Особливості ринку банківських кредитів

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позикового.

Кредитні відносини — це частина економічних відносин, яка пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Кредит виступає як форма прояву кредитних відносин. Кредит виражає економічні відносини між кредитором та позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення.

Кредит об'єднує в собі два процеси:

1) акумуляцію тимчасово вільних коштів;

2) вкладення або розміщення цих коштів.

Таким чином, кредит обслуговує більшу частину товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки об-

88 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

мінного характеру. Він виступає як важливий засіб забезпечен­ня фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки.

Суть кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок кредиту з системою економічних відносин.

Розглядаючи суть та функціонування кредиту в сучасних умо­вах слід враховувати, шо кредит — джерело формування основ­них і оборотних фондів; він збільшує швидкість обороту фондів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки, що є най­важливішою умовою ефективності суспільного виробництва, -збалансованістю між тимчасово вільними ресурсами й обсягом засобів, що перерозподіляються. Недотримання цього балансу веде до перекручування природи кредиту і нега-тивно впливає на грошовий оборот.

Кредитні відносини, у свою чергу, впливають на збалансо­ваність економіки, регулювання (підтримку або оптимізацію) пропорцій суспільного відтворення між виробничою і неви­робничою сферами. В Україні відбувається перехід позикових капіталів зі сфери виробництва в сферу обігу, шо сприяє пору­шенню макроекономічної збалансованості. Кредит як один з факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову зба­лансованість, веде до збільшення виробництва товарів (а в 60-70-х роках, навпаки, викликав товарно-грошовий дисбаланс, тому що гроші частково втратили товарне забезпечення).

Кредит регулює сукупний грошовий оборот, а за допомогою останнього — внутрішньогосподарський оборот кожного суб'­єкта економічної діяльності й оборот грошових доходів насе­лення. Внаслідок цього відбувається розширення ринку з позиції попиту. Цей аспект важливий ще й тому, що грошові знаки і платіжні засоби, які обертаються в сучасних грошових системах, мають кредитний характер. Оскільки кредит заміщає готівку, то він безпосередньо впливає на грошову масу, що знаходиться в обороті. Регулювання йде централізовано через кредитну сферу з використанням норми обов'язкових резервів, дисконтної ставки і т.д. (рух кредиту значно ускладнюється у випадку уповільнен­ня грошового обороту або його розладу, викликаного інфляцією). Так, сповільнення руху грошей внаслідок, наприклад, взаємних

Тема 4. Ринок капіталів

неплатежів між підприємствами веде до залучення в господарсь­кий оборот зайвих кредитів і значного підвищення ризику їх непо­вернення. В умовах інфляції відбувається прискорення обороту грошових засобів за рахунок перерозподілу кредитних резервів у сферу обігу, що, у свою чергу, сприяє зростанню надлишкової грошової маси. Погіршується структура кредитних вкладів за рахунок різкого зниження питомої ваги довгострокових кредитів, а це здійснює негативний пролонгований вплив на відтворю-вальну структуру.

На діяльність підприємств кредит впливає через систему відносин комерційного розрахунку, зокрема, на відтворювальний процес через кругообіг і оборот фондів підприємств. Із суті кре­диту випливає, що він виконує функцію перерозподілу вартості в процесі відтворення.

Перерозподільча функція полягає в тому, що тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту пере­даються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їх виробничих і особистих потреб. Такий пере­розподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ре­сурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перероз­поділяються не тільки кошти, а й матеріальні ресурси.

Антипаційна (емісійна) функція полягає в створенні кредитних грошей для грошового обігу. її виконує тільки банківський кре­дит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (зву­ження) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу засобів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випли­вають з природи кредиту. Варто підкреслити, що, вступивши в кредитні відносини, одержувач кредиту також повинен контро­лювати свою діяльність для того, щоб вчасно і повністю повер­нути кредитні ресурси.

Оборотність кредиту дає можливість не тільки виявляти порушення процесу виробництва або реалізації продукції, а й зацікавлює підприємство не допускати їх, оскільки такі пору-

90 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

шення призводять до виплати зайвих відсотків банку, до обме­ження або повного припинення видачі кредитів.

Банківський кредит — найбільш поширена форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання економіки, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є:

—тимчасово вільні кошти держави й осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для наступної капіта­лізації і отримання прибутку. Вони фіксуються на депозитних рахунках у відповідних комерційних банках і забезпечують влас­никам фіксований доход у формі відсотків з вкладів;

—кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу.

Банківський кредит має комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування — отримання мак­симального прибутку. Спрямованістю на прибутки визна­чається головна лінія економічної поведінки банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Банки надають кредити, використовуючи наступні принци­пи, які обумовлюють реалізацію один одного: забезпеченість, поверненість, терміновість, платність та цільовий характер.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками.

За термінами користування банківські кредити поділяють на:

—середньострокові, короткострокові, довгострокові; —до запитання;

—прострочені, термін користування якими минув;

— відстрочені, для яких на прохання позичальника був пере­
несений термін погашення.

Залежно від забезпечення: забезпечені та бланкові (неза-

безпечені).

За забезпеченням виділяють:

—забезпечен і заставою;

—гарантовані;

—з іншим забезпеченням.

Тема 4. Ринок капіталів

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом. За методами надання:

—у разовому порядку;

—відповідно до відкритої кредитної лінії;

—гарантований — коли комерційний банк бере на себе зобов'­язання надати кредит відразу, як тільки клієнтові це буде необ­хідно.

У світовій банківській практиці найпоширенішими схема­ми надання позики є кредитна лінія, револьверний (автоматич­но поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овердрафт.

За методами погашення:

—негайно;

—у розстрочку;

—достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичаль­ника);

—з регресом платежів;

—після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). За характером і способом сплати відсотків:

—з фіксованою ставкою відсотка;

—зі ставкою відсотка, що коливається;

— зі сплатою відсотків одночасно з одержанням кредиту
(дисконтний).

Залежно від кількості кредиторів:

—виданий одним банком;

—консорціумний;

—рівнобіжний.

Залежно від якісної характеристики:

—найвищої якості;

—задовільний;

—маржинальний;

—критичний;

— збитковий, який підлягає списанню.
Національний банк України поділяє кредити на стандартні,

Нестандартні й безнадійні.

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною політикою. Кредитна політика формує основні нап-

С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

рямки позик. Кредитні вкладення для банку повинні бути надійні та рентабельні. Ступінь кредитного ризику визначається допус­тимим максимальним розміром ризику на одного позичальника. Завдання банку полягає в досягненні оптимального співвід­ношення ризикованості та прибутковості своїх кредитних опе­рацій.

Кредитні операції несуть у собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків і ре­тельно перевіряти кредитоспроможність позичальника; вимагати забезпечення позики чи гарантіїїї повернення, створювати резервні фонди тощо.

При кредитуванні не слід порушувати, так зване, "золоте банківське правило", згідно з яким терміни, на які видаються по­зики не повинні перевищувати терміни обігу банківських ресурсів.

4.3. Ринок цінних паперів як складова
ринку капіталів

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку, поряд з ринком позикового капіталу, валютним ринком та ринком золота. Обіг цінних паперів є однією з основних галузей фінансової сфери.

На ринку цінних паперів обертаються специфічні фінансові інструменти - цінні папери.

Цінні Папери відіграють значну роль у платіжному обороті держави, в Мобілізації інвестицій. Сукупність цінних паперів в обі­гу складає основу ринку цінних паперів, який є регулюючим еле­ментом економіки. Він сприяє переміщенню капіталу від інвес­тора, який має вільні кошти, до емітента цінних паперів. Ринок цінних паперів є найбільш активною частиною сучасного фінан­сового ринку та дозволяє реалізовувати різноманітні інтереси емі­тентів, інвесторів та посередників. Значення ринку цінних паперів як складової частини фінансового ринку продовжує зростати.

Мета функціонування ринку цінних паперів - акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності

Тема 4. Ринок капіталів 93

при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів.

Завданнями ринку цінних паперів є:

—мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;

—формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;

—розвиток вторинного ринку;

—активізація маркетингових досліджень;

—трансформація відносин власності;

—удосконалення ринкового механізму і системи управління;

—забезпечення контролю над капіталом на основі державно­го регулювання;

—зменшення інвестиційного ризику;

—формування портфельних стратегій;

—розвиток ціноутворення;

—прогнозування перспективних напрямків розвитку.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять: 1) облікову; 2) контролюючу; 3) збалансування попиту та пропозиції; 4) стимулюючу; 5) перерозподіл ьчу; 6) регулюючу.

Облікова функція проявляється в обов'язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, які обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, які оформлені договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації та ін.

Контролююча функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту та пропозиції'означає забезпе­чення рівноваги попиту та пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних та фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприк­лад, шляхом надання права на участь в управлінні підприємством, права на отримання доходу, можливості накопичення капіталу чи права стати власником майна.

Перерозподільча функція полягає в перерозподілі (за допомо­гою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємствами,

94 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

державою і населенням, галузями та регіонами. При фінансуванні дефіциту державного та місцевих бюджетів за рахунок випуску і реалізації державних та муніципальних цінних паперів здійс­нюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Регулююча функція означає регулювання різноманітних суспільних процесів. Наприклад, шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Про­даж державних цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Ринок цінних паперів як інструмент ринкового регулювання відіграє важливу роль. До допоміжних функцій цього ринку можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикри-зовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації гро­шового обороту, антиінфляційній політиці.

Ефективно функціонуючий ринок цінних паперів виконує важливу макроекономічну функцію, сприяючи перерозподілу ін­вестиційних ресурсів, забезпечуючи їх концентрацію в найбільш доходних і перспективних галузях (підприємствах, проектах) і одно­часно відволікаючи фінансові ресурси із галузей, які не мають чітко визначених перспектив розвитку Таким чином, ринок цінних паперів є одним з небагатьох можливих фінансових каналів, по яких заощадження перетікають в інвестиції. У той же час ринок цінних паперів надає інвесторам можливість зберігати та збільшувати свої заощадження.

Механізм функціонування ринку цінних паперів — це взаємо­дія різних суб'єктів ринку, яка пов'язана із здійсненням фондових операцій. Цей механізм регламентується діючим законодавством. Він залежить від концепції розвитку ринку в національній еко­номіці, конкретної фінансової політики того чи іншого регіону. Ефективність його роботи здебільшого визначається рівнем роз­витку інфраструктури ринку цінних паперів.

Механізм функціонування ринку цінних паперів має свої особ­ливості, які пов'язанні з конкретною структурою обігу цінних па­перів, діловою активністю тих чи інших учасників ринку, загаль­ним станом економіки, обраною моделлю ринку. Він повинен вра­ховувати специфіку і природу окремих цінних паперів як фінан-

Тема 4. Ринок капіталів

сових інструментів. Коносаменти, товарні ф'ючерси, опціони, то­варні (комерційні) векселі використовуються в операціях на ринку виробничої продукції, товарівта послуг Заставні відображають опе­рації на ринку землі. Фінансові ф'ючерси, опціони, векселі пов'язані зфінансовими ресурсами, ринком позикового капіталу.

Механізм функціонування ринку цінних паперів залежить від складових елементів цього ринку. Частіше фондовий ринок розглядають як сукупність первинного ринку та вторинного ринку.

Первинний ринок пов'язаний з емісією та первинним розміщен­ням цінних паперів.

Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять: 1) залучення тимчасово вільних ресурсів; 2) активізація фінансо­вого ринку; 3) зниження темпів інфляції.

Первинний ринок виконує наступні функції:

—організація випуску цінних паперів;

—розміщення цінних паперів;

—облік цінних паперів;

—підтримання балансу попиту та пропозиції на фінансові інструменти.

До основних операцій на первинному ринку цінних паперів відносяться:

—емісія;

—визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;

—визначення ринкової вартості цінних паперів;

—оцінювання інвестиційного ризику;

—державна реєстрація випуску;

—розміщення цінних паперів;

—реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних па­перів;

—призначення реєстратора;

—зберігання.

Таким чином, первинний ринок являє собою ринок, який скла­дається в процесі випуску цінних паперів. Завжди учасниками на ньому виступають емітенти та інвестори.

С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послу;

Первинні ринки існують як відносно нетривкі ринкові відно­сини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимча­совими ринками. Сторонами угод первинного ринку завжди є емі­тент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Разом з тим первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є бір­жовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.

При випусках цінних паперів, особливо при створенні від­критих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові від­носини складаються шляхом підписки на цінні папери, що ви­пускаються.

До основних суб'єктів первинного ринку цінних паперів нале­жать емітенти та інвестори. Активним учасником цього ринку є інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посе­редники: фірми, представництва, агентства, філії, які займаються купівлею-продажем корпоративних цінних паперів. Активно пра­цюють на первинному ринку цінних паперів комерційні банки.

Вторинний ринок цінних паперів — це найбільш активна частина фондового ринку, де здійснюється більшість операцій з цінними паперами за винятком первинної емісії та первинного розміщення. Мета вторинного ринку — забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій з цінними паперами після їх первинного розміщення.

Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є:

—підвищення фінансової активності господарюючих суб'­єктів та фізичних осіб;

—розвиток нових форм фінансової практики;

—удосконалення нормативно-правової бази;

—розвиток інфраструктури ринку;

—дотримання прийнятих правил та стандартів;

До особливостей українського вторинного ринку відносяться:

—специфіка становлення ринку цінних паперів;

—нерівноцінність цінних паперів, які обертаються на вто­ринному ринку за їх інвестиційними можливостями, якістю та ха­рактеристиками;

Тема 4. Ринок капіталів

— відсутність стабільних каналів і єдиних правил поведінки на ринку.

Основними учасниками вторинного ринку є держава, ак­ціонерні товариства, спеціалісти — професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фон­дові центри та магазини, інші господарюючі суб'єкти та грома­дяни. Вторинний ринок цінних паперів включає організований (біржовий) та неорганізований (позабіржовий) ринки.

Під біржовим ринком зазвичай розуміють торгівлю цінними паперами, яка здійснюється на фондових біржах. Сучасні уяв­лення про фондову біржу — це уявлення про неї як про: а) складну систему торгівлі, яка базується, великою мірою, на комп'ютерних засобах; б) систему встановлення курсів акцій; в) інститут, що відповідає у межах своєї компетенції за впорядкування ринкових відносин з приводу процесів обігу акцій та інших цінних паперів; г) систему торгівлі, яка є досить сприятливою для зростання рівня інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

Основними елементами біржової торгівлі є допуск та вилу­чення цінних паперів до (з) обігу на фондовій біржі; визначення способів або шляхів укладання угод купівлі-продажу між учас­никами біржової торгівлі; визначення видів цих угод та встанов­лення кола учасників торгівлі; визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, які коти­руються на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем органі­зації, що максимально сприяє мобільності капіталів та форму­ванню реальних ринкових цін на фінансові вкладення.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами по­за біржею. В більшості випадків на ньому відбувається розмі­щення, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не ба­жають або з інших причин не можуть виставити свої цінні папери на біржу.

До операцій організованого вторинного ринку належать кла­сичні біржові операції. Щодо позабіржового ринку, то основними операціями на ньому є: купівля-продаж, зберігання цінних папе-рів, формування портфеля цінних паперів та управління ним, визначення ринкової вартості цінних паперів, маркетингові дослід­ження, ціноутворення, оцінювання інвестиційного ризику. Навід-

'-5-1619

98 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

міну від біржового обігу, позабіржовий характеризується меншою організованістю та меншою зарегульованістю. Обіг цінних папе­рів на вторинному ринку — це здебільшого їх перепродаж. Велика частина операцій купівлі-продажу відбувається через посередни-ків-брокерів, інвестиційних дилерів, трейдерів (представників фірм у торговій зоні біржі) за ринковою ціною (курсом).

Сучасна активізація вторинного ринку цінних паперів пов'язана з проведенням додаткової емісії як з одним із способів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку підприємства. Поряд з акціями для доповнення своїх інвестиційних можливостей акціонерні товариства можуть продавати випущені ними облігації, які мають назву облігацій корпорацій. За такими облігаціями підприємство зобов'язане виплачувати відсотки. Практика вико­ристання цього джерела залучення інвестицій характеризується складністю розміщення облігацій у періоди спаду економіки.

Таким чином, вторинний ринок виконує дві функції:

1) зближує продавців та покупців (забезпечує ліквідність цінних паперів);

2) сприяє вирівнюванню попиту та пропозиції.

Обсяг угод на вторинному ринку в індустріально розвинених країнах суттєво більший, ніж на первинному. Наприклад, у США він становить приблизно 60-70% від загального обсягу операцій з цінними паперами.

Між первинним та вторинним ринками є ряд розбіжностей. Наприклад, предметом купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Доход від продажу належить не емітенту (особі, яка випустила цінні папери), як це відбувається на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ше одна розбіжність між ними полягаєутому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватись шляхом підписки.

Нормальне функціонування ринку цінних паперів великою мірою залежить від того, хто на ньому працює, хто здійснює фондо­ві операції, встановлює правила роботи і контролює їх дотримання.

4. Ринок капіталів

З розвитком ринку розвиваються і його учасники. їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інсти-туційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасники ринку цінних паперів поділяються на основних (головних) та ін­фраструктури их (допоміжних). До складу першої групи належать:

1) емітенти — це особи, які випускають цінні папери. Емітен­тами можуть бути держава, окремі державні та муніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а також банки. В Україні, відповідно до законодавства, емітентами можуть виступати вик­лючно юридичні особи.

2) інвестори — учасники ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певною метою. Основною метою інвестування є збереження існуючих вільних коштів від зне­цінення, а також одержання прибутку. Якінвестори, звичайно, вис­тупають індивіди та інститути, рідше—держава в особі казначейства або НБУ. Найбільш активними серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш ак­тивними є промислові або торгові підприємства, компанії, госпо­дарські товариства тощо.

3) посередники — це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, кількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андерраитерські посередницькі послуги щодо цінних паперів.

4) інститути-регулятори—саморегулівні організації, основною функцією яких є впорядкування відносин з цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найбільш важливими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів з цінних паперів, інші добровільні організації, які об'єднують професійних учасників цього ринку.

5) державні органи регулювання. Спеціальними державними органами регулювання ринку цінних паперів є органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих ак­тів, здійснюють регулювання ринкових відносин з цінними папе­рами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних

100 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послу_г

учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів. До цих держав­них органів відносять комісії з цінних паперів. В Україні це _ Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка функ­ціонує з 1996 року.

Таким чином, головні учасники ринку цінних паперів своїми діями створюють цей ринок, підтримують рух цінних паперів, забезпечують безперервність та постійність взаємодій. Без основ­них учасників ринок цінних паперів не може існувати.

Інфраструктури! учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Без інфраструктурних учасників ринок не може вдосконалюватись. До них можна віднести:

1) депозитарії — інфраструктурні інститути, які спеціалізу­ються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). В Україні функції депозитарію можуть виконувати лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (ди­лери та брокери);

2) реєстратори — юридичні особи (господарські товариства), які наглядають за тим, щоб в обігу знаходилась постійна кількість цінних паперів, які випущені конкретним емітентом, щоб при пере­ході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери забиралися, а нові видавалися;

3) агенти з трансферту — виконують функції нагляду за про­цесами переходу права власності на випущені цінні папери. Най­частіше функції агентів з трансферту та реєстраторів виконують банки;

4) довірчі товариства (трасти) — інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні, го­ловним чином, коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трас­тові інститути надають свої послуги інвесторам, які через різно­манітні причини не бажають брати безпосередню участь в ринковій взаємодії з цінними паперами;

5) клірингово-розрахункові установи — інститути, які спеціал­ізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків,

4. Ринок капіталів

включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу _иі_Нних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові під­розділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку—спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує депозитарій НБУ;

6) торговці інформацією про ринок цінних паперів — інститути, які спеціалізуються на наданні послуг з опрацювання та поширен­ня ринкової інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на рин­ку цінних паперів, звітів емітентів. Вони, як правило, представлені інформаційними компаніями.

У кожній країні коло учасників ринку цінних паперів, а також умови для такої участі визначаються державою з урахуванням економічного та фінансового стану.

Контрольні запитання

1. Що таке ринок капіталів?

2. Яка інституційна структура ринку капіталів?

3. У чому головна відмінність ринку капіталів від грошового ринку?

4. Що таке позиковий капітал?

5. Назвіть основні джерела позикового капіталу.

6. Яку економічну функцію виконує ринок капіталів?

7. Як відсутність ефективного ринку капіталів відображаєть­ся на стані економіки України?

8. У чому полягає роль держави на ринку капіталів?

9. У чому полягає суть кредиту?

10. Яку роль виконують банки на ринку капіталів?

ТЕМА 5 РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1. Поняття фінансових послуг.

2. Фінансові установи як головні учасники ринку фінансових послуг

3. Характеристика послуг кредитного характеру.

4. Особливості трастових послуг.

5. Гарантійні послуги.

6. Послуги розрахунково-касового обслуговування.

7. Торгівля цінними паперами як вид фінансових послуг.

8. Загальна характеристика послуг у сфері страхування.

Поиск по сайту: