Юридичний процес як елемент процесуально-правового механізму

Юридичний процес характеризується системою взаємопов’яза­них правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами пра­ва інших суб'єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що обумовлю­ють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесу­альними нормами. Відтак юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи (тобто пе­редбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, що розглядається і вирішується на підставі закону, маючи відповідні юридичні наслідки). Ці два момен­ти і визначають природу юридичної справи, вони є юри­дичними фактами для виникнення процесуальних пра­вовідносин. Юридичний процес характеризується визначеним нормами права порядком здійснення відповідних операцій, який веде до вирішення юридично значущих питань. Тобто державний орган чи посадова особа знаходяться у таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних справ. При цьому об’єктом операцій виступають одночасно норми матеріаль ного і процесуального права. Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу і офіційний їх характер обумовлюють необхідність відповідних засобів забезпечення результатів, що мають бути одержані у процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого є процесуальні документи, що містять приписи індивідуального і особового характеру. За своїм функціональним призначенням особливе місце займають правозастосувальні процесуальні акти, що містять у собі приписи підсумкового твердження щодо юри­дичної справи. Це, насамперед, звинувачувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неаби­яке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну чи інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанови слідчого про проведення різних слідчих дій, ухвали судді про забезпечення позову; до проміжних – постано­ву слідчого про визнання потерпілим, звинуваченим, за­конним представником; до інформаційних – протоколи судового засідання. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними чинниками, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту її надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридич­них наслідків. Юридичний процес набуває регламентації за допомо­гою, передусім, норм цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держа­ви. Тому й юридичний процес має такі види, як кри­мінальний, цивільний, адміністративний і т. ін. Але така класифікація не дає можливості установити функціональ­ний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систе­му. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, су­довий і контрольний. Установчий процес – це діяльність уповноважених ор­ганів держави, посадових осіб і організацій щодо реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхні права по формуванню, скасуванню чи перебудові органів держави, призначення чи звільнення посадових осіб й інших суб'єктів управління. Правотворчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб по підготовці, затвердженню і офіційному проголошенню нормативно-правових актів. Правозастосовчий процес – це діяльність уповноваже­них органів держави, організацій, посадових осіб, пов’яза­на із розглядом і вирішенням індивідуальних справ, що мають юридичне значення. Судовий процес – це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя. Контрольний процес – це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб для перевірки відповідності дотримання підлеглими суб’єктами правових приписів і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами. Усі види процесів реалізуються через відповідні проце­суальні правовідносини. Процесуальні правовідносини зу­мовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку і характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи. З одного бо­ку – це група безпосередньо заінтересованих у результа­тах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, зви­нувачені, законні представники неповнолітніх), з друго­го – група суб'єктів, що виконують свої функції для забезпечення реалізації «чужих» інтересів, на меті яких найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, працівники міліції). Діяльність органів правосуддя урегульована процесуальними нормами. Норми ці регулюють процесуальні дії всіх суб’єктів процесу, незалежно від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних норм полягає у тому, щоб встановити істину. Крім кримінально-процесуального і цивільно-процесуа­льного, у системі українського права є державно-процесуа­льне, адміністративно-процесуальне й інші процесуальні галузі права. Отже, система процесуаль­ного права характеризується як відносно самостійна, незалежна від систе­ми матеріального права, об’єктивно зумовлена, збалансова­на і внутрішньо несуперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути і норми. Структура процесуального законодавства має такі різ­новиди: 1) за галузевою ознакою (кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правові акти); 2) за юридичною силою (процесуальні зако­ни, процесуальні підзаконні акти). Систематизація проце­суального законодавства, тобто діяльність по зведенню нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс також здійснюється двома основними способами: інкорпорацією і кодифікацією. Усі приписи процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, судової, установчої і контрольної діяльності. Багато приписів процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Поиск по сайту: