Класифікація конфліктів. Структура і динаміка конфліктів

Домінуючі причини соціальних конфліктів багато в чому впливають і на визначення їх типів. Крім того, суспільні конфлікти можуть класифікуватися за суб’єктами (учасниками) конфлікту, сферою виникнення і перебігу конфлікту, характером конфлікту тощо. Один з варіантів класифікації соціальних конфліктів представлений на малюнку 2.

Крім того, конфлікти можуть бути позитивними (конструктивними) і негативними.

Ознаки деструктивного конфлікту:

1. Розширення конфлікту.

2. Ескалація конфлікту (тобто конфлікт стає незалежним від вихідних причин і, навіть коли причини конфлікту усунені, сам конфлікт продовжується).

3. Збільшення витрат і втрат, які несуть учасники конфлікту.

4. Зростання ситуативних висловлювань, агресивних дій учасників,перехід на особистості.

Мал. 2. Класифікація соціальних конфліктів.

Деструктивні конфлікти не сприяють вирішеню проблеми, в той час як позитвні конфлікти навпаки, відповідають висловлюванню «в суперечках народжується істина», тобто через зіткнення думок і позицій формується оптимальний варіант рішень.

Типологію конфліктів можно представити і наступним чином:

Конфронтація – пасивне протистояння груп з опозиційними політичними, економічними та соціальними інтересами.

Суперництво – боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи, соціальної організації. Мета суперництва – здобуття кращих позицій.

Конкуренція – особливий тип конфлікту, його мета – отримання прибутку, вигоди або доступу до дефіцитних благ.

Професор Мечиганського університету А.Раппорт висловив думку про те, що неможна всі конфлікти підлаштовувати під єдину універсальну схему. Є конфлікти таких типів:

ü «сутичка» - коли суперників розділяють крайні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу;

ü « дебати» - де можливий спір, маневри й обидві сторони можуть розраховувати на компроміс;

ü «гра» - де обидві сторони діють в межах одних і тих правил, тому що вони ніколи не завершуються і не можуть завершитися руйнуванням всієї структури відносин.

Подібний висновок має важливе значення, тому що долає уяву про безвихідність щодо соціальних конфліктів.

Виходячі з існуючих типів і аналізу конфліктів, можна визначити їх функції: сигнальна, регулююча, виховна, інформаційна, динамічна, консолідуюча, комунікаційна, дезінтегративна, інноваційна тощо.

Кожен конфлікт має свою більш менш визначену структуру:

- Об’єкт конфлікту- конкретна матеріальна чи духовна цінність, до володіння або використання якої прагнуть обидві сторони конфлікту; це певний дефіцитний ресурс. Але конфлікти можуть бути і безоб’єктними (конфлікт емоційний).

- Предмет - основне протиріччя, через яке і заради вирішення якого сторони вступають в боротьбу.

- Цілі конфлікту, суб’єктивні мотиви учасників, які обумовлені його поглядами, інтересами;

- Причини і привід для конфлікту.

Доки існують всі ці складові (крім приводу), конфлікт не усунути. Всі спроби вирішити конфлікт силовими методами або умовляннями може лише призвести до його розширення, залучення нових учасників, отже слід усунути хоча б один з перелічених елементів структури конфлікту.

Усі конфлікти, не зважаючи на їх специфіку та розмаїття, мають в цілому спільні стадії протікання, швидкість проходження яких складають динаміку конфлікту. Динаміка розвитку конфлікту - раптова чи поступова зміна відносин між учасниками, що залежить від специфіки їх стосунків, характерних рис учасників і важливість переслідуваних ними цілей із врахуванням факторів, які впливають на них.

Етапи конфлікту:

- Передконфліктна стадія, потенційне формування протилежних інтересів, цінностей, норм;

- Перехід з потенційної стадії конфлікту в реальну, тобто усвідомлення учасниками конфлікту власних інтересів;

- Стадія конфліктних дій;

- Зняття й вирішення конфлікту.

Конфліктна поведінка

Як правило, безпосередньо конфлікт починається з інциденту, тобто певної зовнішньої події, яка приводить у дію конфліктуючі сторони. На цій фазі відбувається усвідомлення конфліктуючими сторонами спонукаючи мотивів, тобто протилежності їх інтересів, цілей, цінностей та інш. Саме тоді конфлікт з латентної (передконфліктної) фази переходить у відкриту і виражається у різних формах конфліктної поведінки, яка виступає основною стадією конфлікту.

Конфліктна поведінка – це дії, які направлені на те, щоб прямо чи опосередковано блокувати досягнення протилежної сторони її цілей, намірів, інтересів;

- направлені та емоційно забарвлені дії сторін, які гальмують досягнення цілей, інтересів супротивника та сприяють реалізації власних інтересів не на користь інших.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфликтогени – слова, дії (або бездія), які сприяють виникненню та розвитку конфлікту, тобто призводять до конфлікту безпосередньо.

На сьогодні фахівцями надано чимало рекомендацій щодо різних аспектів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, вибору певних стратегій і засобів їх вирішення, а також управління ними.

Вирішення конфлікту – усунення повністю або частково причин, які породжують конфлікт, або зміна цілей учасників конфліктів.

Управління конфліктами – це цілеспрямований вплив щодо усунення (мінімізація) причин конфлікту або на корекцію цілей учасників конфлікту.

Вважається, що конструктивне вирішення конфлікту залежить від таких факторів:

- Адекватне сприйняття конфлікту;

- Відкритість та ефективність спілкування;

- Створення атмосфери взаємодовіри й співпраці;

- Визначення істотності конфлікту.

Але дуже часто у стані конфлікту учасники не здатні дотримуватися цих рекомендацій, тому вирішальна роль може належати посереднику – суб’єкту, який допоможе «спілкуватися» сторонам конфлікту й приймати об’єктивні рішення.

Вже традиційним є визначення основних п’ять стилів поведінки при конфлікті, які визначаються мірою того, наскільки є бажання задовольнити власні інтереси, діючи при цьому активно чи пасивно і наскільки враховані інтереси іншої сторони:

- Стиль конкуренції, суперництва - використовується, коли немає планів співпрацювати або є прагнення в першу чергу задовольнити власні інтереси, при цьому необхідно мати значну волю і владу.

- Стиль співпраці – мета його прийняття – розробка довгострокового взаємовигідного рішення, при цьому враховуються бажання іншої сторони, що потребує тривалої роботи, стриманості.

- Стиль ухилення – звичайно присутній там, де проблема не є важливою для сторони, немає планів відстоювати свої права, співпрацювати, витрачати час на вирішення конфлікту, він рекомендується, коли опонент має більше прав, влади або з ним не передбачається наступного спілкування.

- Стиль пристосування - означає співпрацю з іншою стороною, але при цьому немає намагання відстоювати власні інтереси з метою згладжування ситуації і відновлення нормальної атмосфери, це актуально, коли важливі результати справи і є сенс жертвувати власними інтересами.

- Стиль компромісу – сторони намагаються врегулювати ситуацію при взаємних уступках.

В освітньому середовищі також мають місце безліч конфліктів, вони можуть розгортатися між різними суб’єктами – всередині педагогічного колективу, в учнівському середовищі, між педагогами та батьками (так, наприклад, у США в 70-80-ті роки деякі батьки вимагали заборонити використання в школі матеріалу, в якому, на їх думку, знайшли відображення расистські, антиамериканські, антисемітські й антихристиянські настрої, а також відверто виражений інтерес до сексу. Внаслідок цього були переглянуті й складені заново підручники) та інш. Звичайно на допомогу в кожному конкретному випадку приходить шкільний психолог, але соціологічний підхід долає індивідуалістичний аспект, допомагає дослідити проблему комплексно.

Таким чином, соціальні конфлікти як невід’ємна складова соціального життя, впливають як на поведінку окремого індивіда, так і на процеси у різних суспільних сферах, проблема у тому, щоб вірно визначити причини та спрямувати вирішення конфлікту, передбачити його наслідки.

Поиск по сайту: