Зберігання інструменту.

а) номенклатура продукції, що випускається;

б) кількість виробів, що підлягає випуску за певний період (рік, квартал, місяць, доба);

в) розміри і маса виробу;

г) періодичність випуску виробів;

ґ) трудомісткість продукції, що випускається;

д) точність обробки та шерехатість поверхні виробу;

е) характер технології виробництва.

34. Основні параметри (показники) потокової лінії.

Вибір організаційних форм при проектуванні потокової лінії здійснюється на основі розрахунків показників її роботи: такту, темпу, ритму, ступеня синхронізації технологічного процесу, кількості робочих місць та їх завантаження, швидкості руху конвеєра, довжини лінії, виробничих заділів.

Такт (t) потокової лінії — це інтервал календарного часу, через який періодично запускаються на першу операцію або виходять з останньої операції лінії суміжні об’єкти виробничого виготовлення (деталі, складальні одиниці, вироби). Такт є функцією заданої програми випуску продукції, істотно впливає на вибір технологічного процесу, устаткування, оснащення, транспортних засобів.

Обернена такту величина називається темпом, тобто кількістю продукції, що зійде з потокової лінії за 1 год її роботи: Т =
= 60 / t, або Т = 1 / t¢, де t¢ — час у годинах.

Коли переміщення виробів з операції на операцію здійснюється транспортними партіями (невеликі деталі, мала величина такту (по кілька штук одночасно), розраховується ритм лінії:

R = t · р,

де р — кількість виробів у транспортній партії.

Синхронізація операцій передбачає вирівнювання продуктивності за усіма операціями технологічного процесу. Вона полягає в забезпеченні рівності або кратності часу виконання операцій такту потокової лінії і є важливою передумовою безперервного її функціонування. Шляхом синхронізації операцій здійснюється пошук можливостей перетворення перервно-потокового виробництва в безперервно-потокове з обґрунтуванням вибору виду потокової лінії. Чітка синхронізація забезпечує ритмічну роботу лінії.

Синхронізація операцій забезпечується: упровадженням прогресивнішої технології; добором спеціального устаткування або оснащення, що скорочують тривалість операцій; укрупненням (концентрацією) дрібних операцій; поділом тривалих операцій на переходи; комбінуванням різних варіантів порядку виконання операцій; уведенням паралельних робочих місць на операціях, тривалість яких кратна такту; змінами режимів роботи устаткування, суміщенням часу виконання кількох переходів; раціоналізацією робочих прийомів; суміщенням часу машинної і ручної роботи та ін.

Розрахункова кількість робочих місць РМ_і(р) (одиниць устаткування) на і-й операції визначається відношенням тривалості операції до такту t: ,

де t — час на виконання і-ї операції, хв.

За умови повної синхронізації потокової лінії кількість робочих місць завжди ціле число, їх завантаженість максимальна й однакова на всіх операціях. На операціях, які неможливо повністю синхронізувати, кількість робочих місць доцільно округляти до найближчого цілого числа, передбачивши при цьому використання раціонального оснащення, ефективнішого режиму роботи обладнання та ін. Разом з тим при розрахунках допускається перевантаження робочих місць не більше 10—12 % з наступним його зняттям під час налагодження та освоєння потокової лінії. Тому треба розрізняти розрахункову кількість (РМ_і(р)) і прийняту кількість робочих місць (РМ_і(пр)).

Показники завантаження робочих місць є показниками доцільності застосування потокового виробництва. Вважається доцільним у масово-потоковому виробництві мати нижню межу завантаження робочих місць 80—85 %, а в серійно-потоковому 70—75 %.

Швидкість руху конвеєра (V) — важливий показник роботи потокової лінії. Для безперервно-потокової лінії вона визначається відношенням кроку конвеєра до такту, тобто відстань, яку конвеєр проходить за час, що дорівнює такту:

35. Поняття потокової лінії та класифікація потокових ліній.

Потокова лінія – це сукупність спеціалізованих робочих місць розміщених у відповідності з технологічним процесом.

Залежно від рівня спеціалізації виробництва, обсягу і характеру продукції, що випускається, використання техніки і технології застосовуються різні види потокових ліній, які можуть бути розподілені за класифікаційними групами:

1. За ступенем спеціалізації (номенклатурою виробів, що виготовляються) потокові лініїрозрізняють наоднопредметні і багатопредметні.

2. За методом обробки та чергування виробів багатопредметні лінії підрозділяються на змінно-потокові та групові.

3. За ступенем безперервності технологічного процесу розріз­няють безперервні та перервні (прямоточні) лінії.

4. За способом підтримки ритму розрізняють лінії з регламен­тованимтавільним ритмом.

5. За способом транспортування предметів між операціями розрізняють поточні лінії з засобами безперервної дії (конвеєри), з транспортними засобами дискретної дії (неконвеєрні лінії) та лінії без транспортних засобів.

6. Залежно від функцій, що виконуються транспортними засобами безперервної дії, розрізняють лінії з: транспортним, робочим та розподільчим конвеєрами.

7. За місцем виконання операцій розрізняють потокові лінії з робочими конвеєрами та зі зняттям предметів.

8. За характером переміщення розрізняють конвеєрні лінії з безперервним та пульсуючим рухом.

9. За рівнем механізації процесів розрізняють автоматичні і напівавтоматичні потокові лінії.

10. За рівнем охоплення виробництва виділяють: дільничні, цехові, міжцехові, наскрізні потокові лінії.

36. Нормування праці та вимоги до неї.

Нормування праці – встановлена міра витрат праці на виконання певного обсягу робіт.

Вимоги до нормування:

зниження витрат праці на розробку нормативних документів,

удосконалення норм і нормативів на основі досягнень наукової організації праці,

встановлення наукової обґрунтованої системи та розширення сфери застосування нормування праці.

37. Об’єкт та предмет нормування праці.

Мета нормування – полягає у скороченні витрат на виготовлення продукції, підвищення продуктивності і якості, сприяння зростанню доходів працівників на основі впровадження НТП, вдосконалення організації виробництва і трудових процесів.

Предмет нормування – тривалість трудових процесів у часі.

Об’єкт нормування – трудових процес на підприємстві.

38. Методи нормування праці.

Метод нормування – сукупність прийомів вивчення і аналізу процесів праці, вимірювання витрат часу з метою встановлення норм праці впродовж виробництва.

Види методів нормування:

метод аналітичного нормування – полягає у кваліфікації видів робіт, фотохронометражних спостережень,

метод мікро елементарного нормування – базується на розподілі робіт за сукупністю рухів людини на кожен з яких встановлена норма часу.

Метод статистичного нормування – передбачає моделювання взаємозалежності трудомісткості окремих процесів від обраної сукупності факторів.

Метод експертного нормування – полягає у формуванні нормативів трудомісткості і кількості кваліфікованих спеціалістів.

39. Види норм праці.

Виділяють норми праці:

- норма чисельності – кількість працівників відповідного кваліфікаційно-професійного складу, яка необхідна для виконання певних робіт або обслуговування певних об’єктів.

- Норма часу обслуговування – норма , що встановлюється для обслуговування 1 обладнання впродовж відповідного періоду часу.

- Норма виробітку – обґрунтована кількість обсягу роботи, яку повинен виконати працівник у певних конкретних умовах за встановлений час.

- Норма керованості – кількість працівників, якими найбільш ефективно може управляти керівник.

- Норма часу – необхідні витрати часу на виконання роботи працівником.

- Норма обслуговування – кількість обєків, яку повинен обслуговувати 1 працівник відповідної кваліфікації за 1-цю часу в конкретних умовах.

- Нормоване завдання – необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані 1 працівником за зміну.

41. Об’єкт та предмет організації праці.

Організація праці – е сукупність технічних, організаційних, санітарно гігієнічних заходів, що забезпечують ефективність використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок та здібностей кожного працівника та усунення важкості праці.

Об’єкт організації праці – робочі місця або системи праці різної складності.

Предмет організації праці – трудові дії та прийоми і умови їх ефективного здійснення.

42. Трудовий процес та його удосконалення.

Трудовий процес – сукупність методів та засобів дії людини на предмет праці за допомогою засобів праці з метою випуску продукції необхідної споживачеві.

Основні елементи трудового процесу - це трудові прийоми, що охоплюють сукупність трудових дій, які складаються з трудових рухів. Самі універсальні елементи трудового процесу - трудові руху. Універсальність трудових рухів та дій визначає їх високу повторюваність.

Основним елементом трудового процесу є операція - частина виробничого процесу, що здійснюється одним працівником або групою на одному робочому місці і включає всі їхні дії з виконання одиниці заданої роботи над одним предметом праці.

Організація трудового процесу включає проектування і впровадження прогресивних методів, прийомів праці і раціональних умов його здійснення. Критеріями оптимальності трудових процесів є висока продуктивність праці при повному використанні устаткування, дотримання встановлених вимог до якості продукції, правильне поєднання елементів фізичної і розумової праці.

43. Напрямки організації праці.

Напрямки організації праці:

організація обслуговування робочих місць;

поділ і кооперація праці;

організація підбору персоналу та його розвиток;

нормування праці;

оптимізація режимів праці та відпочинку;

поліпшення умов праці;

моральне і матеріальне стимулювання;

покращення дисципліни та підвищення творчої активності персоналу.

45. Умови праці та основні методи створення сприятливих умов праці..

Умови праці – сукупніст факторів виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на здоровя і працездатність людини.

Умови праці визначаються двома основними показниками: характером виробничого процесу, пов'язаного з робочою позою, нервово-психічним станом, напругою м'язів робітника та ін., а також виробничими обставинами під час роботи, які впливають на його здоров'я, нервово-м'язову та психічну діяльність.

Види умов праці:

оптимальні умови праці;

допустимі умови праці;

шкідливі умови праці;

небезпечні умови праці.

46. Трудовий рух, трудова дія та трудовий прийом.

Трудовий рух – однократне переміщення робочої частини тіла в процесі праці.

Трудова дія – логічно завершена сукупність кількох цільових трудових рухів.

Трудовий прийом – сукупність трудових дій, що виконується за незмінних предметів та засобів праці, які складають технологічну завершеність частини операції.

47. Методи дослідження трудових процесів

Дослідження трудових процесів проводяться для визначення структури операції і витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і засобів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про чинники, які впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення ряду інших задач.

У загальному випадку дослідження трудового процесу припускає аналіз усіх його характеристик, які впливають на витрати праці і ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються конструктивно-технологічні параметри обладнання, його відповідність продукції, що виготовляється, і ергономічним вимогам; професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні і соціальні характеристики робітників; умови праці, яка застосовується технологія, організація робочого місця, його обслуговування і т. под. Виходячи з мети дослідження, вибираються засоби отримання й обробки інформації. Критерієм оптимальності є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації та її наступним використанням.

Методи дослідження трудових процесів можуть класифікуватися по ряду ознак: меті дослідження, кількості об'єктів, що спостерігаються, способу проведення спостереження, формі фіксації його даних і т.п.

Робочий час вивчається методом безпосередніх вимірів і методом моментних спостережень.

Для того щоб не відволікати виконавця від роботи, існує дистанційне спостереження, яке ведеться за допомогою прихованих камер. Спостереження по монітору не відволікає робітника, а всі неясності (причини відсутності, збої в роботі і інш.) можна з'ясувати в кінці зміни у самого робітника або у його навколишніх.

48. Поділ праці та його види.

Поділ праці – процес відокремлення спеціалізованих видів робіт та їх закріплення за виконавцями.

Види поділу праці:

функціональний;

кваліфікаційний;

технологічний;

структурний:

вертикальний;

горизонтальний.

49. Кооперація праці та її види.

Кооперація праці – обєднання різних видів праці для виконання спільних завдань.

Види кооперації праці:

паралельна

послідовна

постійна

епізодична.

50. Єдина система конструкторської документації (ЄСКД) та її статті.

Єдина система конструкторської документації (ЄСКД) – це система постійно діючих технічних і організаційних вимог, які дозволяють використовувати конструкторську документацію без її переоформлення на підприємствах різних галузей промисловості.

Основні статті ЄСКД:

технічне завдання – складають спільно із представником замовника. В ньому відображають технологічні вимоги, об’єм випуску, умови зберігання

технічна пропозиція – розрахунки технічних параметрів та економічного обґрунтування розробки даної конструкції.

Ескізний проект – виконується не в масштабі, але з використанням необхідних пропорцій у розмірах виробу.

Технічний проект – містить кінцеві технічні рішення, які дають повну уяву про конструкцію та принципи роботи проектую чого виробу.

Робочий проект – формування певного комплексу конструкторської документації на виріб.

51. Основні процеси технічної підготовки виробництва (ТПВ).

Технологічна підготовка виробництва є сукупністю взаємопов'язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсягах випуску та витратах. Під технологічною готовністю виробництва розуміють наявність на підприємстві повного комплекту документації, устаткування й системи організації процесів виготовлення нової продукції.

Основними завданнями технологічної підготовки виробництва є:

забезпечення високої якості обробки деталей; створення умов для дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів; найефективніше використання устаткування і виробничих площ; зростання продуктивності праці, зниження витрати матеріалів і енергоресурсів.

Отже, технологічна підготовка виробництва є сукупністю робіт, які визначають послідовність виконання виробничого процесу нового виробу найраціональнішими способами з урахуванням конкретних умоввиробництва

даного підприємства.

Технологічна підготовка може проводитись за централізованою, децентралізованою або змішаною системами.

1)При централізованій системі технологічна підготовка зосереджується в загальнозаводському технологічному відділі (відділі головного технолога). 2)Децентралізована система припускає розосередження технологічної підготовки по основних виробничих цехах заводу, де є відповідні технологічні бюро.

3)Змішана система організації технологічної підготовки застосовується в серійному виробництві. Особливість її полягає в тому, що маршрутна технологія розробляється відділом головного технолога, а операційна технологія — у цехових технологічних бюро.

Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПБ) призначена забезпечити: єдиний для кожного підприємства системний підхід до вибору, застосування методів і засобів ТПВ; гнучкість пристосування виробництва до безперервного його вдосконалення; раціональну організацію механізованого та автоматизованого виконання робіт; високу ефективність ТПВ.

52. Стадії організаційно-економічної підготовки виробництва.

Орг. роботи – сук-ть взаємопов’язаних процесів планування, обліку та контролю на всіх стадіях та епахах підготовки В, що забезпечують готовність орг.і п-в до створення і В.нових виробів. Вони націлені на найбільш повне дотримання на всіх стадіях підготовки В.таких принципів:спеціаліз, паралельність, неперервність,пропорційність, автоматичність і ритмічність. Орг. роботи включають: розробку перспективних та оперативних графіків здійснення підготовки В нової прод-ії в цілому, а також окремих його стадій та етапів, орг.роботи по сторенню нормативної бази для різних видів підготовки

Етапи (стадії) організаційно-економічної підготовки виробництва:

складання плану графіку і кошторису витрат на технічну підготовку виробництва;

визначення потреби в додатковому обладнанні робочих кадрах, матеріальних і технічних ресурсах;

розробка планових калькуляцій на нові деталі та вироби;

оформлення договірних відносин з постачальниками та споживачами;

створення нормативної бази;

організація праці і зарплати;

визначення економічної ефективності нової продукції.

53. Ергономіка та її використання в організації виробництва.

Ергономіка – це дисципліна , яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі людина- техніка-середовище з метою забезпечення безпеки ефективності і контролю.

Ергономіка має дві мети у своїх дослідженнях, що тісно переплітаються :

1) підвищення ефективності виробництва;

2) створення людині кращих умов праці.

54. Основне завдання технологічної підготовки виробництва.

Технологічна підготовка виробництва – сукупність робіт, які визначають послідовність виконання виробничого процесу, нового виробу найбільш раціональним способом із врахуванням конкретних умов даного підприємства.

Основне завдання технологічної підготовки виробництва – забезпечити високу якість виготовлення продукції і створення умов для раціональної організації виробничих процесів, покращення використання обладнання і виробничих площ.

Стадії технологічної підготовки виробництва:

технологічний аналіз робочих креслень та їх контроль на предмет технологічності конструкцій, деталей і збірних одиниць.

Розробка прогресивних технологічних процесів.

Проектування спеціальних інструментів.

Виконання планування роботи цеху

Перевірка, наладка і упровадження технологічних процесів.

Розрахунки виробничої потужності підприємства.

55. Основні функції і принципи оперативного управління виробництвом.

Для досягнення мети оперативного управління необхідно створити визначені технічні, організаційні й економічні умови і передумови, що сприяли б підтримці працездатності і стійкості ключових об'єктів управління і системи виробництва в цілому. Цього можна досягти тільки при добре налагодженому менеджменті на основі компетентних і своєчасних управлінських рішень, здатних робити швидкі впливи на керовані об'єкти при використанні всіх десяти функцій менеджменту.

Найважливіші функції оперативного керування виробництвом:

♦ підготування замовлень включає підготування і розподіл усієї необхідної документації;

♦ календарне планування - встановлення термінів підготовки і виконання кожного завдання;

♦ організацію виробничого процесу - науково обґрунтоване визначення того, якими, де і при яких витратах виробництва можуть бути якісно виготовлені деталь, вузол або весь виріб відповідно до заданих креслень;

♦ контроль витрат виробництва - аналіз скорочення і контроль витрат виробництва, пов'язаних із конструюванням, плануванням і виготовленням або складанням замовлених виробів;

♦ організацію інструментального господарства - вибір інструментів, їхнє конструювання, розміщення замовлень на інструмент, відправлення, урахування, збереження, видача, ремонт і заміна інструмента;

♦ контроль і регулювання запасів- забезпечення виробництва необхідними матеріалами в потрібному місці, у необхідній кількості й у відповідний час;

♦ диспетчеризація - регулювання ви конання роботи відповідно до прийнятої технології, виробничими нормативами і календарним планом.

Найважливіші принципи оперативного управління виробництвом:

* Визначення типу виробництва схемою керування виробництвом, а не видом виготовленої продукції.

* Основна ознака, що визначає схему організації керування - багато-детальність виробів.

- Складність системи оперативного керування виробництвом прямо пропорційна кількості складальних вузлів.

- Незалежність ступеня складності системи оперативного керування виробництвом від розмірів підприємства або виробничого підрозділу.

* Виділення постійних і перемінних витрат при підготовці первинних документів. Постійні витрати (або їхню частку) можна багаторазово використовувати при повторенні замовлення або його частини.

- Оперативне керування повинно носити попереджувальний характер, а не реєстрацію фактів, що здійснилися.

Оперативне управління виробництвом здійснюється на основі плану виробництва продукції, розробленого на рік (квартал).

56. Виробнича програма підприємства та її завдання.

Виробнича програма підприємства є:

- планом виробництва та реалізації продукції;

- основним та вихідним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Вона визначає:

- обсяг випуску продукції

- номенклатуру

- асортимент

- кількість

- якість

- строки

- вартість

Задачі розроблення виробничої програми:

1. Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;

2. Забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;

3. Формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;

4. Найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

Показниками виробничої програми є:

- кількісні (вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові)

- якісні (сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції)

57. Критерії ефективності нової продукції.

Основні критерії нової продукції:

економічні:

економія праці та матеріальних ресурсів;

прибутковість;

корисний ефект на одиницю продукції;

технічний рівень;

якість продукції.

соціальні:

поліпшення умов праці;

охорона навколишнього середовища;

створення кращих умов життєдіяльності людини;

підвищення кваліфікації працівників.

58. Основне завдання технічної підготовки виробництва (ТПВ).

Технічна підготовка виробництва – це сукупність процесів наукового, технічного, організаційно-економічного характеру, які направлені на роботу та освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень і введення виробу в експлуатацію.

Основне завдання технічної підготовки виробництва – це забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального забезпечення потреб населення.

59. Напрямки прискорення випуску нової продукції.

Напрямки прискорення технічної підготовки виробництва:

уніфікація;

стандартизація;

нормалізація;

типізація технологічних процесів;

застосування амортизації і електроніки;

ефективне планування і управління.

60. Система оперативно-виробничого планування, її складові та значення.

У процесі ОВП здійснюється детальна розробка планів п-ва та його підрозділів. При цьому розробка планів поєднується з вирішенням питань орг. їхнього виконання та поточного регулювання В. ОВП поєднує 2 напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску про-ії, називається календарним плануванням. Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безпосереднього операт.обліку, контролю та регулювання виконання операт.планів і ходу В. – це диспетчеризація. Завдання ОВП: забезпечення виконання плану В.діял-ті за ритмічної роботи всіх підрозділів п-ва; установлення оптимального режиму роботи п-ва, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устакування та РС; макс.скорочення тривалості ВЦ та обсягів незавершеного В. ОВП здійснюється в масштабі всього п-ва як цехове (міжцехове), а для окремих цехів – внутрішньоцехове. Міжцехове ОВП має на меті забезпечити скоородиновану д-ть і необхідні В.пропорції між цехами п-ва згідно з послідовністю технологічних процесів та з урахуванням цехових ф-ій. Але головне завдання МОВП є погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їхнього пересування між цехами. Внутрішньоцехове ОВП включає розробку календарних планів В.для дільниць та контроль їхнього виконання, розподіл робіт за дільницями, доведення до роб.місць, оперативне регулювання ВП. Розрізняють 3 системи ОВП: подетальну, комплектну та на замовлення. Подетальна система за планово – облікову одиницю бере деталь певного найменування. Комплекта система відрізняється тим, що в ній за планово- облікову од. беруть об’єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Система ОВП на замовлення характ.встановленням конкретних строків запуску – випуску виробів за кожним замовленням. Замовлення і є планово – обл.одницею для п-ва.

61. Організація виробничого процесу в часі.

Найважливішим параметром організації виробничого циклу у часі є виробничий цикл виготовлення деталей, складових частин виробу в цілому від заготівельних до складських та дослідних операцій. Тривалість виробничого циклу складається з робочого періоду і часу перерв. Робочий період виготовлення предмета праці складається з часу технологічних, транспортно-складських та контрольних операцій. Час технологічних операцій складається з підготовчо-заключного часу і штучного часу. Перерви за робочий час розподіляються на природні процеси, організаційні та регламентовані перерви.

Основні фактори скорочення тривалості виробничого процесу

• спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції;

• удосконалення технологічних процесів виготовлення виробу;

• уніфікація і стандартизація складових частин виробу, елементів технологічних процесів, обладнання, оснащення, організації виробництва;

• аналіз і дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів — пропорційності, паралельності, безперервності, прямоточності, ритмічності тощо;

• механізація й автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;

• скорочення межопераційних перерв.

62. Організація виробничого процесу в просторі.

Виробничий процес являє собою комплекс трудових і природних процесів, спрямованих на виготовлення товару заданої якості, кількості, асортименту і у визначені строки. Організація виробничого процесу у просторі являє собою спосіб сполучення заготівельних, оброблюючих та складських виробничих процесів на території фірми з переробки «входу» системи (фірми) та її «виходу» з параметрами, заданими у плані. Організація виробничого процесу у часі являє собою сполучення у часі основних (заготівельних, оброблюючих та складських), допоміжних та обслуговуючих процесів з переробки «входу» системи (фірми) у її «вихід» — готовий продукт.

63. Сутність виробничого циклу, його призначення та сфера використання.

Виробничий цикл - календарний проміжок часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до закінчення якогось виробничого процесу.

Тривалість виробничого циклу розраховується в одиницях календарного часу (години, дні, місяці).

Складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли.

Операційний цикл – це час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом - розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому циклі.

Структура виробничого циклу виготовлення продукції складається з

- часу виробництва ,

- часу перерв.

Час виробництва - складається з тривалості виконання технологічних операцій; допоміжних операцій; підготовчо-завершальних, транспортно-складських, контрольних, природних операцій.

Час перерв ділиться на: перерви в робочий час і в неробочий час.

Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного, міжцехового і міжзмінного очікування.

Перерви партіонності виникають, коли кожна деталь, що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних деталей, пролежує двічі: один раз до початку оброблення, а другий раз до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію.

Перерви міжопераційного очікування виникають через неузгодженість тривалості суміжних операцій технологічного процесу.

Перерви міжцехового очікування - виникають за різночасового виготовлення деталей, що входять до одного комплекту.

Перерви в неробочий час - зумовлені режимом роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, перерв на обід.

Перерви також бувають вимушеними з причин: незадовільна організація виробництва на підприємстві; випадкові обставини (затримка надходження матеріалу від постачальника, аварії устаткування).

65. Виробнича структура підприємства та її складові.

Базовим елементом виробничої системи є робочі місця. Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю – окрему адміністративну одиницю.

Цех - є територіально та адміністративно відокремленим підрозділом підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво.

Виробничою структурою - називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площині.

Виділяють цехову, безцехову, корпусну і комбінатську виробничі структури підприємства.

Розрізняють основне, допоміжне, обслуговуюче, побічне та підсобне виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.

1)Цехи основного виробництва - спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів.

2)Допоміжні цехи - сприяють випуску основної продукції. Виготовляють

допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основнихцехів.

3)Побічні цехи - переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва.

4)Підсобні цехи - здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.

5)Обслуговуючі цехи і господарства виробничого призначення -забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів.

У виробничу структуру не входять різні загальнозаводські служби (плановий відділ, бухгалтерія), господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони довкілля.

ЧИННИКИ ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ:1.Конструктивні і технологічні особливості продукції. 2. Обсяг випуску продукції. 3. Номенклатура продукції. 4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. 5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. 6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР:спеціалізація; пропорційність; прямоточність.

66. Характеристика виробничої інфраструктури.

Інфаструктура п-ва – комплекс цехів, госп-в і служб п-ва, які забезпечують необхідні умови для функціонування п-ва в цілому. До вир.інф-ри належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної про-ії, але своєю д-тю створюють умови, необхідні для роботи основних В.цехів. ВІ включає такі елементи: допоміжні та обслуговуючі цехи, дільниці та гос-ва; комунікац.мережі; засоби збирання та обробки інф; природоохронні споруди. Зростання ролі та значення ВІ пояснюється тим, що: підвищення рівня механізації та автоматизації В.процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагодження устаткув, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань; перехід до нових технологій та інтенсифікація технолог.режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії; ускладнення В процесів і поглиблення внутрішньо виробничих зв’язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів; навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають. Комплекс цих робіт складає технічне обслуговування В., яке включає: ремонтне, енергетичне, інструм, транспорт, складське господарство.

67. Основні напрямки та шляхи скорочення виробничого циклу.

Напрямки скорочення тривалості виробничого циклу:

1)зменшення часу робочого періоду (трудових процесів),

2)скорочення часу природних процесів,

3)усунення та зведення до мінімуму різних перерв.

Це забезпечується двома шляхами:1.Удосконалюванням техніки і технології. 2. Підвищенням рівня організації виробництва.

Розроблення заходів із скорочення виробничого циклу ґрунтується на принципах пропорційності, паралельності та безперервності.

У простому виробничому процесі деталі (заготовки) виготовляються партіями, які послідовно обробляються на всій сукупності операцій.

Тривалість виробничого циклу розраховується для окремих деталей,

вузлів, виробів, а також для їх партій як сумування: часу технолог. Операцій, природ.процесів, підг.-заверш., транспорт.операцій, контрольних.

Тривалість структурних складових виробничого циклу залежить від чинників конструкторського, технологічного й організаційного характеру.

1)Конструкторські чинники: Структура виробу, його кількісний склад, Габарити, маса виробу, Складність і точність деталей, Матеріаломісткість

Конструкцій, Рівень стандартизації та уніфікації

2)Технологічні:Складність технологічного процесу, відповідність його типу та обсягу виробництва, Технічний рівень знарядь праці, Ступінь прогресивності технологічного оснащення

3)Організаційні: Рівень організації робочого місця і система його обслуговування, Система планування та контролю, Форми та системи оплати праці

На тривалість виробничого циклу впливають розмір партій деталей і вид руху предметів праці в процесі їх обробки.

Партія - кількість деталей, які безперервно обробляються на кожній операції виробничого процесу з однократною витратою підготовчо-завершального часу. Робота партіями організується в серійному і велико серійному виробництві. На розмір партії впливають: кількість закріплених за кожною одиницею устаткування деталей; складність і трудомісткість виготовлення деталей; співвідношення між часом на налагодження устаткування і часом на виготовлення партії на головній (тривалій) операції

тощо.

Метод визначення розміру партії деталей за співвідношенням підготовчо-завершального на партію часу до штучного часу найтрудомісткішої операції.

69. Категорії нормативних документів зі стандартизації.

До нормативних документів зі стандартизації відносяться: стандарти, технічні умови, технічні описи, методичні вказівки, рекомендації по стандартизації і положення. Основне місце серед них займають стандарти і технічні умови. Розрізняють такі види стандартів: основні (організаційно-методичні і загальнотехнічні); стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (іспитів, вимірів, аналізу).

За категоріями стандарти поділяються на міжнародні, регіональні, державні, галузеві і стандарти підприємств. В Україні діють такі категорії стандартів:

• міжнародні стандарти 180 (МС 180) і міжнародні стандарти МЕК (МС до МЕК), які мають рекомендаційний характер;

- міждержавний стандарт СНД «ДСТ», який має обов'язковий або обов'язково-рекомендаційний характер;

- стандарт України (ДСТУ), який може містити обов'язкові та обов'язкові рекомендаційні вимоги;

- стандарт підприємства (СТП), що може містити обов'язкові та обов'язкові і рекомендаційні вимоги.

З метою запобігання і припинення їх обов'язкових вимог стандартів порушенням здійснюється державний нагляд за стандартами службами Держстандарту і центрами стандартизації та метрології на всіх підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності.

70. Якість продукції та її показники.

Якість продукції – сукупність характеристик об’єктів, які відносяться до його здатності задовольняти існуючі і можливі потреби споживачів.

Показники якості продукції – це кількісна характеристика одієї або кількох властивостей продукції, які складають її якість, що розглядається у відповідності до певних умов її створення та споживання.

Показники бувають:

одиничні;

комплексні;

інтегральні – дорівнює відношенню сумарного корисного ефекту від отриманого прибутку до сумарних витрат на його створення або експлуатацію.

Відповідно до конкурентоспроможності продукції показники якості поділяються на:

експлуатаційні ( показники призначення, надійності, уніфікації, екологічні, естетичні та ергономічні показники)

обмежувальні ( патентно-правові показники, показники транспортабельності).

71. Сертифікація виробництва та сертифікація продукції.

Кожний вид товарів, який під-во хоче вигідно продати мусить бути сертифіковане, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його Я., відповідність вимогам стандартів ІСО Існує обов’язкова С – здійсн.в межах держсистеми упр.суб’єктами господарюв., охоплює пеперевірк й випробування продукції з метою визнач.її зар-к та дальший держ.техн. нагляд за сертифіков.виробами.; добровільна може провод.з ініціативи самих СПД на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими. СПД повинні: у належному порядку , у визн.термін проводити С; забезпеч. виготовлення п-ії відпов.до вимог того нормат.д-та, за яким її сертифіковано; реалізов. п-ію тільки за наявності С; припиняти реаліз сертиф.п-ії, якщо виявлено її невідпов. Вимогам певного нормат.д-та/ закінчився термін дії С. Орг.основою С.є мережа держ випробувальних центрів для найважл.видів продук. Координ.створення міжн.систем С – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО, який розробив: правила, порядок здійсн.С, критерії акредитації випробувальних центрів, умови вступу до міжн.системи С. У 1993 У стала членом ІСО, що дає право брати участь у д-ті понад 1000 міжн.робочих органів техн.комітетів зі стандарт.та С й викор. 12000 міжнар.стандартів.

72. Конкурентоспроможність продукції та її параметри.

Конкурентоспроможність продукції – це порівняльна характеристика, яка означає відмінність даної продукції і продукції конкурента і містить оцінку властивостей товару, які приваблюють споживача. К=якість/ціна,

Параметри конкурентоспроможності:

технічні – визначають особливість галузі, способи використання товару та функції, які виконує товар в процесі його використання.

Нормативні – визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Економічні – визначає рівень витрат на виробництво, продаж, обслуговування та утилізацію товару.

73. Види технічного контролю якості продукції.

Найбільш ефективніші види технічного контролю:

1) за впливом на перебіг технологічного процесу – активний;

2) за використовуваними засобами – автоматизований;

3) за організаційною формою – статистичний.

Активний– це контроль якості безпосередньо у ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних індукційних та інших приладів). Застосування активного контролю дозволяє попереджувати появу та вихід з технологічного процесу напівфабрикатів і готових видів продукції.

При автоматизованому контролі перевірка якості здійснюється шляхом прямого застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислові роботи) без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після завершення оброки чи складання виробу. Такий метод контролю є одним з головних напрямків зменшення витрат на контроль на операції і підвищення ефективності особливо у безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.