Літературознавець – учень 1.

План уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. «Ланцюжок»

2. Бесіда за питаннями

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

1. Слово вчителя.

1.2. Робота в зошитах.

III. Сприймання та засвоєння нової навчальної інформації.

3.1. Слово вчителя.

3.2 Виступи літературознавців

IV. Підсумок уроку.

Інтерактивний метод «Мікрофон»

V. Оголошення і коментар домашнього завдання.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

Ланцюжок»

- Які асоціації у вас викликає слово театр?

2. Бесіда за питаннями

- Які ваші спогади про відвідини театру?

- Чи погоджуєтесь ви зі словами В.Шекспіра, що світ – це театр, а ми, люди, всі в ньому актори?

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.

Забуті імена

Відкриваю для себе

Нові імена.

І глибинні думки,

І душевні висоти…

Скільки років ховала

Їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух,

Нашу суть побороти.

Скільки їх ще приходить

З далекої тьми, -

Хоче серце усіх

Поіменно назвати…

І на болях своїх

Знову пишемо ми

Імена, імена…

І вкорочені дати.

Вадим Крищенко

Отже, тема уроку: «Розвиток національного театру («Березіль») Леся Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка), драматургії 1920-1930 рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). П’єси В.Винниченка, М.Куліша, І. Дніпровського, І Кочерги, Я. Мамонтова на перетині корифеїв, зарубіжної класики і модерної драматургії. Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л.Курбаса. національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п’єсах.»

На сьогоднішньому уроці ми будемо працювати над розкриттям традицій, які успадкував український професійний театр у ХХ ст., ознайомимось із життєвим і творчим шляхом видатного українського драматурга Миколи Куліша, а також розкриємо дружбу двох великих талантів: режисера Леся Курбаса і драматурга Миколи Куліша;

Робота в зошитах.

Запишіть дату і тему уроку

III. Сприймання та засвоєння нової навчальної інформації.

Слово вчителя.

Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам початку ХХІ ст., навіть і на думку не спадає задуматися над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр.

Робота в зошитах

Скласти короткий конспект за виступами літературознавців

Літературознавець – учень 1.

На початку 20-х рр.. ХХ ст.. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр,очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. У 1919 р. організувався Державний театр імені Т. Шевченка в Катеринославі, у 1920 р. — у Вінниці імені І. Франка (керівник Гнат Юра). 1922 р. керова­ний Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої сто­лиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національ­ного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну укра­їнського театру». «Березіль» власне був і театром, і мистець­кою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно-громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру. Символізм в українській драматургії розвивався також в ранніх етюдах Я. Мамонтова («Дівчина з арфою», «Третя ніч», «Над безоднею»), І. Кочерги («Песня в бокале»), М. Рильського («Бенкет»). Але вже наприкінці епохи модерну жанрове місце символістських «метерлінковських» «етюдів» (тобто експериментальних спроб) заступають «повнометражні» жанри: трагедія («Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка, 1918), трагікомедія («Веселий Хам» 1921, Я. Мамонтова) та інші. Але справжнім драматургічним експериментом першої третини XX ст. стали п'єси Володимира Винниченка (1880— 1951). Навіть за своєю кількістю (а їх понад 20) вони мали б стати вагомою часткою українського театрального репертуару XX ст. Проте, після кількох хвиль видавничої зацікавленості творчістю, його п'єси було вилучено із загального вжитку. Сьогодні вони становлять істотну частину нової європейської драми, її українським відгалуженням. За своєю формою п'єси В. Винниченка, на перший погляд, доволі традиційні. Винятком є, можливо, твори кінця 20-х років. Це — сімейно-психологічні п'єси доти відомих взірців. В. Винниченко пропонує своїм героям розробляти та відстоювати цілий комплекс ідей, популярних на той час у певних колах суспільства. Перед нами в творах В. Винниченка розгортається психологічний експеримент, спрямований проти дегуманізації суспільства внаслідок пріоритетності ідеї над натурою, принципу над людиною. Мелодрами В. Винниченка, справді, дуже театральні, ефектні, ігрові. Найкраща мелодрама драматурга — «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911) — це водночас і пошуки жанру у XX ст., і майже лабораторний сюжет, де протест проти ідейного фанатизму за силою дорівнюється цьому фанатизмові.

Слово вчителя

Вдивіться в обличчя цих двох великих митці (фотографія Л.Курбаса і М.Куліша), доля яких однаково геніальна і трагічна. «Взаємна любов Курбаса і Куліша – була ніжна і пристрасна: так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне.

Літературознавець – учень 2. «Микола Куліш – драматург зі світлою славою». Микола Гурович Куліш народився 6 грудня (за новим стилем – 19 грудня) 1892 р. в с. Чаплинці Дніпропетровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонської області) у бідній родині. Батько все життя пронаймитував. Мати, родом з Полтавщини, ще дівчиною подалася до Таврії заробляти на хліб у поміщиків. Саме вона, мудра і вольова жінка, виховуючи сина, прищеплювала йому працьовитість, чесність. Ще до школи Миколу наймали багатії: то пасти свиней і телят, то нянькою до малих дітей, до хатньої роботи.У 1901 р. Миколка пішов у перший клас народної школи, де виявив себе обдарованим і кмітливим учнем. Для того, щоб міг продовжити освіту, чаплинська інтелігенція, зазначав письменник в автобіографії 1921 р., зібрала кошти і підлітка зарахували до Олешківського міського училища. Та через деякий час гроші закінчилися, і він лишився без коштів у чужому місті, без близьких людей. Прийшлося йти йому у притулок для бідних, де давали місце на ніч і хоч якусь їжу. Його приймають як сироту (в 13 років втратив матір). Пробувши там два сповнені холоду і голоду роки, Микола оселився в шкільного товариша, згодом у родині Невелів, де й познайомився з майбутньою дружиною Антоніною. За часів навчання в Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисером, і актором, і драматургом.
У 1908 р. Микола вступив до Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрілості. М. Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів на передовій. У 1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші на громадсько-політичні теми.

Літературознавець – учень 3. Завершивши у 1921р. військову службу військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Цього року він був заарештований і помилково звинувачений у хабарництві на посаді члена лікарської військової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту. Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. У 1922 р. переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильового «Урбіно», закінчив п'єсу «97», яка зробила його знаменитим драматургом.
За десятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, які принесли йому світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село», «Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут».
Щоб побачити, що відбувається в суспільстві, у 1933р. драматург вирушив з Харкова до рідної Херсонщини. Через два тижні повернувся додому пригніченим від побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. У1935 р. на похоронах друга І. Дніпровського він був заарештований. Микола Куліш розстріляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці більшовицького жовтневого перевороту.

Коментар учителя.

На творчості митця, ясна річ, позначилися цінності того інтелектуального кола, до якого він належав, мешкаючи в Харкові. Це Л. Курбас, М.Хвильовий, О.Вишня. особливу роль в творчості М.Куліша відіграла творча дружба з митцем Л.Курбасом. Г Семенюк цілком слушно на тому, що «саме завдяки творчій і життєвій дружбі двох талантів – драматурга М.Куліша і режисера Л.Курбаса – у другій половині 20-х років, розпочався в Україні драматичний і театральний ренесанс».

Літературознавець – учень 4. «Лесь Курбас – «проповідник» українського націоналізму». (перегляд презентації) Лесь Курбас і Микола Куліш зустрілися 1925 року. Л.Курбас тоді вже був знаменитий режисер, творець театрів і майбутньої сценічної школи, фундатор українського модерного театру «Березіль» та М..Куліш – драматург, перша п’єса якого, поставлена в Харкові, принесла йому всеукраїнську популярність. І хоч доля старанно вела кожного з них різними дорогами, та все ж не зустрітись вони не могли. А зустрівшись, не могли не зблизитись. Лесь Курбас народився в сім'ї галицьких акторів Яновичів, здобуває освіту за європейськими мірками, студіюючи дисципліни у Львівському і Віденському університетах; розпочинає власний мистецький шлях і грає на сценах львівського театру «Руська бесіда» та театрі М.Садовського у Києві, засновує стаціонарний український театр «Тернопільські театральні вечори», пізніше «Молодий театр», мистецьке об’єднання «Березіль». Але Лесь Курбас шукав серед драматургів такого митця, яким би був адекватний йому за масштабом таланту й самобутності. Він відчував потребу в могутній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. А М.Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би його драматичні шукання, відкриття.