Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.
Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. Створення правової норми не є самоціллю. Її призначенням є забезпечення регулювання суспільних відносин, що досягаються у процесі реалізації правових приписів.
Реалізація правових норм може полягати у здійсненні одного або кількох конкретних вчинків, дій (наприклад, поверненні позичальником боргу, додержанні адміністрацією підприємства встановленого порядку звільнення працівника), досягненні певного результату (наприклад, виконанні обумовленої цивільною угодою роботи), мати систематичний як, скажімо, періодична сплата підприємцем податків) або тривалий характер (наприклад, додержання землекористувачем заборони не погіршувати якість землі). Але в будь-якому разі цей процес вважатиметься таким, що відбувся, тільки за умови повного узгодження фактичної поведінки суб'єктів правореалізації з тими її програмами, які передбачені відповідними юридичними приписами.
Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.
За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:
- реалізація загальних установлень;
- реалізація загальних правових норм поза правовідносинами;
- реалізація правових норм у конкретних правовідносинах.
Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання, а також принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами — це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.
Є дві форми такої реалізації:
• активна — обумовлює необхідність здійснення певних дій, припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;
• пасивна — полягає в утриманні від деяких варіантів поведінки, припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.
Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах — це втілення в реальні відносини конкретних норм права.
Форми реалізації права за суб'єктами такі:
— індивідуальна — полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) використовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юридичні обов'язки.;
— колективна — потребує для реалізації правових норм поєднання зусиль кількох суб'єктів. Деякі правові вимоги неможливо втілити в життя інакше, як створивши колективний суб'єкт права. Наприклад, право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації, згідно зі ст. 72 Конституції України референдум за народною ініціативою може бути проголошений лише на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як удвох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта такі:
1) проста, безпосередня (без участі держави):
- дотримання — полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання правил дорожнього руху, непорушення пасажирами літаків заборони щодо перевезення вибухонебезпечних речовин). У цій формі реалізуються забороняючі норми, припускається пасивна поведінка суб'єкта незалежно від його власного бажання;
- виконання — полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, виконання батьками обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, сплата податків, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). У цій формі реалізуються зобов’язуючі правові норми, припускається активна поведінка суб'єкта незалежно від його власного бажання;
- використання — полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами (за власним бажанням суб’єкта відносин), у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту, договір дарування, заява про звільнення з роботи, реалізація права громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Припускається як активна, так і пасивна поведінка суб’єкта. Шляхом використання реалізуються дозволяючі норми.
2) складна, опосередкована (за участю держави):
- застосування.
У цілому реалізація норм права може бути визначена як процес їхнього фактичного втілення в суспільних відносинах через правомірну поведінку соціальних суб'єктів, що здійснюють належні їм суб'єктивні юридичні права і обов'язки.