Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Соціалізація : сутність, етапи, агенти



Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю

та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація – процес інтеграції

індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група,

соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів

культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формується соціально

значущі риси особистості. Існують два основних підходи у визначенні сутності

процесу соціалізації.

 

1. Соціалізація – це своєрідне дресирування, це вулиця з одностороннім рухом,

коли активною стороною є суспільство, а сама людина – пасивний об’єкт його

різноманітних впливів.

 

2. Соціалізація розглядається як процес, що триває протягом усього життя

людини. Активними сторонами є як суспільство, так і індивід.

 

В процесі соціалізації виділяють такі стадії:

 

‪1. Дотрудова стадія або стадія адаптації (від народження до підліткового

періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується,

пристосовується, спадкує).

 

Стадія індивідуалізації ( проявляється бажання виділити себе серед інших,

критичне ставлення до суспільних норм поведінки).У підлітковому віці стадія

індивідуалізації, самовизначення " світ і я" характеризується як проміжна

соціалізація, тому що все ще не стійке у світогляді й характері підлітка.

Юнацький вік (18-25 років) характеризується як стійка концептуальна соціалізація.

 

Стадія інтеграції (проявляється бажання знайти своє місце в суспільстві).

Інтеграція відбувається благополучно, якщо властивості людини приймаються групою,

суспільством. Якщо не приймаються, можливі такі виходи:

 

зберігання своєї несхожості й поява агресивності взаємодій

 

(взаємовідносин) із людьми й суспільством;

 

зміна себе, " стати як усі"

 

конформізм, зовнішнє погодження, адаптація.

 

‪1. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь

період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід,

але й відтворює його, використовуючи активний вплив на середовище через свою

діяльність.

 

2. Післятрудова стадія соціалізації розглядає літній вік як вік, що вносить

істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим

поколінням. Виділяють також початкову, що охоплює період дитинства і юності, і

тривалу соціалізацію.

 

Процес початкової соціалізації досягає певного ступеня завершеності при

досягненні особистістю соціальної зрілості, що характеризується досягненням

інтегрального соціального статусу. Досягнення останнього зазвичай передбачає:

уміння розпоряджатися грошима незалежно від інших; можливість забезпечувати себе

коштами до існування; проживання окремо від батьків; самостійність у виборі

способу життя.

 

Первинна соціалізація спрямована на освоєння міжособистісних ролей і відносин.

 

Вторинна соціалізація спрямована на освоєння соціальних ролей і відносин.

 

Соціалізація - процес, що триває все життя, але найбільш інтенсивно він

відбувається в дитячі та юнацькі роки. Вчений Орвіль Г.Брим молодший виділив

такі важливі відмінності соціалізації дорослих і дітей.

1. Соціалізація дорослих виражена у зміні їхньої зовнішньої поведінки, дитяча

- коректує базові ціннісні орієнтації.

‪2. Дорослі можуть оцінювати норми, діти – тільки засвоювати їх.

‪3. Соціалізація дорослих припускає розуміння того, що між «чорним» і «білим» є

багато відтінків, діти ж сприймають усе безпосередньо – через ідеал.

‪4. Соціалізація дорослих спрямована на оволодіння навичками й уміннями, дітей

- на мотивацію їхньої поведінки.

Роджер Гоулд припускав, що соціалізація дорослих не є продовженням соціалізації

дітей, а є процесом подолання психологічних тенденцій, сформованих у дитинстві.

 

Соціалізація дорослих якоюсь мірою навіть більш драматична, ніж соціалізація в

дитячі та юнацькі роки, хоча вона найчастіше непомітна.

 

У процесі соціалізації дорослих нерідко відбувається уточнення, перегляд і

навіть відмова від тих настанов, уявлень, що були сформовані в попередні роки. У

цьому разі маємо говорити про ресоціалізацію, тобто зміну раніше соціалізованого.

 

Ресоціалізація - процес засвоєння нових норм і цінностей замість старих.

 

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього

людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може

бути зумовлене ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та

можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

 

Інститути, групи й окремих людей, котрі мають значимий вплив на соціалізацію,

називають агентами соціалізації. На кожному етапі життєвого шляху виділяються

свої агенти соціалізації.

 

1. Дитячий період. Головними агентами соціалізації є батьки або люди які

постійно піклуються і спілкуються з дитиною.

 

2. Період від 3-х до 8-ми років. Кількість агентів соціалізації швидко зростає.

Крім батьків, ними стають друзі, вихователі, інші люди з оточення дитини. Крім

цього, у процес соціалізації включаються засоби масової інформації. Особливу

роль серед них відіграє телебачення. У ряді праць показано, що роль телебачення

зростає в міру зростання дитини, до 8-12 років часто усуваючи вплив батьків і

однолітків. Телебачення сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, прагнень,

рольових моделей поведінки.

 

‪3. Період від 14-ти до 19-ти років. У цей період починає формуватися ставлення

до протилежної статі, зростає агресивність, прагнення до ризику, незалежності й

самостійності. Важливим у цей період є зміна агентів соціалізації, зміна й

ціннісних орієнтацій, включаючи існування рівнобіжних систем цінностей,

посилення схильності до негативних оцінок оточуючих, розбіжність між рівнем

соціальних прагнень і низького соціального статусу, суперечність між посиленням

орієнтації на самостійність і залежність від батьків.

 

Сім’я як агент соціалізації.

Як показали дослідження, що здійснив вчений Лєннард, на процес соціалізації

впливає форма комунікації, прийнята в сім'ї: внутрішня й зовнішня. Зовнішня –

спрямована на розвиток контактів і інтересів до зовнішнього світу. Орієнтація на

обговорення власних проблем і відчуттів - приклад внутрішньої комунікації.

Леннард підтверджував, що такий засіб комунікації супроводжується вторгненням

батьків в особисте життя дітей і перешкоджає розвитку їхньої самосвідомості і

здатності до самоконтролю.

 

Школа як агент соціалізації. Винятково важливим агентом соціалізації є школа. У

школі виробляються уявлення про суспільні цінності. Смелзер відзначає, що

американські школярі завчають напам'ять клятву вірності ще не розуміючи її

змісту, ідеї патріотизму прищеплюються їм ще до того, як вони зможуть піддати їх

сумніву. У такий спосіб здійснюється виховання майбутніх благовидних громадян. У

школі діти вперше вчаться працювати в колективі, співвідносити свої потреби з

інтересами інших дітей, виробляють навички підпорядкування старшим за статусом,

навіть якщо ці «старші» їхні товариші. Таким чином, як відзначає дослідник Пареліус,

школа є суспільством у мініатюрі.

 

Отже, завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і

змінює свій соціальний статус і соціальну роль. В результаті соціалізації людина

з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і

діяти в суспільстві. Соціалізація – найважливіший чинник стабільності

суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.