Становлення феодальних відносин у Китаї і Японії

. У період раннього феодалізму в Китаї існувало три держави: на півночі — Вей, у центральній частині — Шу і на півдні — У (період Трьох царств (220—280)). Це були держави військової диктатури. Проте в 4 ст. китайську цивілізацію зруйнували наступи кочівників. В 5-6 ст.: переселення етнічних північних китайців на південь і китаїзція кочівників, що заполонили Північний Китай. На південь країни для освоєння родючих долин було переселено більше мільйона найбагатших і найосвіченіших конфуціанців і там нові господарі стали вирощувати рис і рисовий пояс із часом став головною житницею імперії. Тут будували міста, розвивалися ремесла, торгівля та товарно-грошові відносини.Це був період розквіту й утвердження в Китаї буддизму, пов´язаного з ним будівництва буддійських храмів і монастирів, що привело до розростання групи —монастирських селян. У цей період посилилася диференціація населення. Утворилися прошарки неповноправних, яких називали підлі люди. Серед моральних цінностей - принцип обов´язку молодшого перед старшим.

Наприкінці 6 ст. Китай став єдиною державою. Імператор Вень Ді провів земельну реформу - принципом було забезпечити кожного хлібороба земельною ділянкою, знімати подток і завдякиреформам зросли площі земель, що оброблялися.Наділення селян землею значно поповнило казну. Влада централізованої держави зміцніла.

Послідовники Вень Ді зміцнювали центральну владу силовими методами. Політика переселення найвпливовіших сімей на нове місце була спрямована на зміцнення центральної влади Нова столиця Лоян, у розкішні палаци якої переселено з різних провінцій 10 тис. найбільш знатних і багатих сімей. Для забезпечення їх продуктами навколо столиці побудували великі зерносховища, а для доставки продовольчих товарів і зерна з півдня провели Великий канал, який з´єднав Янцзи і Хуанхе..

Великий масштаб будов, які потребували значних коштів і праці сотень тисяч будівельників, підірвали економіку країни. Чергова династична криза, що завершилася утвердженням династії Тан. Танський період - золотий вік. Встановлені в країні мир і порядок дали можливість зосередити зусилля у сфері виробництва.Розвинулися текстильне виробництво, фарбувальна справа, гончарне ремесло, обробка металів, будівництво кораблів, шляхи сполучень, зовнішня торгівля. Удосконалювалася технологія металургійного виробництва. Розвитку економіки сприяло призупинення витрат на дорогі престижні будови. Було дещо змінено систему наділів; встановлено пільги для деяких категорій сімей.

У Китаї вся земля належала державі, і наділи тимчасово надавалися землеробові тільки на період працездатності, потім їх перерозподіляли, для чого вели чіткі реєстри. Було відновлено поруку — відповідальність кожного за виплату податків та інших повинностей.. Там, де землі було мало, наділи зменшувалися, а там, де її було достатньо, їх отримували з розрахунку на трипільну сівозміну.

Нагляд за використанням землі та вчасною сплатою податків здійснювали чиновники. Державні землі роздавали в спадкове користування титулованій знаті, або надавали в користування чиновникам на період служби. Проте, за китайськими правовими нормами ступінь знатності зменшувався з кожним поколінням і через п´ять поколінь сходив нанівець, а землі поверталися в казну.

Прогрес землеробства, зростання надходжень у казну сприяли розвитку міста, де процвітали торгівля, ремесло, будівництво. Розвивалися казенні ремесла, в яких в основному працювали в порядку повинності. Однак в інфраструктурі держави місто прирівнювалося до села і було лише податковою адміністративною одиницею.

Державний апарат чиновників: імператор, при якому діяла державна рада; виконавча влада — два канцлери (лівий і правий), які завідували трьома відомствами (на зразок міністерств) кожний; були відомства громадських робіт, податків, військових справ; контроль за виконавчою владою здійснювала палата цензорів — прокурорів; місцевий інститут чиновників. В основі підготовки і відбору чиновників лежав принцип меритократїї. Статус чиновників у суспільстві був престижним і високим. Статус чиновника і земля землероба не переходили до їхніх дітей.

Найбільшого розвитку в часи середньовіччя - у 8 ст. Це був час повторного відкриття Великого шовкового шляху, відновлення могутності Китаю як великої азійської держави. Значні доходи від добування олова, заліза, міді, срібла. Розвивалися гірнича справа, ремесла й торгівля. Багатіли міста, зростали прошарки заможних майстрів і купців

Потім ознаки кризи: послаблюється влада імператора, і на окраїнах здобувають велику владу військові намісники. Поширюється практика купівлі-продажу ділянок, яку здійснювали чиновники, лихварі, міські торгівці. Реальна влада в державі стала переходити до власників великих маєтків. В 780 р. держава скасувала систему наділів і відмовилася від контролю за перерозподілом землі. Було проведено майнову класифікацію населення, що поділяла всіх власників землі залежно від її площі на дев´ять розрядів. Закон про 2 подтки

Податок збирали з усіх, хто мав землю, двічі на рік (улітку і пізньої осені), звідки й назва закону — закон про два податки.. Розмір податку залежав тільки від якості землі. Пільги надавали лише бідним сім´ям у неврожайні роки. Реформа 780 р. зробила селянську землю предметом купівлі-продажу, хоча контроль за цим процесом держава ще здійснювала. У цей період зросли маєтки, землі яких обробляли селяни. Усі засоби виробництва такі селяни отримували від власника землі.. Власники маєтків уникали сплати податків, від чого страждала казна. Для її поповнення у 846 р. конфіскували більш ніж 60 млн га землі буддійських монастирів.

Реформи охопили й інші сфери економіки: розвивався торговий кредит, запроваджують векселі, активізуються лихварські операції, вводять державні монополії на чай, сіль і горілку.

Проте наприкінці IX ст. криза охопила все суспільство та економіку. Вона тривала до династії Сун. У період Сунської імперії (10-13 ст.) стан економіки значно поліпшився. У цей період розвивалися торгівля, ремесла. Це знаменитий сунський фарфор, вироби з лаку й слонової кістки, вишукані тонкі шовки. Особливо розвинувся гірничодобувний промисел, зросло добування срібла і заліза. Сріблом і срібними виробами відкуплялися від завойовників, а залізо використовували для виробництва зброї. Розвиток торгівлі зумовив збільшення випуску грошей. Через нестачу міді стали випускати залізні гроші. У 10 ст. появилися паперові гроші. Розвиток промислів збільшив кількість казенних майстерень. Заробітна плата була частково натуральною, частково грошовою.

У сільському господарстві почали вирощувати бавовну, розвивалася бавовнопрядильна справа. Було виведено врожайні сорти зерна. Проте поряд з цими досягненнями збільшувалося число безземельних орендаторів, вибухали повстання. Щоб уникнути наростання невдоволення, у 1068 р. канцлер Ань Ші впорядкував оподаткування, збільшив централізовані закупівлі зерна, аби не допустити різкого коливання його цін, поліпшив іригаційну систему. Вжиті заходи, сприяли подоланню кризової ситуації в країні. Завдяки цьому сунська династія проіснувала два століття.

У 1280 р. після 70-річної боротьби Китай повністю опинився під владою монголів. Економіка країни пішла на спад. Його подолано тільки після скинення монгольського іга (1368).

У період правління династії Мін (1368—1644) Китай досяг найбільшого розвитку за імператора Чжу Юаньчжана, який узяв під суворий контроль всю систему аграрних відносин. Усі селяни отримали землю, було створено всекитайські податково-земельні реєстри. Податки помірні,. Приватних володінь на початку династії було мало.ьТака аграрна політика сприяла створенню сильної держави, розквіту її економіки. Проте в 15 ст. Китай вступив у період затяжної кризи, ознаками якої стали обезземелення селян і нестабільність влади. Цю кризу Китай не зміг подолати аж до приходу в 17 ст. колоністів.

Особливості господарства феодальної Японії.Значно пізніше від китайської зароджується японська цивілізація. У 3-5 ст. тут склалася племінна федерація Ямато. 645 р. переворот Тайка привів до утворення сильної централізованої держави, введено універсальну систему оподаткування, відмінялося приватне землеволодіння, вся земля в розпорядження правителя.

Було видано закон про земельні наділи, відповідно до якого селяни отримували земельні ділянки, але разом з тим влада вводила численні податки й повинності, виплату високих процентів за виданий у борг рис. Панщина - 60 днів на рік. Становище селян, які за реформами Тайка ділилися на повноправних і неповноправнихбуло дуже тяжким. За реформою 645 р. посадові земельні наділи мали чиновники, і розміри залежали від рангу чиновника. У довічне користування отримувала земельні наділи знать, наближена до царського дому. Інколи вона отримувала право передачі цих земель у спадщину протягом трьох поколінь.

В Японії в період раннього Середньовіччя існувало рабство. Закон передбачав надання рабам 1/3 селянського наділу. За реформами Тайка підвищувався статус категорій неповноправних, які переходили в повноправні. Реформи Тайка і кодекс Тайхрьо стали основою японської економічної, соціальної й політичної структури. Це був період зміцнення державної власності на землю.

У 8 ст. у сільському господарстві застосовували залізні землеробські знаряддя, будували греблі, створювали водосховища та канали. Збільшувалися площі земель, де вирощували просо, пшеницю, жито. У сільській місцевості набули розвитку промисли й ремесла. Податки сплачували не тільки сільгосп.продуктами, а й тканинами, шовком-сирцем, виробами ковальського ремесла. Активно в цей час добували метали: золото, залізо, мідь, срібло, а також сірку і слюду. Держава намагалася стимулювати розвиток торгівлі: розробляються правила торгівлі, у столиці в спеціально відведених місцях, а в інших містах — біля поштових станцій, у портах створюються ринки. У великих містах діяло по кілька ринків.

Період 8-11 ст. бувпереходом від панування державної феодальної власності до панування власності окремих феодалів.У Японії родоплемінна верхівка поступово відмовлялася від виконання чиновницьких функцій. Їх виконували нижчі чиновники, а багаті феодали поступово втрачали зв´язок із своїми феодами та маєтками, які були їхньою економічною базою, і передавали все управління господарством місцевим феодалам або економам. Вища аристократія, яка отримувала із своїх наділів частину доходів, поривала із селянами всілякий зв´язок і перебувала у столиці.

Уже в X ст. місцеві феодали стають повноправними господарями на місцях, що послаблює попередню централізацію влади. Феодали Японії намагалися прикріпити селян до землі і конкретного феодала. На цій основі виник новий стан — воїни-самураї. Це були заможні селяни, старости, яких відбирали для боротьби з повстаннями селян і міжусобними війнами. Як винагороду феодали давали самураям у користування ділянки землі. Тим самим було покладено початок ленним відносинам — відносинам васальної залежності між самураєм і феодалом, що, в свою чергу, зумовило формування нових відносин між самими феодалами.Сила самурайства полягала в тому, що самураї походили із землеробів, безпосередньо пов´язаних із землею, і спирались на реальну базу — сільськогосподарське виробництво.

Боротьба між аристократичними родами, у яку були втягнуті й самураї, завершилася перемогою в 1192 р. Мінамото.. Це був період розквіту торгівлі, ремесел і міст. Із розвитком міст утворюються кооперативні об´єднання ремісників і торговців. У країні розвивається внутрішній ринок. Зростає продуктивність праці, підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло підвищенню життєвого рівня селян і пожвавленню торгівлі. Товарна економіка руйнувала автократичну економіку замкнутих маєтків і розширювала межі економічних районів.

Введення в обіг китайської бронзової монети сприяло збільшенню в Японії видобутку міді, золота й срібла. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з Китаєм. У Китай вивозили зброю, віяла, сірку, а в Японію із Китаю везли фарфор, книги, ліки, шовк-сирець. Значно зросла продуктивність сільського господарства. Цьому сприяло пом´якшення селянських повинностей у 14-15 ст. Феодали стли контролювати міста й торгівлю.

1626 р. японський сьогун увів бронзову монету. Реформи в сільському господарстві ще більше закріпили селян за їхньою землею. Токугава встановив у країні поліцейський нагляд, який ізолював Японію від зовнішнього світу. Зміцнення стабільності в 17 ст. позитивно відбилося на її економіці, але ізоляція не могла сприяти процвітанню. Уже в 18 ст. почалася економічна криза.

Отже можна зробити висновок, що для східної (азіатської) моделі господарського розвитку характерні такі риси:

1) раби не були основною продуктивною силою суспільства, нею були вільні люди;

2) земля перебувала не у приватній, а в державній або державно-общинній власності;

3) між державою й общинниками-землеробами склалися відносини підлеглості — не було прав на землю, лише безумовне виконання повинностей на користь держави;

4) держава на Сході набула форм східної деспотії — повне безправ´я підданих перед лицем держави (суспільство східного рабства);

5) для общин була характерною стійкість, викликана необхідністю створення й підтримування в належному стані іригаційної системи.

Поиск по сайту: