Архітектура і розписи інтер’єра собору.

Увійшовши з нартекса в собор , відвідувач знайомиться з внутрішньою архітектурою, яка збереглася з 11 століття без особливих змін.

Внутрішнє планування собору чітке і ясне: прямокутна в плані споруда, витягнута по осі північ-південь, поділена дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять нефів - поздовжніх коридорів, які в східній частині закінчуються півколами апсид. Центральний неф вдвоє вищий і ширший від бокових і дорівнює за розмірами трансепту - головному поперечному членуванню. З півночі і півдня трансепт замикають двох»ярусні трипрольотні арки, які внизу спираються на восьмигранні, а вгорі - на пучкові стовпи. Така сама аркада замикала колись із заходу і центральний неф собору. Від неї залишилися основи восьмигранних стовпів, знайдені під час археологічних досліджень.

Таким чином, в 11 столітті центральний неф і трансепт утворювали в перетині рівноконечний просторовий хрест, над центром якого височів головний купол собору. Його тримали підпружні арки. Перехід від підкупольного квадрату до круглого барабана здійснено за допомогою парусів (сферичних трикутників). Такий тип храму називається хрестовокупольним.

Візантійська хрестовокупольна система, покладена в основу архітектурної композиції Софії Київської, дістала дальший розвиток у древньоруському зодчестві.

Від архітектури інтер’єра Софійського собору з 11 століття не збереглась лише західна частина центрального нефа. В результаті перебудов 17-18 століть загинула трипрольотна арка, перероблено склепіння в західних членуваннях, на місці древнього головного входу зроблено велику арку. Залишки мармурового порога 11 століття виявлено під час археологічних розкопок.

Другий неф займають просторі хори, (полаті) розміщені над боковими нефами і в західній частині собору. Полаті - це місце, призначене для князя і його придворних, а простому люду належало перебувати внизу. Таким чином , архітектура споруди підкреслювала класову диференціацію феодального суспільства.

Розміри собору такі: довжина - 37 м, ширина - 55 м, висота від підлоги до зеніту центрального купола - 29 м.

Велику роль у вирішенні внутрішнього простору відігравала освітленість різних приміщень споруди. З більш низькими затемненими боковими нефами і галереями різко контрастував центральний підкупольний простір, освітлений дванадцятьма вікнами центрального барабана купола. Це давало змогу тим, хто входив у храм , зосередити увагу на вівтарній частині.

На стінах собору зберігся унікальний щодо своєї художньої цінності ансамбль монументального живопису 11 століття: 260 кв. м мозаїк ( зображень ,набраних по вогкій штукатурці кубиками скловидної маси - смальти ) і близько 3 тисяч кв. м фресок ( розписів водяними фарбами по вогкій штукатурці ) .

Усі збережені мозаїки Софії - це оригінали 11 століття. У місцях пошкодження мозаїк у 19 столітті зроблено розписи олійними фарбами.

У зеніті центрального купола, в медальйоні діаметром 4,1 м, бачимо монументальне зображення напівфігури Христа-Вседержителя. Христос - у пурпуровому хітоні та блакитному плащі. Медальйон обведений дев’ятьма різнобарвними колами, що нагадують райдугу. Навколо Христа-Вседержителя чотири архангели, з яких лише один (у блакитному вбранні)- мозаїчний, а інші в 1884 р. домалював олією М.В.Врубель. У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

Безпосередньо під арками, що підтримують центральний купол, у давнину містилося чотири мозаїчних медальйони. Від них збереглися лише два - з зображенням Христа-священника над східною аркою і Богоматері - над західною.

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів.

Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет.

Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

Фрески прикрашали у давнину всі бокові стіни споруди, галереї, башти і хори. В 17 столітті первісний живопис під час ремонту частково оновлювався клейовою фарбою. На рубежі 17-18 ст. древні фрески, на той час пошкоджені, були поштукатурені й забілені. У 18 ст. на первісному стінописі були зроблені нові олійні зображення, що відповідали вимогам епохи. В середині 19 ст. фрески були розчищені з-під розпису 18 ст. і знову закриті олійним живописом, який не відзначався художньою цінністю, хоча сюжети його в основному повторювали іконографічну схему стародавніх фресок, які збереглися на той час.

У процесі реставраційних робіт фрески 11 ст. розчищено з-під пізніших нашарувань, укріплено місця відшарування фрескової штукатурки. Пізній живопис залишено в місцях, де фрески втрачено, для збереження єдності стінописного ансамблю собору. В окремих місцях збереглися композиції 17 і 18 століть.

Особливу цінність серед фресок Софійського собору становить груповий портрет родини Ярослава Мудрого. Композиція містилась на північній, західній і південній стінах головного нефа. Про центральну частину цієї композиції, розміщену на західній стіні, яка не збереглася, відомо з малюнка Абрагама ван Вестфальда 1651 року. На малюнку зображені Ярослав Мудрий з макетом Софійського собору в руці, дружина Ярослава княгиня Ірина. Вони йдуть до постаті Христа, біля якого, можливо, стояли князь Володимир і Ольга - основоположники християнства на Русі. За Ярославом та Іриною в урочистій процесії йшли їхні сини й дочки. Від цієї великої композиції збереглися чотири фігури на південній стіні центрального нефа і дві - на північній.

Фреска дуже потерпіла під час реставрації 19 ст. На південній стіні зверху фрески олією були змальовані постаті великомучениць, на північній стіні-святих. Розчистку цих фресок здійснено після організації Софійського заповідника в 1934-1935 роках. На північній стіні, крім фрески, видно три постаті, змальовані в 18 столітті, і голову святого у 19 столітті.

Портрет родини Ярослава Мудрого, розміщений у центрі собору, служив утвердженню князівської влади. І тепер, дивлячись на зображення на портреті людей, ми згадуємо про зв’язки київського княжого дому з найбільшими державами Європи. Дружина Ярослава Мудрого Ірина (Інгігерд) була шведською принцесою, його сини Святослав і Всеволод одружилися з грецькими царівнами, а дочки - Єлизавета, Анна і Анастасія - були королевами Норвегії, Франції та Угорщини. Фресковий портрет родини Ярослава Мудрого - це унікальна пам’ятка древньоруського портретного монументального живопису.

Велике місце у системі розписів собору займають окремі постаті святих. Серед них - зображення мучеників, святителів, апостолів, святих воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували жінки, переважно зображені «святі жони » - Варвара, Уляна, Христина, Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.

На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори. Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову галерею образів з індивідуальною характеристикою. Привертають увагу постаті апостола Павла (вівтар Петра і Павла),Варвари (західний трансепт), Фоки (південна внутрішня галерея),Федора(північна внутрішня галерея) і багато інших.

Як мозаїчні, так і фрескові розписи собору органічно зв’язані з архітектурними формами інтер’єра. Їм притаманна декоративність, чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.

Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій штукатурці до нанесення фарби на неї. Можливо, це ім’я одного з художників, які працювали в соборі. Велику роль у системі розписів відіграють численні орнаменти, які розділяють мозаїчні композиції, прикрашають арки, пілони, віконні й дверні прорізи. Вони підкреслюють архітектурні форми споруди і роблять живописне оздоблення Софії Київської особливо барвистим і багатим.

Мальовничість древнього інтер’єра Софії посилювала барвиста мозаїчна підлога, фрагменти якої експонуються в трансепті. Підлога собору не раз ремонтувалася: в головному вівтарі збереглася керамічна підлога кінця 17 ст. з круглих і лекальних плиток, вкритих різноколірною поливою. Чавунну підлогу зроблено в 19 ст . Під час розкопок підлогу 19 ст., що піднялася майже на метр у результаті пізніших нашарувань, було опущено на рівень 11 століття.

В 11 ст. вівтар був відокремлений від іншої частини собору невисокою мармуровою передвівтарною огорожею. Існуючий дерев’яний різьблений позолочений іконостас, виконаний у 1747р.,-чудовий взірець різьблення по дереву і станкового живопису українських майстрів 18 ст.

На стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи - графіті. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів . З-поміж останніх - князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами серед графіті багато всіляких малюнків.

Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих часів.

Найдавніші написи належать до 30-40-х років 11 ст. і безпосередньо свідчать про час виконання настінних розписів храму.

Поиск по сайту: