Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Що спонукало НАТО втрутитися в югославські події 1999 p.?



Найпоширенішою тезою, яку використовують критики

зовнішньополітичного курсу України вступу до НАТО є проголошення Альянсу агресором, у зв'язку з тим, що він провів військову операцію в колишній Союзній Республіці Югославії (Сербія і Чорногорія). Це один з міфів, який має досить стійку тенденцію розповсюдження серед мало інформованої частини населення України.

Об'єктивна оцінка обставин, які склалися в СРЮ до 1999 року, дозволяє зробити висновки, що аргументами на користь використання сили були:

1. Серйозні порушення прав людини.

До моменту ухвалення рішення розпочати операцію «Союзницька сила» в Косово (частина Сербії, де 90 % населення - албанці) мала місце важка гуманітарна криза. Незалежні експерти, шо працювали в Косово, задокументували масштабні порушення прав людини й гуманітарного права, які мали виключно серйозний характер, можливо, граничили з геноцидом. Висловлюючи свою глибоку заклопотаність, Рада Безпеки ООН прийняла три резолюції, в яких підтвердила, що ситуація в Косово становить загрозу миру й безпеці в регіоні. Місцева влада потурала порушенням прав людини й не виявляла жодного наміру зупинити їх.

Кількість переміщених осіб на території Косово радикально зросла. За деякими оцінками, до 22 березня 1999 року загальна кількість переміщених цивільних осіб досягла 235 000, а біженців за межами провінції налічувала — 269 000, оскільки багато переміщених осіб тікали в інші країни. Насильницьке виселення проводилося продумано, відповідно до стратегічного плану, й часто супроводжувалося пограбуванням і навмисним знищенням майна.

З усього сказаного стає зрозуміло, що гуманітарна ситуація й ситуація з правами людини в перші три місяці 1999 року були украй складними.


Підставою для такого висновку є не тільки масштаб порушень, але і їхній жорстокий характер, включаючи вбивства, нанесення ушкоджень, жорстокого поводження, всі форми тілесних покарань, захоплення заручників, приниження людської гідності, зґвалтування, довільні арешти й ухвалення вироків, а також страти без попереднього розгляду в суді. Загальну кількість жертв етнічних чищень з боку сербських сил безпеки встановити дуже важко. Згідно з повідомленнями багатьох світових ЗМІ вони сягають ніяк не менше ніж 100 тис. осіб. Міністр закордонних справ Великобританії Джефф Хун заявив про виявлення більше 10 тис. трупів геноциду. Уточнену цифру - 11 тис. - назвав Голова місії ООН у Косово Бернар Кушнер, за результатами розкопок масових поховань у Косово.

Стосовно юридичних меж, враховуючи, що захист основних прав людини виходить з колективного інтересу держав, військові дії визначають як необхідні при особливих випадках, таких як геноцид.Це знайшло віддзеркалення в реакціях на операцію «Союзницька сила». Порушення фундаментальних прав людини не припинялися на рівні держави, а держава, яка погано поводиться зі своїми громадянами, не може сховатися за концепцією суверенітету.

Порушення прав людини й гуманітарного права різко зросли, як тільки почалися повітряні удари. Сербські війська вдалися до наперед продуманої тактики етнічного чищення. Крім цього, керівництво СРЮ спровокувало потік біженців як частину стратегії, спрямованої на дестабілізацію обстановки безпеки в регіоні в цілому. Цей приклад тільки підкреслює злочинну сутність сербського керівництва.

2. Провал спроб мирного врегулювання.

У випадку з косовською кризою, весь набір правових актів посередництва був застосований, щоб досягти мирного врегулювання. Міжнародне співтовариство постійно повторювало свої чіткі й регулярні вимоги, підкріплені різними санкціями, а пізніше й загрозою використання збройних сил. Проте всі ці ініціативи залишилися безрезультатними, й ознаки провалу дипломатії були очевидні. Міжнародні дипломатичні зусилля досягай кульмінації на переговорах в Рамбуйе та Парижі на початку 1999 р. Хоча СРЮ не спроможна була погодитися з проектом проміжної угоди про мир і автономію Косово, яку було представлено делегаціям сторін, не можна заперечувати той факт, що міжнародне співтовариство насправді надало сербам чесний шанс домовитися.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.