Класифікації дизартрії.

Дизартрія — порушення звуковимови, обумовлене органічною недостатністю іннервації мовленнєвого апа­рату.Дизартрія є наслідком ураження ЦНС при ДЦП, але може виникнути після нейроінфекції та інших моз­кових захворювань. При дизартрії спостерігається не-сформованість всіх ланцюгів механізму фонаційного оформлення висловлення, наслідком яких є голосові, просодичні та артикуляторно-фонетичні дефекти.

По класифікації І.І.Панчеко, Л.А. Щербакової виділяють наступні види дизартрії: І.Спастико -паретична дизартрія (провідний синдром - спастичний парез).2. Спастико -ригідна дизартрія (спастичний парез і тонічні порушення типу ригідності -порушення діяльності м'язів - антагоністів при якому страждає згладженість і плавність їхніх рухів).

3. Гіперкінетична дизартрія (різні гіперкінези - хор етичні, аденоїдні міоклони).4. Атактична дизартрія ( атаксія : коли рухи виконуються невідповідно заданій інструкції;ступінь скорочення діючих м'язів не відповідає тій, що вимагається, через надмірну або недостатню іннервацію і порушення координації рухів).5. Спастико -атактична (спастичний парез і атаксія).6. Спастико - гіперкінетична (спастичні парези і гіперкінези).7. Спастико - атактико -гіперкінетична (спастичні парези, гіперкінези і атаксія).8. Атактико -гіперкінетична (атаксія і гіпенкінези).Класифікація дизартрії(залежить від локалізації осередку ураження) клінічна класифікація дизартрії: 1,Кіркова дизартріяділиться на дві форми:а) кінетична премоторна кіркова дизартрія(уражається нижня третина передньої звивини, тобто уражається пре моторна зона). Механізм порушення: виявляється в апраксії кінестетичного типу (розпадання схем артикуляційних дій), уповільненість рухів, труднощі при переключенні з одного руху на інший, персеверацїі (повторення). б) кинестетична постцентральна кіркова дизартрія-виникає при односторонній поразці полів кори головного мозку(нижня третина задньої центральної звивини). Порушення звуковимови: страждає вимова звуків, схожих за місцем утворення (язичні приголосні), порушене утворення звуків за способом (африкати і шиплячі), плутають тверді з м'якими, для них характерні непостійність замін (п-т-к), відмічаються пошуки артикуляційного устрою , внаслідок чого сповільнюється мова в цілому, страждає її плавність.2. Бульварна дизартріявиникає при односторонній або двосторонній поразці ядер черепно - мозкових нервів. Механізм порушення виявляється в млявих паралічах і парезах артикуляційного, дихального і голосового апарату, відмічається атрофія, агонія м'язів язика І глотки. Порушення звуковимови: мова змазна,малозрозумла, зімкнені приголосні замінюються щілевими, передньоязичні - глухими, плоскощілевими, дзвінкі - глухими, відмічається назалізація.

3. Псевдобульбарна дизартріяспостерігається при псевдобульбарному паралічі. При цьому відмічається двостороння поразка провідних шляхів, що сполучають кору головного мозку з парами черепно - мозкових нервів. Механізм поразки полягає у наявності спастичних паралічів м'язів апарату артикуляції (м'язова атрофія відсутня). Голос слабкий. Сиплий, тембр гугнявий. Порушення звуковимови: голосові оглушаються, дзвінки замінюються глухими, артикуляція голосних і приголосних зсунута назад( через спастично напружений язик).Мова повільна, афонічна, затухаюча, виражена слинотеча, анемічність м'язів обличчя. 4.Підкіркова дизартріяспостерігається при поразці пірамідних відділів мозку, екстрапірамідної системи (пірамідні відділів регулюють м'язів тонус). Механізм порушення полягає в різних порушеннях м'язового тонусу: гіпотонії; гіпертонії; дистонії. У цих дітей спостерігається гіперкінези у вигляді: тремора, атетоза, міоклонїі. Голос непостійний по висоті, силі, тембру (напружений, різкий, хрипкий, затухаючий, переходить на шепіт). Звуковимова: труднощі в збереженні і відчутті м'язової пози, тому в спокійному стані в м'язах спостерігається дистонія, а при спробі розмови тонус наростає, відмічаються насильницькі рухи, язик стає комом, наростає напруження у всього мовному апараті.

5.Мозочкова дизартріявиникає при поразці системи мозочка. Характеризується розладами синхронної діяльності апарату артикуляції, трьох його відділів: дихального, голосового, артик-го. Виявляється в порушенні темпу, плавності мови, розладі модуляції. Мова носить сповільнений поштовхоподібний характер, вона розірвана на склади, відмічається неправильна розстановка наголосів, загасання мови до кінця фрази. Порушується координація, рівновага, м'язів тонус ( мова нагадує мову людини, що-знаходиться у стані алкогольного сп'яніння).Стерта дизартрія- мовний розлад центрального характеру, що хар-ся поєднанням багатьох порушень моторної реалізації мовної діяльності (артикуляції, голосу, дихання, міміки, мелодико - інтонаційної сторони мови). Всі ці розлади виражені в нерізкій формі. Провідним симптомом при стертій дизартрії є стійке порушення фонетичної сторони мови, що викликає вторинне порушення фонемного слуху, лексико -граматичної сторони мови.

67(70). Психофізіологічні механізми процесу письма. Операції процесу письма.

Процес, письма на сучасному етапі розвитку лінгвістики не зводиться лише до моторного акту руки. Він є складною за струк­турою формою мовленнєвої діяльності, що відображає розвиток у людини можливостей розрізнювати смисловий бік вербальної інформації і позначати її умовними графічними знаками. Письмо тісно пов'язане з усним мовленням і здійснюється тільки на основі достатньо високого рівня його розвитку. Реалізація цього процесу вимагає залучення великої кількості операцій та відбу­вається завдяки злагодженій роботі чотирьох аналізаторів: мовно-рухового, мовнослухового, зорового та рухового.

Разом з цим письмо є довільним видом навчальної діяль­ності, що складається з багатьох умінь та навичок.

Структура процесу письма залежить від етапу оволодіння навичкою, завданнями та характером письма.

Операції процесу письма

На основі результатів нейропсихологічного дослідження вищих психічних функцій людини О.Лурія виділив специфічні операції письма. Письмо в будь-якій його формі (диктант, спи­сування, самостійне творче письмо) починається з певного за­думу, мотива, збереження якого сприяє гальмуванню всіх сто­ронніх тенденцій (забігання вперед, передчасне написання іншого слова або звука тощо). Людина, що пише, складає смис­лову програму, план свого висловлювання, запам'ятовує його.

За допомогою внутрішнього мовлення цей задум перетворюєть­ся у розгорнуту фразу, яка має бути записаною. Кожне речен­ня, що підлягає запису, повинно бути розчленованим на слова. Безпосередніми операціями самого процесу письма є: аналіз звукового складу слова; переведення фонем у зорову графічну схему, тобто співвіднесення звука з буквою; перетворення оп­тичних знаків - букв - у потрібні графічні накреслення за до­помогою рухів руки, тобто співвіднесення букви з кінемою.

68(71) 71. . Дитяча афазія

Як зазначалося вище, афазія виникає частіше у дорослому віці, однак в останні роки зросла кількість афазій у дитячому віці, що спричинило нові наукові пошуки щодо дитячої афазії. Водночас наукових даних про механізми порушень, симптома­тику та можливості відновлення при дитячій афазії вкрай недо­статньо.

Схожість дитячої афазії з афазіями у дорослих полягає у тому, що:

- має місце втрата вже сформованого мовлення;

- схожі причини виникнення афазії (травми, запальні процеси, пухлини мозку, рідше - інсульти);

- схожість клінічної картини дитячої афазії у школярів та дорослих.

Водночас, їхня відмінність полягає у наступному:

- навіть найтяжчі афатичні синдроми у дітей швидше підлягають відновленню,

- у дошкільників афазії не настільки різноманітні, як у дорослих, оскільки їхнє мовлення не досягло відповідного рівня розвитку (І.Зайцев).

За даними Е.Симерницької (1975), мозкові механізми, які забезпечують здійснення мовленнєвої функції у дітей, є спе­цифічно іншими ніжу дорослих. Ці відмінності виражаються, з одного боку, - в меншій частоті афазій при локальних уражен­нях лівої півкулі, а з другого боку, - більшій ролі правої півкулі при забезпеченні мовленнєвих функцій у дошкільному віці.

Досліджуючи мовлення дітей з постопераційною афазією А.Савицький (2009) зазначив, що характер порушень їхньої мовленнєвої та рухової сфер дозволяє зробити висновок про спільну моторну природу порушень мовленнєвої та рухової сфе­ри у цієї категорії дітей. Автор наголошує , що у дітей з постопе­раційною моторною афазією значно знижений, порівняно з до­рослими, обсяг автоматизованих рядів, які можуть бути ви­користані на ранніх етапах корекційно-відновлювальної робо­ти, що значно ускладнює її проведення на основі використання схем, традиційних для роботи з дорослими хворими на афазію.

М.Крітчлі (1974) виділяє такі характерні ознаки дитячої афазії:

- редуплікації простих звуків, складів та мовленнєві іте­рації,

- порушення синтаксису (телеграфний стиль мовлення),

- аграматизми,

- перевага іменників у словнику.

Водночас нетиповими при дитячій афазії автор називає ло- горею, жаргонізми, прості порушення називання.

69 (72) Обстеження мовлення дітей з дизартричними порушеннями

Метою обстеження дитини з дизартрією є вивчення стану її позамовленнєвих функцій (гнозису і праксису), мовленнєвих процесів (експресивного й імпресивного мовлення, читання, письма), а також інтелектуальних можливостей. Обстеження має передбачати подвійну мету:

- по-перше, відмежувати наявні у дитини розлади від інших порушень мовлення недизартричного ряду;

- по-друге, допомогти логопеду достеменно описати ту чи ту форму дизартрії, з якою він має справу. Водночас таке обсте­ження має допомогти педагогу виділити ті основні ланки пато­логічної картини, які зумовлюють виникнення низки вторин­них (системних) порушень мовлення і психічних процесів.

Психолого-педагогічне обстеження вважається завершеним тоді, коли виявлено основний чинник, що зумовив виникнення ознаки (симптому) мовленнєвого порушення, і логопед зможе передбачити зміни, що виникнуть у порушеній функції під час проведення певної корекційно-розвивальної роботи.

Під час обстеження у дітей здебільшого може спостерігати­ся затримка формування основних локомоторно-статичних функцій, порушення структури їх, а також зниження фізич­них якостей руху: швидкості, сили, витривалості, координації одного руху до іншого.

Розлади звуковимови у дітей з дизартричними порушен­нями досліджують з кількох позицій.

1. З позиції структурної фонетики вивчають:

а) акустичні дані звуковимовного процесу, а саме: характе­ристику голосу (його висоту, силу, рухомість, здатність до моду­ляції), тобто застосовують метод слухового фонетичного аналізу;

б) просодичну організацію звукового потоку (ритм, темп, мелодику мовлення);

в) інтонаційні можливості звукової будови мовлення;

г) артикуляційні дані звуковимовного процесу (характери­стику сили, точності, плавності, швидкості, співрозмірності, синхронності, симетричності, вільності артикуляційних рухів);

д) фонетичну забарвленість звуків - визначення характе­ру дефектного вимовляння звуків (пропуски, спотворення, за­міну, добавляння звуків).

2.З позицій структурної лінгвістики в логопедичній прак­тиці обстежують особливості використання дитиною фонемних одиниць вимовляння в процесі читання та письма.

3.3 позиції психолінгвістики вивчають особливості:

а) смислового змісту звукового потоку - семантичного та емоційного (сумно, весело тощо);

б) фонематичного сприйняття мовлення, розпізнавання і диференціації звукової будови мовлення;

в) особистісної готовності до вдосконалення звукової сис­теми мовлення;

г) неусвідомленого і свідомого контролю за динамічною організацією звукової програми висловлювання.

Безумовно, в разі дизартричних порушень основним є вив­чення звуковимовних розладів (звуковимовляння, дихання, го­лос, членороздільність). Ці порушення зазвичай є провідними в загальній картині зазначеної мовленнєвої патології. Якщо за дизартрії у дитин]!, крім вад звуковимови, також наявне загаль­не недорозвинення мовлення, то для вивчення стану її лексико- граматичного недорозвинення й особливостей розуміння мовлен­ня застосовують методику, аналогічну методиці, яку логопед використовує в разі загального недорозвинення мовлення.

Поиск по сайту: