Легенди та цікаві факт

Від 1472 р. усі, хто допомагав у будові кафедри, були звільнені від постів з волі Папи Римського Сикста IV.

Король Польщі Ян ІІ Казимир — рекордсмен серед усіх монархів, що коли-небудь відвідували кафедру. Ян ІІ Казимир під час семи візитів до Львова жодного разу не оминув цього храму.

У 1772 р. мешканці міста на знак протесту проти окупації Львова австрійцями замурували парадний вхід в собор. Стрільчасті арки, закладені червоною цеглою, видно і зараз. З того часу і донині у храм можна потрапити тільки бічними входами.

На західній стіні храму у 1910 р. було встановлено меморіальну дошку на честь 500-річчя Грюнвальдської битви, у якій зазнав поразки від польсько-русино-литовських військ Тевтонський орден. Під час нацистської окупації міста дошку було знищено. Зараз на цьому місці — таблиця Івану Павлу II.

У самому соборі було поховано багатьох воїнів, що загинули на полі бою. Сюди з війни проти молдавського господаря Богдана ІІ (1450 р.) привезли тіла руського воєводи Пйотра Одровонжа, галицького старости Миколая Порави (або Парави з Любіна), Міхала Бучацького — сина гетьмана Міхала Бучацького і командирів львівських добровольців Януша і Адама Замхів. Там же були поховані загиблі 1506 р. у битві з татарами Щенсни і Гжегож Струсі, загиблі у битві під Сокалем 2 серпня 1519 р. сини найзнаменитіших шляхетських фамілій: Гербуртів, Боратинських, Фредрів. Тіла полеглих шляхтичів складали у труни, оббиті та покриті яскраво-червоним оксамитом «на знак пролитої крові».

Похорони відбувалися вкрай урочисто, у військовому супроводі, на кшалт описаних Б. Зиморовичем:

« … йшов попереду конвой військовий з прапорами, зі зброєю додолу схиленою, між ними сурмачі, що хриплими звуками вуха вражали, за ними вели кілька коней, вишиваними попонами вкритих, тут же знамена і зброю здобуту на ворогах несли, далі довгою чередою йшли ченці, псалми погребальні наспівуючи, були теж жалібні плачки, для збудження смутку і плачу найняті, ті себе у голову били, волосся на собі рвали, щоки нігтями дряпали і награним плачем удаючи скорботу, у простого люду сльози, а у розумніших сміх викликали. Катафалк погребальний, до тріумфальної брами подібний, представляв знаки перемог і трофеї. По закінченні відправи всім скорботам поклав край поминальний обід, або стрипа, де скорботні кубки допізна перехилявши, завтра не швидко почухалися. »

На східній стіні храму з боку вулиці Галицької є зображення ікони з написом. Цей напис розповідає нам про трагічну і зворушливу історію, яка сталася у Львові більше, ніж чотири століття тому. 1598 року померла від невиліковної хвороби 9-річна Катруся — донька міщанина Войцеха Домагалича. Дідусь дівчинки — відомий львівський геометр Юзеф Вольфович,- вбитий горем, намалював і встановив на стіні костелу образ Найласкавішої Матері Божої. Цей образ є копією оригіналу.

Латинські написи

«З облоги українців року Божого 1919 дня 3 березня» (напис біля снаряду в стіні храму);

«Під час облоги Львова турками року Божого 1672 дня 17 вересня ця 36-фунтова куля, пущена з гармати через східне вікно за великим вівтарем всередину церкви, застрягла під зображенням найсвятішого Христа, не заподіявши жодної шкоди. І саме в ту ніч на архангела Михаїла була незвичайної сили буря з громами й блискавицями» (напис біля підвішеного ядра);

Цитати святих про Діву Марію всередині храму:

«Вона одужуючого наснажує, болящого зцілює, зневіреного у вірі підносить. Св. Гіларій»

«Вона шукає пропащі душі і зміцнює, просить ласку й осягає її, святіша від Вірсавії. Св. Епіфаній»

«Величні слова сказано про Тебе, Богородице, але й досі є місце для славлення Твого, досі славу Тобі мовлять усі язики. Св. Максим»

«Ти єдина, Діво, усій єретичній облуді поклала край. Св. Лаврентій»

«Джерело благодатей, що його не можна вичерпати. Св. Лев»

«В інших — по частинах, а в Марію влила себе уся повнота благодаті. Св. Єронім»

«Як може не бути матір'ю вибраних та, що брата їхнього породила?» Св. Діонісій, «Про небесну ієрархію»

«Не могла в достойності своїй поширитися і вище піднестися. Св. Бернардин»

«Помагай нещасним, підтримуй малодушних, зігрівай ридаючих, молись за народ, заступайся за клир. Св. Августин»

«Джерело благодатей, криниця живої води на спасіння смертним. Св. Тома з Віланова»

Епітафії в храмі:

«Шляхетний і знатний вельможний пан Бальтазар Бзовський із Бзови віце-староста яворівський, що спочив у Господі дня 15 грудня року Божого 1574 на 6-му році життя. Його вічна душа спочиває в мирі, віддалена, в Господі ласкавому. Амінь»;

«Славетному Станіславові Ганелю, громадянину львівському, померлому дня 17 листопада року Божого 1570, цей пам'ятник поставила достойна жона Софія. Сьогодні мені, завтра — тобі»

«Вітай гостю. Петро Мілевський з Мілева каплицю, від самих підвалин споруджену і упосаджену, єдиному синові, Петрові Мілевському, канонікові львівському — йому як пам'ятник, собі як могилу, нащадкам як пам'ять, живим як приклад — залишив по собі. Ти, що читаєш — ким би ти не був — скажи, хай Бог змилосердиться над обома. Року Божого 1634, дня 1 грудня»

«Станіслав із Жовкви, воєвода Руський, багатьма блискучими заслугами в мир і в війну він показав свою вірність і відданість Речі Посполитій і, багато вистоявши за неї і битв, і поразок, і прославився. Зрештою, досить проживши, на 68-му році життя зупнив свою долю дня 28 липня року Христового 1588-го. Нехай мовиться за нього молитва»

«Миколай Кросновський з Залусок в Тулиголовах, колись підкоморій львівський, потім воєвода чернігівський, величний іменем, ще величніший мужністю, а найбільший ділами, уславлений у турецькій війні, завзятий у громадянських ділах, втіха свого народу, незрівнянний гуманіст, щедрий до вбогих, вельми улюблений в народі, сильний думкою, а ще сильніший рукою, — той, хто ніколи не знав спочинку [в турботах] за батьківщину, — тут спочиває. Покладений до благочесних останків Миколая Кросновського з Залусок, архієпископа львівського, його стрия, і батька Альберта з тих же Залусок, відійшов 1723 року, 20 грудня у віці 69 років»

Джерела

Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. / Упорядник і науковий редактор Ю. О. Бірюльов. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 68—71, 140—143. — ISBN 978-966-7022-77-8.

Козубська О. Латинська катедра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народознавчі зошити. — 2000. — № 2. — С. 252–261.

Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 62—65. — ISBN 5-7745-0316-X.

Лильо І. М., Лильо-Откович З. М. Прогулянка Львовом. Путівник. — К. : Балтія Друк, 2005. — 224 с.

Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів : Світ, 2002. — С. 114—119. — ISBN 966-603-393-3..

Островский Г. С. Львов. — Изд. второе переработ. и доп. — Ленинград : Искусство, 1975. — С. 24—39.

Смірнов Ю. Реставрація Латинської катедри у 1892–1899 // Галицька брама. — 1999. — № 9-10 (57-58). — С. 24, 25.

Смірнов Ю. Алебастрові вівтарі та надгробки у латинському кафедральному соборі // Галицька брама. — 2000. — № 8 (68). — С. 6—9.

Смірнов Ю. Латинська катедра зустрічає Івана Павла II // Галицька брама. — 2001. — № 5-6 (77-78). — С. 22, 23.

Смірнов Ю. Каплиця Кампіанів // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 89—91. — ISBN 978-966-7007-99-7.

Смірнов Ю. Катедра римо-католицька // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 144—149. — ISBN 978-966-7007-99-7.

Petrus J. Lwowska katedra obrządku Łacińskiego. Przewodnik. — Warszawa, 1999. — 86 s.: il.

Поиск по сайту: