикою, релігією, мистецтвом, філософією, наукою, але має свою специфіку.
Щоб з’ясувати специфіку моралі, слід зазначити, що існує в цивілізованому суспільстві дві принципово різні форми нормативної регуляції, що доповнюють одна одну – інституційна та позаінституційна.
Інституційна(лат. institutum – устрій, установа) – це історично усталена форма організації й регулювання суспільного життя, це утворення, що має опредметнену форму і цілеспрямовано створене для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій.
Кожна з форм духовності має відповідні соціальні інститути (наприклад, політика – має політичні партії, електорат (виборці); право – має суди, адвокатури, прокуратури і т.д.), в той час як мораль - не має ніяких інститутів і установ, вона звертається до голосу совісті людини.
Мораль є позаінституційною формою регуляції міжлюдських стосунків, так як вона не має жодних установ, які б виробляли, видавали моральні норми і правила та слідкували за їх дотриманням, а також передбачали штрафні санкції за їх невиконання, вона ґрунтується на людському сумлінні.
Звичай паралельно із мораллю є ще однією позаінституційною формою регуляції міжлюдських відносин, яка виникла спонтанно. Звичай – це вид суспільної дисципліни, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватись люди. Проте між мораллю і звичаєм є принципова відмінність. Принцип звичаю звучить так: “роби так, як роблять усі”.
‘Принцип мораліґрунтується на іншій засаді:“роби так, як мусять, як повинні робити всі”. Таким чином, мораль у порівнянні зі звичаєм вводить принципову різницю між тим що є і тим, що має бути як належне.
Специфіка моралі визначається як тим, що вона є позаінституційною формою регуляції між людських стосунків, так і основними своїми властивостями:
- імперативність – (лат. іmperativus – владність, повеління, вимога) – це наказова форма вираження моральних норм, приписів і вимог, це вимога орієнтуватися на встановлені суспільством стандарти поведінки. Мораль велить, наказує як саме слід належно ставитися до людей, суспільства, його інституцій, до природи та самого себе.
- нормативність – вираження моральної необхідності у дотриманні відповідних норм, правил, вимог, заборон, що програмують поведінку людини, спрямованість її дій.
Через а) норми-заборони (табу) та б) норми-зразки, що є двома сторонами єдиних моральних вимог,мораль визначає межі неприпустимого та бажаного у поведінці людини.
- оцінювальність моралі – це її здатність до схвалення чи засудження (осуду) явищ соціальної практики, дій, вчинків, поведінки людей, чим встановлюється відповідність чи невідповідність їх вимогам панівної моралі і цінностям з позицій добра чи зла, справедливості чи несправедливості і т.д. Способи оцінок: усна, друкована; публічна, приватна; інтерес чи апатія, ігнорування чи захоплення, визнання чи упередженість.
Функції моралі.
Роль моралі у суспільстві визначається тимифункціями, які вона виконує:
- регулятивна – за допомогою моральних вимог, норм, правил, приписів мораль виступає особливим способом впливу на поведінку людини, сприяє упорядкованості суспільства, забезпечує його стабільність.
- світоглядна – мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, у розумінні процесів, що відбуваються, у з’ясуванні людиною свого місця у світі, у призначенні людини, у визначенні людиною мети і сенсу свого життя;
- орієнтаційна – мораль допомагає людині орієнтуватися в житті як системі цінностей – визначати сенс життя, обирати власний життєвий шлях, розрізняти добро та зло;
- оцінювально-імперативна – мораль осмислює дійсність такою, якою вона має бути, тобто як ідеальну модель належного; наслідком такого осмислення є відповідні повеління, вимоги;
- комунікативна (або функція спілкування) – за допомогою моралі можливе продуктивне спілкування, примирення сторін конфлікту, пошук компромісів;
- пізнавальна – завдяки моралі людина одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє їй суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність. За допомогою моралі людина здатна оцінити власні дії та дії інших.
- виховна – полягає у свідомому, цілеспрямованому впливі на людину, у вихованні на загальнолюдських та конкретно-історичних цінностях; за допомогою моралі передається досвід наступним поколінням, вибудовуються загальнолюдські цінності;
- гуманізуюча– мораль створює орієнтир людяності, надає людині повнокровність існування (олюднення індивідів через моральну практику);
- моральної соціалізації – включення людини в суспільство шляхом засвоєння нею моральних норм і правил співжиття.
Структура моралі. Моральна свідомість та категорії етики.
В житті буває так: у людини є знання про моральні закони, проте ці закони в діях людини не знаходять місця, що говорить про низьку моральність людини. І тоді кажуть, що мораль розходиться з моральністю. Ще Аристотель сказав: "Добре міркувати про доброчесності - ще не означає бути доброчесним".
Мораль охоплюєдосить різноманітні явища:
1) типи дій і вчинків індивідів (наприклад, "подвиг", "моральний вчинок", "відкуп", "зрада");
2) суспільні відносини між людьми та соціальними групами (наприклад, "любов", "дружба");
3) феномени волі, стимули (спонукання), мотиви дій, прагнення людини (скажімо, "співпереживання", "сором", "заздрощі", "співчуття", "повага", "толерантність");
4) особистісно-психологічні риси індивідів (зокрема, "чесний", "мужній", "чемний");
5) суб'єктивні реакції, оцінне сприйняття та ставлення до дійсності (такі як "схвалення" й "осуд");
6) ціннісне значення явищ (наприклад, "добро" та "зло");
7) вимоги до людини - моральну необхідність (скажімо, "обов'язок", "відповідальність");
8) моральне мислення - особливе поняття, уявлення, погляди (йдеться про "сенс життя", "ставлення до смерті");
9) моральну мову.
Аналізуючи вищезазначені елементи, їхможна об'єднати в дві основні сфери, що складають структуру моралі: моральну свідомість та моральну практику, кожна з яких також має свою будову.
Структура моралі:
Мораль
моральна свідомість
моральність (моральна практика)
залежно від носія:
рівні моральної свідомості
моральна діяльність
моральні відносини
індивідуальна моральна свідомість
суспільна моральна свідомість
емоційно-почуттєвий
раціонально-теоретичний
Мораль включає в себе моральну свідомість (яку здебільшого розуміють як мораль) та моральну практику (яку часто називають моральністю).
В свою чергу моральна свідомість поділяється:
а) залежно від носія на:
- індивідуальну – моральні погляди і оцінки окремих індивідів;
- суспільну – це моральні погляди та оцінки певних груп людей, суспільства в цілому.
б) залежно від рівня функціонування це:
- буденна свідомість - це емоційно – почуттєвий рівень,який пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми (це почуття симпатії, антипатії, любові, ненависті, довіри, гідності, егоїзму і т.д.);
- наукова моральна свідомість (або етика) - це раціонально-теоретичний рівень, який пов’язується із системними знаннями про поняття етики, їх зміст; це ідеальна проекція того, що вимагається; мета і засіб належного суспільного розвитку.
Теоретичний рівень відбивається в системі категорій і понять.