Моральне спрямування як людиновимірний зміст політики
Політизація життя сучасного суспільства — одна із його характерних особливостей. Політичний фактор вирішальним чином визначає напрямок і сутність економічних реформ, перетворень у сфері культури, розвиток міжнародних відносин, впорядкування всіх складових «соціального простору» життя людей. Попри всі запевнення авторів ідеї «деполітизації» про згасання ролі політичних чинників, значення політичної діяльності держави, партійних і громадських об'єднань не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. Це яскраво проявляється у справі державотворення, розбудови України як правового, демократичного, соціально орієнтованого соціально-політичного ладу. Але не менш вагома роль політики у формуванні громадянського суспільства. Втім, значення політичного фактора далеко не вичерпується згаданими функціями. Не є вона і лише засобом управління державними справами. Політика у її сучасній інтерпретації може і має бути дійовим чинником гуманізації суспільного життя. Сукупна дія всіх різноманітних політик — економічної, техніко-технологічної, екологічної, соціальної, демографічної, національної, культурно-освітньої тощо покликана забезпечити гідне людини існування від раннього до похилого віку, створити умови для самореалізації особистості. Саме в цьому полягає людиновимірний зміст політики, який має замінити «традиційне» уявлення про політику виключно як сферу владних відносин.
Інакше кажучи, сучасна політика має бути «благодійною» в усіх її проявах. Цивілізоване суспільство визнає моральні норми і соціальні цінності за визначальні регулятори і орієнтири суспільного життя. І політика має у правовий законодавчий спосіб забезпечити це. Чи не здається таке розуміння призначення політики даниною простому моралізаторству? Адже дійсність багатьох навіть високорозвинених країн красномовно свідчить про те, якого поширення у суспільстві набули антигуманні сили — жорстокість, підступність, насильництво, корупція, агресивність. У взаємодії з іншими загрозами глобального масштабу вони дають підставу твердити, що головна турбота людства наприкінці XX століття — «вижити», зберегтися на Землі.
Однак та ж суспільна практика озброює людей і досвідом розв'язання цілої низки соціально-економічних, політичних, духовних проблем, подолання руйнівної дії кризових обставин. Використання цього досвіду, приборкання дії антигуманних «злих сил», створення умов для «нормального» людського існування — обов'язок і призначення сучасно/політики.
Діалектика політики і моралі
Визнання у політиці пріоритету соціальних і моральних цінностей та цілей — одна з істотних ознак її відповідності вимогам часу, потребам суспільного поступу. Втім, політика і мораль взаємодіють не лише, так би мовити, у «стратегічних» параметрах. Вони щільно взаємодіють повсякденно і безпосередньо як форми суспільної свідомості та практики. Етичні поняття — добро, справедливість, чесність, гідність, порядність — не лише оцінюють політичну діяльність влади, держави, партії чи політика, але й або підтримують цю діяльність, морально санкціонують і стимулюють її, або засуджують, «блокують». Моральна експертиза політичних програм, особистісних якостей політичного діяча визначає міру їхньої соціальної придатності та надійності.
Історична біографія і сьогодення політичного життя переповнені прикладами безпосередньої взаємодії політичного та морального чинників. Політика, яка не отримує належної підтримки з боку моралі, приречена на поразку. Безчесний політик, який керується не суспільно-значущими, а егоїстичними інтересами — небажана і абсолютно «зайва» персона на політичній арені. В той же час політик, який своєю діяльністю презентує соціальні сподівання людей, враховує їх, керується ними, — набуває великої популярності, дістає міцну і тривалу підтримку громадськості.
Вивчаючи й узагальнюючи взаємозв'язок політики і моралі, політична філософія і політична теорія (політологія) та професійна етика з'ясовують сутність цієї діалектики, концептуально визначають її основні положення. Серед них — історія проблеми взаємин політики і моралі, місце цього сюжету в політичній науці, з'ясування своєрідності політики і моралі як складових частин відносно цілісної політико-моральної системи регуляції поведінки; виявлення в ній «вузлів» єдності та суперечності; встановлення особливостей взаємодії політики і моралі в контексті процесів «перехідного суспільства», насамперед вітчизняного, українського.
З'ясування взаємин політики і моралі передбачає знання їх соціальної природи, законів, порядку функціонування, своєрідності теоретичної рефлексії суспільних реалій засобами політичної та етичної наук, особливостей відбиття в поняттях політики та етики соціальних інтересів, мотивів, експектацій, орієнтацій та установок.
Розумінню взаємозв'язків політики і моралі сприяють і ті знання, які характеризують практичну (праксеологічну) природу політики, її безпосередні прояви. Винятково важливе значення в цій темі має з'ясування особливостей суб'єкта політики. Політика здійснюється людьми, політичними діячами, партійними і громадськими лідерами. їхня поведінка, в свою чергу, детермінується конкретними умовами і обставинами, здійснюється у певному просторово-часовому континуумі.
Життя політики, її еволюція, модифікація і зміни, звичайно ж позначені певними, притаманними тільки їй закономірностями. Але не лише ними. На перебіг політичних подій впливають також тенденції стохастич-ного (вірогідного, випадкового) порядку, вони відчувають дію стихійних, спонтанних рухів, реагують на ситуативний збіг обставин. Для практики ефективного політичного управління неабияке значення має знання особливостей політичного процесу в стабільних та нестабільних суспільствах, у стійких та кризових умовах.
«Гра обставин», специфіка умов вносять певні, часом істотні корективи у взаємодію політичних та моральних чинників, їх субординацію. Про це, зокрема, свідчить історія проблеми взаємин політики і моралі.