Псевдобульбарна дизартрія

Псевдобульбарна дизартріяспостерігається при псевдобульбарному паралічі. При цьому відмічається двостороння поразка провідних шляхів, що сполучають кору головного мозку з парами черепно - мозкових нервів. Механізм поразки полягає у наявності спастичних паралічів м'язів апарату артикуляції (м'язова атрофія відсутня). Підвищення тонусу м'язів мовного апарату по типу спастичної гіпертонії, але може спостерігатися і паретичність, млявість, недостатня активність м'язів язика і губ. При спастичності язик напружений, відсунутий назад, утримування язика по середній ліній на нижній губі неможливе, бічні рухи язика виконуються насилу, обмежені рухи всіх рухомих частин апарату артикуляції, але особливо рухливість кінчика язика. У цих дітей спостерігається слинотеча, рот відкритий, глотковий і нижньощелепний рефлекси підвищені. Відмічаються розлади дихання, жування, є синкінезії, мова маловиразна, монотонна, гнусава. Голос слабкий. Сиплий, тембр гугнявий. Порушення звуковимови: голосові оглушаються, дзвінки замінюються глухими, артикуляція голосних і приголосних зсунута назад( через спастично напружений язик). При паретичності страждають зімкнені, язиково-альвеолярні, голосові (і, и, у); спостерігається гугнявість. Мова повільна, афонічна, затухаюча, виражена слинотеча, анемічність м'язів обличчя. При спастичності привернення уваги до мови погіршує її, апарат артикуляції напружується.

Підкоркова дизартрія.

5. Мозочкова дизартрія.

51(54) Класифікація дизграфії.

О.Токарева (1969), яка розглядає дисграфію з позицій пси­хофізіологічного підходу як наслідок порушеної аналітико-синтетичної діяльності мовнослухового, зорового та рухового аналі­заторів, виділяє 3 види дисграфії: акустичну, оптичну, моторну.

Основним симптомом акустичної дисграфії є помилки на змішування та заміни букв, які позначають звуки, близькі за своїми акустико-артикуляційними ознаками, а також пропус­ки букв. Причини цих помилок автор вбачає у недиференційо- ваному слуховому сприйманні та порушеній звуковимові, яка відображається на письмі.

Оптична дисграфія обумовлена нестійкістю зорових образів букв. Окремі букви не впізнаються, не співвідносяться з певни­ми звуками, внаслідок чого виникають помилки на заміни, змішування букв, які близькі між собою за графічними та оп- тико-просторовими ознаками. У низці випадків, особливо у ліво­руких дітей, спостерігається дзеркальне письмо, елементи букв пишуться справа наліво.

В тяжких випадках оптичної дисграфії письмо слів немож­ливе, дитина пише лише букви.

Моторна дисграфія. Характерним для неї є труднощі рухів руки під час письма, порушення зв'язків моторних образів слів з їх звуковими та зоровими образами.

Сучасне вивчення письма з позицій психолінгвістичного та психолого-педагогічного аспектів свідчить про те, що воно як вид мовленнєвої діяльності має складну психологічну струк­туру, включає в себе комплекс операцій різного рівня: сенсомоторних, мовних та семантичних. У зв'язку з цим виділення видів дисграфії на основі порушень аналізаторного рівня на сьогодні є недостатньо обґрунтованим.

52(55) Симптоматика заїкання.

У сучасній теорії та практиці логопедії умовно виділяють дві гру­пи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв'язку:

- біологічні (фізіологічні): порушення центральної нерво­вої системи та фізичного здоров'я, загальної та мовленнєвої мо­торики.

- соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксова- ності на дефекті, логофобії, виверти та інші психологічні особ­ливості.

Мовленнєві судоми:

Судоми м'язів мовленнєвого апарату мають різну локаліза­цію, тип та ступінь виразності. Виділяють два основних типи мовленнєвих судом: тонічні та клонічні.

Тонічні мовленнєві судоми - це складні тривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді тривалої паузи в мовленні, або у вигляді напруженої, протяжної вокалі­зації (к - к - корова).

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовіль­ним багаторазовим ритмічним скороченням м'язів мовленнє­вого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади (кі - кі - кіт).

Судоми дихального апарату:

Інспіраторні судоми характеризуються раптовим різким вдихом, що виникає на різних етапах мовленнєвого висловлю­вання і призводить до необґрунтованої паузи. Ці судоми пору­шують як фонацію, так і мовленнєву артикуляцію. Сила інспіра- торних судом буває різною.

Експіраторні судоми характеризуються раптовим різким видихом у процесі мовленнєвого висловлювання. їм притаманні сильні скорочення мускулатури черевного пресу. Під час експ­іраторних судом артикуляція і вокалізація призупиняється.

Судоми голосового апарату виникають, коли логопат на­магається вимовити голосний звук. Розрізняють такі види су­дом:

Зімкнена голосова судома. Виникає в разі спроби почати мовлення або посеред мовленнєвого висловлювання, раптово припиняє голосоподачу. Голосові зв'язки в момент судоми різко змикаються, перешкоджаючи проходженню повітря. Основна ознака - це повна відсутність звука (різної тривалості). Оскіль­ки голосова щілина зімкнена, перекривається проходження повітряного струменя, черевна мускулатура напружена. Хво­рий завмирає, його обличчя стає амімічним, можливі скарги на відчуття напруженості в ділянці гортані, грудей та черевних м'язів, відчуття перешкоди в ділянці гортані.

Вокальна судома виникає у вигляді підвищеного тонусу голосових м'язів у процесі мовлення на голосних звуках. Акус­тично судома сприймається як незвичайна протяжність голос­ного звука. Іноді спостерігаються зміни тембру голосу і його висоти. Голос набуває неприємного, фальцетного (то знижено­го, то підвищеного) звучання.

Тремтячий або поштовхоподібний, гортанний спазм. Виникає при вимові голосних звуків. При цьому мовлення при­пиняється, виникає тремтячий або переривчастий звук, що суп­роводжується повною відсутністю артикуляції. Під час тремтя­чого гортанного спазму голосові зв'язки змикаються, потім роз­микаються, внаслідок чого виникають не фонологічні звуки. Ця судома характеризується наявністю відкритої ротової по­рожнини, і може супроводжуватись ритмічним відкиданням або опусканням голови.

Судоми артикуляційного апарату:

- Лицьові (губи, нижня щелепа).

- Язикові.

- Судоми м'якого піднебіння.

Лицьові судоми:

Зімкнена судома губ проявляється у вигляді спазму коло­вого м'яза рота, внаслідок чого губи сильно змикаються, при цьому інші м'язи обличчя можуть не брати участі в судомі. При спробі вимовити звук щоки можуть надуватися під тиском по­вітря, що заповнює ротову порожнину. Порушується вимова твердих і м'яких губних звуків [б], [ті], [в], [ф], [м.], у тяж­ких випадках - язикових [д], [ш], [к].

Верхньогубна судома виявляється спазмом м'язів, які піднімають верхню губу. Виникає частіше гемісудома облич­чя, при цьому ротова щілина викривляється. Ця судома найча­стіше буває клонічною. В разі виникнення її вимова всіх губ­них звуків є практично неможливою. Обличчя стає асиметрич­ним, спотвореним.

Нижньогубна судома аналогічна верхньогубній. Вражає один або обидва м'язи, які опускають кут рота. Ізольовано спос­терігається зрідка.

Судома кута рота характеризується різким відтягненням кута рота справа або зліва разом з підняттям його вгору. Ротова щілина перекошується в бік судомно скорочених м'язів. Вона може охоплювати м'язи носа, повік, чола. Судома кута рота по­рушує роботу кругового м'яза рота. Хворий під час судоми не в змозі зімкнути губи, від чого порушується вимова відповідних приголосних. Вона буває як тонічною, так і клонічною.

Судома розкриття ротової порожнини може відбуватися у двох варіантах:

а) рот розкривається широко з одночасним опусканням нижньої щелепи;

б) у разі зімкнених щелеп різко оголюються зуби. Контури рота набувають квадратної форми. Всі м'язи артикуляційного апарату напружені.

Складна судома обличчя с одним із проявів різних судом обличчя, виражених у тяжкому ступені, що охоплюють судоми м'язів чола, кругового м'яза повік, вушних м'язів. Вона супро­воджує судому колового м'яза рота.

Язикові судоми:

Судома кінчика язика. Кінчик язика з напруженням впи­рається у тверде піднебіння, внаслідок чого артикуляція, а та­кож видих (і відповідно - фонація) у цей момент призупиня­ються, виникає необґрунтована пауза.

Судомне підняття кореня язика. Виявляється у мимовіль­ному піднятті кінчика язика вгору та відтягнення його назад. Під час судоми відбувається змикання кореня язика з піднебін­ням, повністю блокується проходження повітряного струменя через ротовий отвір. Порушується вимова задньоязикових та глоткових звуків [г], [к], [г], [х].

Судома виштовхування язика. Характеризується виштов­хуванням язика в простір між зубами, може бути тонічною і клонічною. В разі тонічної судоми язик висувається із порож­нини рота, клонічної - періодично висувається вперед, а потім із силою, втягується всередину. Під час судоми вимова звуків стає неможливою, дихання порушується.

Під'язикова судома характеризується опусканням нижньої щелепи і відкриванням ротової порожнини. Ця судома охоп­лює м'язи, пов'язані з під'язиковою кісткою, поєднується із судомами іншої локалізації. Часто спостерігається повторення складів та вимова з придихом.

Судома м'якого піднебіння ізольовано трапляється зрідка. Під час судоми м'яке піднебіння або піднімається, або опус­кається, внаслідок чого вхід у носову порожнину або відкри­вається, або закривається, що надає звукам назального відтінку. Зовні судома виявляється у раптовій зупинці мов­лення і повторенні звуків, подібних до [пм - пм], [тн - тн], [кн - кн].

53(56 ) Загальна характеристика мозочкової дизартрії.

Дизартрія –порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Лікування дизартрії повинно являти собою комплексний вплив, де будуть використані і медикаменти, і лікувальна фізкультура, і масаж , і логопедична робота.

Дизартрія спостерігається, як у тяжкій так і в легкій формі. Тяжка форма найчастіше є компонентом дитячого церебрального паралічу. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну допомогу в спеціальних закладах для дітей з тяжкими розладами мовлення та для дітей з вадами опорно-рухового апарату.

Діти ж з легкою формою дизартрії (стерта форма, дизартричний компонент) можуть відвідувати дитячі садки та школи загального типу, та відвідувати логопеда в районній поліклініці або логопедичні пункти.

1 Кіркова дизартрія ділеться на дві форми: - кінетична премоторна кіркова дизартрія; - кинестетична постцентральна кіркова дизартрія.

2. Бульбарна дизартрія. 3. Псевдобульбарна дизартрія 4. Підкоркова дизартрія. 5. Мозочкова дизартрія.

Мозочкова дизартріявиникає при поразці системи мозочка. Характеризується розладами синхронної діяльності апарату артикуляції, трьох його відділів: дихального, голосового, артикуляційного. Виявляється в порушенні темпу, плавності мови, розладі модуляції. Мова носить сповільнений поштовхоподібний характер, вона розірвана на склади, відмічається неправильна розстановка наголосів, загасання мови до кінця фрази.

Порушується координація, рівновага, м'язів тонус ( мова нагадує мову людини, що-знаходиться у стані алкогольного сп'яніння).

54 (57) Організація роботи в групах для дітей з ФФН

Згідно з Типовим положенням визначені основні напрям­ки організації роботи дошкільних закладів для дітей з ФФН у двох вікових групах: старшій - для дітей шостого року життя і підготовчій - для дітей сьомого року життя.

В процесі навчання дітей з ФФН в умовах спеціального дитячого садка вирішують такі завдання:

1. сформувати у дітей фонетичну систему мови, тобто уточ­нити і закріпити вимову збережених звуків, а також виправити вимову порушених звуків;

2. розвивати у них повноцінний фонематичний слух і сприй­мання, тобто за допомогою спеціальних прийомів навчити дітей розрізняти звуки на слух, запам'ятовувати і відтворювати ряди звуків і складів;

3. сформувати навички звукоскладового аналізу і синтезу, тобто сформувати вміння ділити слово на склади і звуки, по­слідовно аналізувати їх, проводити зворотні операції: складати склад зі звуків, а слово - зі складів (синтез);

4. на основі аналітико-синтетичної діяльності забезпечити засвоєння дітьми деяких елементів грамоти.

Незважаючи на цілком зрозумілі відмінності, що існують у змісті корекційного навчання і виховання для дітей старшої і підготовчої груп, виділені завдання є основоположними.

Програма навчання дітей з ФФН має включати:

5. характеристику мовленнєвого розвитку дитини;

6. обстеження мовлення;

7. режим дня старшої (підготовчої) групи;

8. логопедичну документацію.

Режим визначає оптимальний порядок проведення вихова­телем і логопедом занять із зазначенням їх кількості і тривалості. Згідно з розпорядком логопед проводить різні типи занять:

9. індивідуальні - окремо з кожною дитиною;

10. підгрупові - з трьома-чотирма дітьми, об'єднаними за принципом подібності вади;

11. фронтальні - з усіма дітьми або половиною групи, залеж­но від рівня мовленнєвого розвитку.

Чергування цих занять забезпечує максимальну ефек­тивність логопедичної роботи.

Рекомендації щодо роботи з батьками. Упродовж року ло­гопед надає батькам можливість вивчати індивідуальні зошити дітей, щоб вони могли простежити динаміку їх навчання, що­тижня проводити вечірні бесіди з ними і організовує участь їх у виконанні домашніх завдань.

Крім того, логопед організовує оформлення тематичних виставок і стендів для батьків, не менш ніж три рази на рік про­водить батьківські збори, планує показові виступи дітей.

Взаємозв'язок роботи логопеда і вихователя. Логопед має працювати в тісному контакті з вихователем, забезпечуючи чітку послідовність цієї роботи. Тому вихователь логопедичної групи повинен знати мовленнєві і психолого-педагогічні особ­ливості дітей, уміти підходити до нріх індивідуально. Бажано, щоб він по можливості відвідував фронтальні логопедичні за­няття, аби з'ясувати, хто з дітей відчуває труднощі під час ви­конання завдань логопеда і в чому вонрі полягають.

Логопед і вихова­тель разом планують роботу з розвитку мовлення дітей, визна­чаючи тематику і зміст занять, лексичний матеріал і вимоги до мовлення дітей на кожному конкретному етапі навчання. Ви­хователь планує ознайомити дітей з лексичним матеріалом за заданими темами, а логопед забезпечує його автоматизацію і введення в самостійне мовлення.

Мовлення вихователя має відповідати правилам фонетики і граматики. Він повинен володіти достатньо широким лексич­ним запасом.

Поиск по сайту: