Усипальниця, цвинтар, окремі каплиці

При кафедрі від самого її початку знаходився цвинтар. Правдоподібно, що він виник приблизно 1405 року, коли було освячено саму катедру, позаяк у непосвячену землю не ховали. Цвинтар займав території майже всієї сучасної площі Катедральної та був обведений стіною. Навпроти теперішньої захристії (з боку площі Ринок) була брама для проїзду возів, звана «Королівською». Пішо заходили кількома східцями. Рівень тодішнього цвинтаря був значно нижчим за сучасний — про його рівень у 70-х рр. XVIII ст. можна судити, заглянувши через ґрати, якими обнесене заглиблення коло кафедри. Також хвіртки були з боку сучасної площі Івана Підкови та навпроти головного входу. Біля останньої стояли ятки різників, в яких деколи навіть забивали худобу. Ятки 1800 р. було розібрано й перенесено за Краківську браму. 1762 року було розібрано каплицю Мілевських, а 2 епітафії перенесено до катедри. Стіни цвинтаря знесли при реставрації 1776 року. Тоді ж перенесено під сам храм скульптурний комплекс «Христос на смертному ложі» (також відома як капличка «Гріб Господній»), що стояв у одній із брам. У 1783 р. імператор Йосиф II видав розпорядження про знесення у Львові церковних кладовищ та заснування чотирьох цвинтарів за межею міста. З шести каплиць, що стояли осібно, збереглася лишень каплиця Боїмів. Також збереглися статуї святих, котрі після знесення кладовища, було поставлено навколо собору. В храмі було поховано відомих державних діячів Королівства Польського, Речі Посполитої, зокрема, руського воєводу Станіслава Жолкевського (батька канцлера Станіслава), львівських латинських архиєпископів Пйотра Стажеховського, Яна Сененського, Фелікса Лігензу, архітектора Петра Полейовського, львівського каноніка РКЦ Йогана (Яна) Гербеста

Прибудовані каплиці

Проміжки між контрфорсами нав і пресбітерія від самого початку використовувались для будівництва каплиць — родиних усипальниць заможних міщан та львівських патриціїв. Поховання робились у їх підземеллях. Уже 1395 року при катедрі згадується каплиця свв. Петра і Павла. Багато прибудовано і в наступних роках. Це, зокрема, каплиці Найсвятіших Дарів (1440), Журавнівська (1441), Бучацьких (1440, перебудована 1495, а потім — архиєпископом Я. Д. Соліковським 1587), святого Станіслава (1440), Раєцька (1454), Струмилів (1463), кушнірська (1478), братства жебраків (1493), каплиці єпископів Томаша Піравського (1610) і Яна Замойського (1615). Вхід до каплиць був організований по-різному: одні мали лише вхідний отвір, інші відгороджувались дверима або кутими ґратами. Для їх влаштування зазвичай пробивались стіни та перемуровувались контрфорси, що дуже ослабило конструкцію. До того ж різночасові каплиці були різними за розмірами і не представляли собою єдиного стильового ансамблю. У 1760-х роках архієпископом В. Сераковським ініційовано докорінну перебудову катедри, під час якої частину каплиць було перебудовано, а деякі взагалі знесено. З прибудованих каплиць збереглось вісім.

Бичування Христа

Каплиця Бичування Христа (Кампіанів)

Знаходиться при північній наві, перша від входу. Рідко фігурує в літературі під своєю справжньою назвою-посвятою. Більше відома як каплиця Кампіанів — усипальниця родини львівських райців і бургомістрів. Збудована у стилі ренесансу протягом 1584–1629 років на місці давнішої каплиці Струмилів, що стояла тут від 1463 року. Ордерний каркас фасаду з рустованим цоколем ймовірно виконав архітектор Павло Римлянин. Рельєфи «Покладення до гробу», «Воскресіння Христа», «Христос-городник» між пілястрами фасаду приписують Генріху Горсту, а постаті євангелістів виконали ймовірно Ян Пфістер і Севастьян Чешек. Близько 1660 року проведено ремонт, ініційований Бартоломеєм Зиморовичем. Тоді в інтер'єрі з'явились нові скульптурні надгробки, зокрема портретні погруддя авторства Войцеха Капіноса молодшого. Під час перебудов, ініційованих архієпископом Вацлавом Сераковським, було змінено вхід до каплиці, перемуровано склепіння, яке 1774 року розписано Станіславом Строїнським. Реставрована під керівництвом Владислава Садловського протягом 1905–1906 років. Наступна реставрація відбулась 1923 року. У каплиці окрім Кампіанів поховані представники споріднених із ними родин Ґросваєрів та Острогурських. Потрапити до каплиці можна лише з костелу. Інтер'єр каплиці надзвичайно багатий. На його оздоблення пішов чорний, білий, червоний та рожевий мармур. Інтер'єр також прикрашено бюстами Мартина Кампіана, його батька Павла та горельєфами із зображенням пророків, апостолів-євангелістів.

Святого Антонія

При північній наві, друга від входу. Утворена в об'ємі колишнього передсінку бокового входу. Зовні на фасаді зберігся закладений готичний портал колишнього входу. 1898 року в каплиці встановлено нові вітражі. Тут встановлено пам'ятник Анджею Анквичу (перенесено 1925 року з каплиці Розп'ятого Христа). У 2008–2009 роках проведено комплексну реставрацію. З вулиці до фасаду приставлена скульптурна група «Гріб Господній».

Святих Дарів

Каплиця Святих Дарів (Вишневецьких)

При північній наві, третя від входу. Звана також каплицею Вишневецьких, або Найсвятішого Сакраменту. На цьому місці від 1440 року знаходилась каплиця Бучацьких за даними Мечислава Орловича — Кросновських, перебудована архиєпископом Я. Д. Соліковським у 1587 р.

Первісну готичну каплицю перебудовано в ренесансному стилі наприкінці XVI ст. Автором перебудови був ймовірно Павло Римлянин. З того часу характерні стильові ознаки зберігає нижній ярус. У 1701–1707 роках Вишневецькими збудовано нову каплицю. 1747 р. встановлено багатий пізньобароковий вівтар невідомого автора. Скульптури вівтаря виконав, ймовірно, Томас Гуттер або Христіан Сейнер. Розписи купола приписуються Станіславу Строїнському (приблизно перед 1771 р.). Протягом 1870–1872 років проведено ремонт. 1888 р. встановлно встановлено мармуровий пам'ятник архиєпископу Франциску Вешхлейському (скульптор Тадеуш Баронч)[39]. У 2009-2015 роках тривала реставрація. Нижній ярус каплиці прямокутний у плані. Північна його стіна має два вікна. З фасаду обкладена кам'яними плитами. На краях фланкована двома пілястрами, над пілястрами декоративний фриз. Між вікнами уміщено таблицю з рельєфними літерами «IHS». Другий ярус має план восьмерика. У його західній, північній та східній гранях влаштовано великі вікна. На овальному мідному куполі з написом «1770» є світловий ліхтар, увінчаний гербом Вишневецьких і хрестом. При північно-східному наріжнику на ланцюгу підвішено турецьке ядро, йомвірно з часів облоги міста 1672 року. У каплиці були поховані: останки мученика Мартина Латерни (загинув 1598)[42], львівський архієпископ Миколай Кросновський (пожертвував для каплиці 10 000 злотих)[43], його небіж — чернігівський воєвода Миколай-Франциск Кросновський (помер 1723 р.), брати Павел та Кшиштоф Ґродзицькі (1659 р.), члени родини Вишневецьких.

Святого Казимира

Має вхід з пресбітерія. Збудована в другій половині XVIII ст. на місці каплиці святого Станіслава. У другій половині XIX ст. розібрано бічні вівтарі. Під час переоформлення пресбітерія протягом 1892–1899 років встановлено новий неоготичний білокам'яний портал, виконаний фірмою Фердинанда Маєрського з Перемишля. До 1977 року відреставровано поліхромію. Протягом 2000–2001 років вхідний портал відреставровано. При вході до давньої каплиці Бучацьких знаходився відомий у Львові алебастровий ренесансний вівтар Шольц-Вольфовичів (Найсвятішої Трійці). Виготовлений, імовірно, скульптором Яном Зарембою в майстерні Германа ван Гутте. Початково знаходився при мурі північної нави, пізніше перенесений поблизу входу до каплиці Бучацьких. Під час перебудови храму архиєпископом Вацлавом Сераковським вівтар було продано до костелу святого Миколая, де знаходиться дотепер. Є однією з найцінніших і нечисленних пам'яток львівської ренесансної скульптури.

Святого Йосифа

Давніша посвята — Усіх святих. Має вхід з пресбітерія, примикає до нього навпроти каплиці св. Казимира. Збудована на місці каплиць єпископів Яна Замойського і Томаша Піравського. Існують відомості про оздоблення давньої каплиці Замойського трьома, ймовірно, алебастровими вівтарями святих Войцеха та Станіслава, святого Казимира і святого Яна Канти. Збереглись лише статуї архієпископів Яна Тарновського і Яна Замойського, фігурки ангелів з надгробка останнього (скульптор Ян Пфістер). Каплиця Піравського містила вівтар і надгробок з епітафією, фрагменти яких збереглись і знаходяться у нинішній каплиці, що стоїть на цьому місці. Один фрагмент із темно-червоного мармуру зображує сюжет «Увірування святого Фоми» (1610, скульптор Себастьян Чешек). Другий, також мармуровий, містить постать Піравського і латинський напис на світлій мармуровій вставці. Близько 1867 року тут встановлено відреставрований ренесансний вівтар, віднайдений реставратором Мечиславом Потоцьким гербу Любич у підземеллях. Він перебував у підвалах катедри з часів масштабної реконструкції архиєпископом Сераковським. Принаймні частина вівтаря виконана 1592 року львівським скульптором Яном Бялим. У другій половині XIX ст. розібрано бічні вівтарі. 1898 року в каплиці встановлено нові вітражі. У проміжку між 1892–1899 роками встановлено неоготичний портал, виконаний фірмою Фердинанда Маєрського з Перемишля. Протягом 2000–2001 років білокам'яний вхідний портал відреставровано. В листопаді 2000 року в каплиці встановлено пам'ятник генералу Юзефу Дверницькому. Початково виготовлений з вапняку скульптором Парисом Філіппі і 15 травня 1869 року встановлений у львівському костелі св. Архангела Михаїла оо кармелітів, у радянський час демонтований і сильно понищений. Перед встановленням у катедрі пам'ятник відреставровано польським фахівцем, доктором Янушем Смазою.[48] Другим поверхом нинішньої споруди є особисті покої архієпископа.

Христа Милосердного

При південній наві, перша від входу. Відома також як «Каплиця убогих» і «Дзядівська». В арці входу вміщено епітафії каноніка Пйотра Мілевського та його батька, перенесені з розібраної 1762 року каплиці Мілевських катедрального цвинтаря. Автором епітафій, ймовірно, був скульптор Олександр Прохенкович. Перебудована у стилі сецесії протягом 1905–1907 років за проектом Владислава Садловського. Мармуровий вівтар виконала фірма Людвика Тировича, барельєфи — Томаш Дикас та Алоїз Бунш. Вітраж виготовлено за проектом Люни Дрекслер, розписи у супрапортах — художники Станіслав Дембицький і Валеріан Крицінський. 2001 року польськими фахівцями М. Раєвською, К. Бромільською під керівництвом Януша Смази проведено реставрацію. Змонтовано пам'ятні таблиці на честь львівських єпископів XX ст. Встановлено срібний релікварій святого Зиґмунта Ґораздовського, у зв'язку з чим модифіковано вівтар.

Матері Божої Ченстоховської

При південній наві, друга від входу. Влаштована у колишньому передсінку бічного входу. З вулиці видно замурований готичний портал. 1897 року в каплиці встановлено нові вітражі. У 2008–2009 роках проведено комплексну реставрацію.

Христа Розп'ятого

При південній наві, третя від входу. Відома також як каплиця Яблоновських. Збудована Петром Полейовським протягом 1769–1771 років коштом княгині Анни з Сапігів Яблоновської — другої дружини Яна Каєтана Яблоновського. Стюкове оздоблення виконав Іван Оброцький у 1775–1776 роках. 1787 року тут встановлено пам'ятники архієпископу В. І. Сераковському, 1797 року — Фердинанду Онуфрію Кіцькому. 1880 року виготовлено нові вітражі. У другій половині XIX ст. реставровано. 1909 року у каплиці встановлено срібний «релікварій» з мощами (пол. zwłokami[49]) патрона архієпархії блаженного Якова Стрепи, виконаний Тадеушем Блотницьким. Чергову реставрацію проведено протягом 1925–1930 років. Художник М. Висоцький відновив фрески. У цей же час встановлено пам'ятник архієпископу Юзефові Більчевському авторства Петра Війтовича. 19 березня 1928 року в цоколь вмуровано скриньку з серцем архієпископа. 2000 року у п'яту річницю смерті Рафала Владислава Керницького — багаторічного пароха радянського періоду — в каплиці встановлено гіпсове погруддя авторства Валерія Бортякова і Олександра Оверчука. Урочисто освячено 12 грудня 2000 року.

Втрачені

Серед втрачених відомою є каплиця Домагаличів, яка примикала до тильної сторони храму у проміжку між двома контрфорсами. У ній знаходилась ікона Матері Божої Ласкавої, визнана чудотворною і перенесена згодом до катедри, коронована 12 квітня 1776 року.

Бібліотека

Про найдавніший період існування бібліотеки катедри відомостей немає. На думку дослідника Едварда Ружицького, вона могла бути заснована ще в Галичі і разом з митрополією згодом перенесена до Львова. Повинна була містити щонайменше рукописні літургійні книги. Одна з перших згадок про бібліотеку зустрічаєтья у листі архієпископа Я. Д. Соліковського до Риму від 1600 року. Після ліквідації кафедральної школи її збірка поповнила кафедральну. Частину книг на зламі XVII–XIX століть було передано львівському монастирю кармелітів взутих. Назва «катедральна бібліотека» походить із XIX ст. Більшість книг тепер знаходяться як депозит у бібліотеці Львівського університету. Частина книг, переданих свого часу кармелітам взутим, опинилась у вроцлавському Оссолінеумі.

Поиск по сайту: