Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Права й форми власності на землю



Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Суб'єкти права власності на землю:

- громадяни і юридичні особи — на землі приватної влас­ності;

- територіальні громади, які реалізують це право безпосе­редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

- держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­жавної влади, - на землі державної власності.

 

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юри­дичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) внесення земельних ділянок її засновниками до статутно­го фонду;

3) прийняття спадщини;

4) виникнення інших підстав, передбачених законом.

 

Територіальні громади набувають землю в комунальну власність у разі:

1) передачі їм земель державної власності;

2) примусового відчуження земельних ділянок у власників за мотивами суспільної необхідності та для суспільних потреб;

3) прийняття спадщини;

4) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

5) виникнення інших підстав, передбачених законом.

 

Держава набуває права власності на землю у разі:

1) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів сус­пільної необхідності та для суспільних потреб;

2) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

3) прийняття спадщини;

4) передачі у власність державі земельних ділянок комуналь­ної власності територіальними громадами;

5) конфіскації земельної ділянки.

 

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки —це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За оренду землі сплачується орендна плата.

Право земельного сервітуту — це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоп­латне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). При цьому встановлюються такі земельні сервітути:

1) право проходу й проїзду на велосипеді;

2) право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

3) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

 

Приватизація землі

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону. Одним із способів набуття права приватної власності на землю є її приватизація. Приватизація землі в Україні регулюється нормативно-правовими актами, до яких належить Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. і введений в дію з 1 січня 2002 р., інші закони, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. „Про приватизацію земельних ділянок” та деякі інші нор­мативно-правові документи. Відповідно до норм Земельного ко­дексу України громадяни України мають пра­во на одержання у власність земельних ділянок для:

1) ведення селянського (фермерського) господарства;

2) ведення особистого підсобного господарства;

3) будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка);

4) садівництва;

5) дачного і гаражного будівництва.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

4) прийняття спадщини;

5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян проводиться у разі:

1) приватизації земельних ділянок, що перебувають у корис­туванні громадян;

2) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

3) одержання земельних ділянок із земель державної і кому­нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Приватизація земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій здійснюється працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з числа таких працівників. Кожному із суб'єктів, які приватизують названі земельні ділянки, визначаються їх зе­мельні частки (паї). Рішення про це приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, за клопотанням працівників цих підпри­ємств, установ та організацій. Землі таким суб'єктам у приват­ну власність передаються безоплатно.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності в таких розмірах:

1) для ведення фермерського господарства — в розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар­ських підприємств, розташованих на території сільської, селищ­ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Як­що на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

2) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;

3) для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

4) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господар­ських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;

5) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;

6) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

На період до 1 січня 2010 року - громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Громадяни України мають право продавати або іншими спо­собами відчужувати земельні ділянки без зміни їх цільового при­значення. Земельні ділянки для ведення сільськогосподарсько­го (фермерського) господарства не можуть продаватися грома­дянами (власниками) до 1 січня 2005 року.

Договір купівлі-продажу або інші способи відчужування зе­мельної ділянки посвідчуються в нотаріальному порядку і реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Продаж земельної ділянки проводиться за ціною, встанов­леною угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нор­мативну ціну землі. Ціна земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита, а та­кож для розрахунків при заставі земельної ділянки.

Відповідно до Земельного кодексу України право на землю мають і приватні несільськогосподарські підприємства, устано­ви та організації. Вони можуть набувати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Земельним кодексом України встановлюється певний поря­док приватизації земельних ділянок. Так, громадянин, зацікав­лений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його ко­ристуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської Ради за місцезнаходженням земельної ділян­ки. При цьому рішення органів виконавчої влади і органів місце­вого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок прий­мається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і доку­ментів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації ре­гулюється чинним законодавством.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.