Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Структура фінансово-кредитної системи



 

Важливим елементом перерозподілу коштів суб'єктів економічних відносин в умовах ринкової економіки є фінансовий ринок. Його існування обумовлене наявністю тимчасово вільних коштів, які акумулюються в кредитній системі (ринок кредитних ресурсів), а також наявністю цінних паперів, які випускаються господарюючими суб'єктами і державою з метою залучення вільних коштів (фондовий ринок).

Динаміка розвитку фінансового ринку, конкуренція і співробітництво між банківськими і небанківськими інститутами, з належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (особливо грошово-кредитних) відносин. Ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів і інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. У банкоцентричній моделі в сукупності фінансових інструментів переважає кредит у різних формах і виділяється пріоритетний розвиток банків як фінансових посередників. Євроконтинентальна модель персоніфікує домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англо-американська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій, інвестиційних сертифікатів і паїв як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. При цьому акціонери – постачальники ресурсів і акціонерний капітал визначають систему суспільних і економічних цінностей. Реалізація англо-американської моделі вимагає більше розвиненої мережі фінансових посередницьких структур, зокрема небанківських, а також пропозиції і споживання масових послуг індивідуальними учасниками ринку.

Структура власності в європейських країнах обумовлює необхідність посиленого адміністрування і централізації потоків капіталу саме через банківську систему. Економіка базована на банківському фінансуванні, створює порівняно більше можливостей для регулювання в оперативному плані – вона не так залежна від інституціонального середовища, менш сприйнятлива до асиметрії економічної інформації і в істотно меншому ступені обмежує трансформацію ресурсів.

Світова тенденція до універсалізації діяльності фінансових установ, що з'єднує елементи банківського і небанківського обслуговування клієнтів, незважаючи на поширення, має індивідуальні риси прояву в різних країнах. Розвиток фінансового ринку України супроводжується модифікацією відповідних кількісних і якісних характеристик, насамперед, через введення нових фінансових інструментів, операцій і послуг. Одночасно з наявними проблемами, а саме незадовільні оцінки капіталізації, ліквідності і "прозорості", слабкого захисту прав власності, спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку. До них відносяться:

- перевага інституціональних учасників (інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу) над індивідуальними, що підтверджує зрілість корпоративних варіантів розміщення активів і професійне використання коштів;

- поширення організаційних форм становлення і реалізації фінансових відносин, що означає легітимність і "прозорість" намірів учасників-контракторів при здійсненні угод.

Регулювання грошового обігу необхідно для забезпечення економіки країни грошовими ресурсами, обмеження розвитку інфляційних процесів і розширення бартерних зв'язків. Механізм регулювання заснований на законі грошового обігу, відповідно до якого кількість грошей в обігу залежить від обсягу вироблених товарів, послуг, швидкості обігу грошової одиниці, масштабів кредитних зв'язків, безготівкової форми розрахунку. Гроші надходять у сферу обігу через бюджетну систему, кредитну діяльність банківських установ, оплату праці, підприємницьку діяльність робітників позабюджетного сектора.

Фінансово-кредитна діяльність в Україні здійснюється на основі ст. 99 Конституції України, ст. 333 – 351 Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. (параграф 3 розділ 71), Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 г, Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 р., Закону України "Про платіжні системи і переказ грошів в Україні" від 05.04.2001 р., Ухвали Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, Закон вiд 09.07.2010 № 2478-VI
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України, Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456-VI, а також іншими законами і постановами.

Фінансово-кредитну систему будь-якого національного господарства в сукупності складають централізовані і децентралізовані фонди, а також кредитні ресурси. У цілому фінансово-кредитна система включає дві підсистеми: фінансову і кредитну.

Фінанси – це сукупність грошових відносин, що виникають у процесі розподілу, перерозподілу вартості національного продукту, формування і використання грошових фондів, необхідних для задоволення суспільних потреб.

Фінанси виконують наступні функції:

1. Розподільна – складається в тому, що вони опосередковують розподіл і перерозподіл створеного національного продукту. Завдяки цій функції формуються фонди коштів суб'єктів господарювання, держави, доходи населення.

2. Контрольну функцію фінансів реалізують органи державної влади і управління, вона дає можливість кількісно контролювати процес створення і використання коштів.

Фінансова система країни – це сукупність фінансових відносин і фінансових установ, які їх реалізують.

Фінансова система підрозділяється на централізовані і децентралізовані фінанси і фінанси домашніх господарств. До централізованих фінансів відносяться державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних підприємств, державне страхування. До децентралізованих фінансів відносяться фінанси комерційних підприємств і організацій, фінанси некомерційних організацій, фінанси кредитних організацій, фінанси страхових організацій,

Фінанси господарюючих суб'єктів (підприємств, організацій, установ) є основою фінансової системи, тому що вони обслуговують основну ланку економічної системи, у якій створюються товари і послуги, саме тут формується основна маса фінансових ресурсів країни.

Державні фінанси забезпечують державу необхідними коштами для виконання економічних і політичних функцій. Вони включають державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит. Державні фінанси функціонують на різних рівнях управління: загальнодержавному, регіональному, місцевому.

Позабюджетні фонди – це кошти уряду, регіональних і місцевих органів влади, використовувані для фінансування видатків, не включених у бюджет. Вони формуються за рахунок спеціальних цільових відрахувань юридичних і фізичних осіб, інших джерел.

Позабюджетні фонди відділені від бюджету і досить самостійні, хоча і управляються відповідними органами влади. Вони дозволяють більш оперативно і гнучко використовувати фінансові ресурси.

Державний кредит визначається необхідністю залучення вільних коштів на основі зворотності і платності для фінансування державних видатків. Він складається з державних позик, гарантованих позик і державних позичок.

Державні позики – можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні пов'язані з акумуляцією вільних коштів населення, суб'єктів господарювання своєї країни шляхом випуску і продажу на фондовому ринку державних цінних паперів. Зовнішні позики – держава одержує кредити від іноземних урядів, міжнародних фінансово-кредитних організацій, банків, а також продає державні цінні папери іноземним фізичним і юридичним особам.

Гарантовані позики – держава також є гарантом при одержанні іноземних кредитів регіональними і місцевими органами влади, суб'єктами господарювання.

Державні позички – держава може виступати не тільки в ролі позичальника, але і у ролі кредитора. Воно може надавати кредити іншим державам, іноземним юридичним особам, може також надавати фінансову допомогу окремим підприємствам у формі казначейських позичок.

Державне страхування являє собою сукупність перерозподільних відносин, що виникають із приводу захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій за рахунок коштів страхового фонду, сформованого за рахунок їх страхових внесків.

Фінанси домогосподарств – це кошти громадян, якими вони розташовують у рамках окремого економічного осередку суспільства.

Кредитна підсистема містить у собі банківську і парабанківську сферу. Банківська сфера складається з емісійних банків (Центральний банк країни) і неемісійних, які охоплюють комерційні і спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні, інвестиційні, ощадні і т. ін.). Парабанківська сфера включає спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (кредитні союзи, розрахункові центри, страхові суспільства, лізингові і факторингові фірми, ломбарди і т. ін.), а також поштово-ощадні установи.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.