Поняття системи адміністративного права в адміністративно-правовій науці ще остаточно не визначено. Наприкінці XIX ст. воно взагалі ототожнювалося з поняттям науки адміністративного права, хоча те, що за основу останньої береться система галузі права, не свідчить про їх повний збіг. За радянських часів відповідно до панівного тоді нормативістського підходу система права, складовою якої є система адміністративного права, ототожнювалася з поняттям права. Але якщо право — система норм і система права — те саме, то виходить, що ці поняття тотожні. Вихід із цієї ситуації на початку 90-х років минулого століття запропонував Р. 3. Лівшиць. Він обгрунтував — на відміну від суто нормативістського розуміння — визначення права, звівши його зміст до трьох компонентів: 1) ідей; 2) норм; 3) суспільних відносин. Це дало змогу розрізняти поняття “право” і “система права”, “право” і “закон”, “право” і “законодавство”. Однією із самостійних частин правової системи України є галузь адміністративного права, яка згідно з новим підходом об’єднує, зокрема, правові принципи, норми права, що регулюють певне коло суспільних відносин. Водночас адміністративне право утворює певну систему норм, оскільки об’єднує відносно самостійні складові — підгалузі та інститути права. Отже, поняття “система адміністративного права” означає внутрішню єдність цієї правової галузі, яка відображає послідовне розміщення і взаємозв’язок її структурних елементів (частин) — підгалузей права і правових інститутів, що складаються із певних сукупностей однорідних норм. Щодо внутрішнього поділу системи адміністративного права заслуговує на увагу позиція російського вченого-адміністративіста К. С Бельського, який виокремлює у цій системі такі підгалузі, як управлінське право, поліцейське право і право адміністративної юстиції, називаючи їх складовими елементами функціонального поділу системи адміністративного права. Проте запропонована диференціація є спірною. Зокрема, юрисдикційною (тобто фактично поліцейською) діяльністю у сфері державного управління займаються не лише органи внутрішніх справ, а й різні інші органи виконавчої влади (посадові особи), а також органи місцевого самоврядування. Більше того, застосування примусової дії норм права (що знову ж пов’язане з поліцейською діяльністю) є органічною функцією державного управління, а відтак не повинно відмежовуватися від управління. Отже, такий поділ системи адміністративного права має суперечливий характер і вимагає подальшого вивчення. Існують інші критерії внутрішньої диференціації системи адміністративного права: інституційний, галузевий, процесуальний (тобто поділ норм адміністративного права на матеріальні та процесуальні). Поділ на підгалузі та інститути є певною мірою умовним. Адже адміністративне право, як і право в цілому, є цілісною матерією, кожен елемент якої невід’ємний від інших. Тому одні й ті самі норми можуть одночасно стосуватися різних правових інститутів або підгалузей адміністративного права. Традиційно головним критерієм об’єднання адміністративно-правових норм та їх розподілу по структурних частинах є предмет правового регулювання. Відповідно побудована система передбачає виокремлення правових інститутів, що об’єднуються в загальну й особливу частини адміністративного права. До загальної частини адміністративного права відносять норми (у тому числі правові принципи), що діють у всіх сферах організації і функціонування публічного управління. Тобто вона об’єднує найбільш типове, загальне у правовому регулюванні зазначеної сфери. Особливу частину адміністративного права утворюють норми, що регулюють конкретні сфери й галузі управлінської діяльності. Іноді говорять ще про спеціальну частину, під якою розуміють, наприклад, норми, що регулюють здійснення адміністративної діяльності органами внутрішніх справ. Сучасна система українського адміністративного права у зв’язку із розвитком суспільних відносин зазнає істотних змін, наповнюється новим змістом. З’являються і розвиваються нові правові інститути: державної служби, адміністративно-правових режимів, адміністративної юстиції, державного управління в галузі приватизації, антимонопольного регулювання тощо. Починають говорити і про інститут адміністративних (управлінських) послуг. На цей час систему адміністративного права загалом можна представити наступним чином. 1. Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, що регулюють: - принципи державного управління; - правове становище суб’єктів адміністративного права (громадян, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій); - державну службу; - форми і методи управлінської діяльності; - адміністративно-правові режими (надзвичайний, воєнного стану, митний тощо); - адміністративний примус; - засоби забезпечення законності в державному управлінні; - адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинство. 2. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють: - управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом; - управління в соціально-культурній галузі (освіта, наука тощо); - управління у сфері адміністративно-політичної діяльності (внутрішні справи, юстиція, зовнішні відносини тощо); - міжгалузеве управління (статистика, стандартизація, ціноутворення тощо). Зміст загальної і особливої частин адміністративного права становить органічне єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набуття чинності та дію правових актів управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки. При цьому виокремлення структурних елементів у системі адміністративного права дає змогу краще зрозуміти принципи і механізм адміністративно-правового регулювання. Виходячи з цього, заслуговують на висвітлення ще не до кінця з’ясовані у правовій науці питання про підстави розмежування підгалузей та інститутів адміністративного права.
Адмыныстративне право як галузь права
Державне управління – вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття “державне управління” за змістом є ширшим, ніж поняття “виконавча влада”. Для визначення змістовно поєднаних сфер або галузей суспільного життя, що потребують державного управління, використовується термін “сектор державного управління”.
Система державного управління – складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи: а) суб’єкти управління, тобто органи виконавчої влади; б) об’єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління.
Адміністративне право – це публічне право.
Адміністративне право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.
Предмет адміністративного права: - відносини державного управління у сфері економіки, фінансів, соціального захисту і т.д.; - управлінські відносини у системі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; - управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації діяльності інших органів (прокуратура, суд, апарат ВРУ), діяльності підприємств, установ, організацій; - управлінські відносини, пов’язані з реалізацією повноважень і функцій виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування; - відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прав і свобод громадян, надання їм різних управлінських послуг; - відносини у сфері адміністративної юстиції; - відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності.
Відносини, що становлять предмет адміністративного права, характеризуються такими ознаками: 1. це управлінські відносини; 2. виникають в результаті здійснення управлінської діяльності; 3. один із суб’єктів наділений владними повноваженнями; 4. це відносини влади і підпорядкування; 5. забезпечуються силою державного примусу.
Метод адміністративного права – це сукупність приймів, способів, засобів, за допомогою яких адміністративно-правові норми врегульовують відносини, що входять до предмету адміністративного права.
Метод адміністративного права – імперативний.
Прийоми, які містяться у адміністративно-правових нормах: - приписи; - дозволи; - заборони.
Особливості методу адміністративного права: - найпоширенішими є приписи; - односторонність волевиявлення одного з учасників адміністративних правовідносин; - приписи підлягають застосуванню незалежно від того, з чиєї ініціативи виникли адміністративні правовідносини; - владність та односторонність приписів не виключають можливості застосування дозвільних засобів регулювання адміністративних правовідносин; - категоричність.
Адміністративно-правова норма
Адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлене державою, яке регулює виконавчо-розпорядчі відносини, що виникають між органами виконавчої влади та фізичними і юридичними особами, а також відносини внутрішнього адміністрування.
Особливості адміністративно-правової норми: 1. у ній закріплюються відносини з керування, державного контролю та нагляду; 2. метод впливу адміністративно-правової норми – імперативний, державно-владний; 3. виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою таких засобів: - організаційні; - роз’яснювальні; - стимулюючі; - примусові.
Види адміністративно-правових норм:
І. За цільовим призначенням: - регулятивні; - охоронні.
ІІ. За змістом: - матеріальні; - процесуальні.
ІІІ. За впливом на поведінку суб’єкта: - зобов’язуючі; - забороняючі; - уповноважуючі; - заохочувальні.
ІV. За масштабом застосування: - загальні; - спеціальні.
V. За повнотою викладення: - визначені; - бланкетні.
Реалізація адміністративно-правової норми
Реалізація адміністративно-правової норми – це практичне застосування правила поведінки, що міститься у адміністративно-правовій нормі, з метою регулювання виконавчо-розпорядчих відносин.
Форми реалізації адміністративно-правової норми: - виконання; - використання; - додержання; - застосування.
Вимоги щодо застосування адміністративно-правової норми: 1. законність; 2. обґрунтованість; 3. доцільність.
Адміністративна реформа
Адміністративна реформа – це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.
Принципи адміністративної реформи – це головні засади її проведення, які засновані на відповідній ідеології і політиці адміністративної реформи. У принципах розкривається головне призначення і сутність даної реформи.
Правова основа адміністративної реформи – це нормативно-правові акти, які є відправною точкою і механізмом забезпечення даної реформи.
Нова система державного управління в Україні має бут створена шляхом проведення адміністративної реформи.
Зміст адміністративної реформи: 1) комплексна перебудова існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. 2) розбудова деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань: - формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління; - формування сучасної системи місцевого самоврядування; - запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг; - організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; - створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів; - запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках: 1)створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. 2)формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. 3) кадрове забезпечення нової системи державного управління. 4) зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. 5) наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи. І) підготовчий етап – мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв’язуються першочергові питання, пов’язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління. ІІ) запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління. ІІІ) поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління. На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.
