Мовленнєві порушення поділяються на дві групи.

1 група —порушення засобів спілкування(фонетико-фонематичні порушення, загальний недорозвиток мовлення). Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення — порушення процесів формування вимови звуків рідної мови у дітей із різними мовленнєвими розладами вна­слідок дефектів сприймання та вимови фонем. Загальний недорозвиток мовлення — різні складні мовленнєві розлади, при яких порушується формування всіх компонентів мовленнєвої системи, які відносять­ся як до звукової так і до змістової її сторони. Загальні ознаки: значне відставання у розвитку мовлення у порів­нянні з нормою, бідний словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови.

2 група — порушення у застосуванні засобів спіл­кування, куди відноситься заїкання, яке можна розгля­дати як порушення комунікативної функції мовлення при правильно сформованих засобах спілкування.Можливим є комбінований дефект, при якому за­їкання поєднується із ЗНМ.Порушення читання і письма розглядаються у скла­ді ФФНМ та ЗНМ як їхні системні наслідки, обумовлені несформованістю фонематичних та морфологічних уза­гальнень, що утворює одну із провідних ознак.

За клініко-педагогічною класифікацієювсі види мовленнєвих порушень можна розділити на порушення усного та порушення писемного мовлення, а порушення усного мовлення на два типи:1) порушення зовнішнього оформлення висловлювання та 2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлення, що визначаються в логопедії як системні або поліморфні порушення мовлення. Фонаційні мовленнєві розлади диференціюються в залежності від ураження того чи іншого ланцюга:1) голосоутворення; 2) темпо-ритмічної організації висловлювання; 3) інтонаційно-мелодійного; 4) звукомовного.

45. (47) Методика корекційно-педагогічної роботи при загальному недорозвиненні мовлення

Основи корекційного навчання розроблені у психолого-педагогічних дослідженнях багатьох авторів (Р.Лєвіна, Б.Грінш­пун, Л.Єфімєнкова, Н.Жукова, Л.Лопатіна, Н.Нікашина, Є.Соботович, Л.Трофименко, Т.Філічева, А.Ястребоватаінші). Воно передбачає роботу за такими послідовно-паралельними напрям­ками: а) формування загальнофункціональних механізмів мов­леннєвої діяльності (слухове, зорове сприймання, увага, мото­рика тощо), б) формування специфічних механізмів мовленнє­вої діяльності (вимова, лексика, граматика, зв'язне мовлення).

Логопедична робота з подолання ЗНМ здійснюється шля­хом використання поетапної системи формування мовлення з урахуванням закономірностей його розвитку в нормі.

Виконання цього завдання тісно пов'язане з розвитком пізнавальної діяльності дітей, із виробленням у них уміння спо­стерігати, порівнювати і узагальнювати як явища навколиш­нього життя, так і різні явища мови.

На першому етапі навчання (Ірівень ЗНМ) основними зав­даннями є: викликати наслідувальну мовленнєву діяльність дітей у формі будь-яких звукових виявлень, розширити обсяг розуміння мовлення, формувати та розширювати активний словник, навчити дітей правильно будувати двоскладові речен­ня у межах розмовно-побутового мовлення.

Необхідною умовою проведення занять є щільний контакт із дитиною на фоні позитивного емоційного настрою, її бажан­ня говорити і наслідувати логопеда. Заняття повинні включати різноманітні методичні та ігрові прийоми, розумне чергування видів роботи з багатократним повторенням одного й того ж мов­леннєвого матеріалу, бути насиченими (особливо на початку) невербальними завданнями. Подовженість індивідуальних та підгрупових (по 3 дитини) занять 10-15 хвилин.

Насамперед дітей із ЗНМ І рівня навчають розуміння звер­неного до них побутового мовлення. Дітей орієнтують на розу­міння словосполучень і простих речень, підкріплених наочною дією. У свої завдання логопед включає назви предметів, дій, ознак. За основу беруться узагальнюючі поняття: частини тіла, іграшки, одяг, взуття, посуд, меблі, їжа, тварини, транспорт. Часто використовується односторонній діалог, коли логопед задає питання і сам на нього відповідає, а дитина мовчки вико­нує завдання (наприклад, «Покажи, де шапочка. Ось шапочка. Давай одягнемо шапочку. Ми одягнули шапочку на голівку. Ми йдем о гуля ти » ).

Подальший розвиток імпресивного мовлення спрямований на розширення та уточнення значення предметного, предика­тивного та ад'єктивного словника, закріплення узагальнюючих понять.

До наступного етапу навчання діти повинні оволодіти еле­ментарним фразовим мовленням.

На другому етапі навчання (II рівень ЗНМ) основним зав­данням є формування у дітей здібності до засвоєння елементар­них мовних узагальнень. Корекційна робота ведеться за таки­ми напрямками:

- подальший розвиток розуміння мовлення (формування предметного, предикативного та ад'єктивного словника імпре- сивного мовлення);

- розвиток кількісного та якісного словникового запасу дитини у експресивному мовленні;

- формування граматичних категорій словозміни та слово­творення у імпресивному та експресивному мовленні на рівні словосполучення та речення;

- формування синтаксичної структури речення;

- формування зв'язного мовлення;

- корекція порушень фонетико-фонематичної системи мови.

Заняття проводять індивідуально та по підгрупах (5-6 дітей) 20-25 хвилин.

Продов­жується засвоєння побутового словника (назви частин тіла, обличчя, іграшок, посуду, меблів, одягу, дій, які з ними здійснюють), природничого словника (назви явищ неживої природи, рослин, тварин), емоційно-оціночної лексики та лек­сики, яка позначає час, простір, кількість. Введення в мов­лення слів, які виражають родові (фрукти, посуд, іграшки тощо) і абстрактні узагальнені поняття (добро, зло, краса тощо). Розширюється словник числівників, прислівників, займен­ників. Навчають умінню використовувати слова у відповід­ності з контекстом висловлювання.

Систематична робота з розширення пасивного та активного словника, розвиток усвідомленого сприймання мовлення доз­воляє нарощувати і узагальнювати мовні спостереження над смисловими, звуковими, морфологічними і синтаксичними сто­ронами мовлення.

У дітей із II рівнем ЗНМ формують граматичні стереотипрі словозміни та словотворення у імпресивному та експресивному мовленні.

Дітей із II рівнем ЗНМ цілеспрямовано навчають діалогіч­ного мовлення у спеціально організованих комунікативних си­туаціях (бесідах, іграх, під час виконання доручень тощо). Зав­дання з розвитку діалогу включають у поточні заняття та у вільний від занять час. Оволодіння розмовно-побутовим мовлен­ням прискорює перехід до зв'язного монологічного мовлення.

На цьому етапі дітей навчають переказу невеликих, добре знайомих та незнайомих казок і оповідань за питаннями, за планом, самостійно; самостійного складання описових розпо­відей за схемою і без такої; складання розповідей за простою серією сюжетних картин за зразком і за планом за допомогою питань і самостійно; реалістичних творчих розповідей (із досві­ду особистого життя: про сім'ю, про те, як провели вихідний день, про день народження тощо). Широко використовується заучування коротких віршів.

Основна мета занять - за­безпечити перехід від накопичених уявлень і пасивного мов­леннєвого запасу до активного використання мовних засобів.

46(48). Загальні напрями психолого-педагогічної реабілітації заїкуватих

Клінічне і психологопедагогічне обстеження заїкуватих

Для адекватного планування програми логопедичної і ліку­вальної роботи із заїкуватими та визначення її ефективності потрібне правильне обстеження заїкуватих з урахуванням сим­птоматики захворювання.

Обстеження заїкуватих має бути комплексним і передбача­ти психолого-педагогічне і логопедичне вивчення заїкуватого, а також аналіз результатів медичного обстеження.

Лікар визначає соматичний, неврологічний і психічний стан заїкуватого. Логопед обстежує стан мови заїкуватого, особ­ливості його особистості, моторику. Починаючи обстеження, логопед має ретельно вивчити медичну і психолого-педагогіч- ну документацію. Ця документація може містити дані про стан інтелекту, слуху, зору (висновки фахівців: психоневролога, ото­ларинголога, офтальмолога). Крім того, документація може охоплювати характеристики, складені вихователем, учителем, психологом та іншими фахівцями.

Обстеження зазвичай передбачає три етапи:

1) збирання анамнестичних даних;

2) обстеження стану мови і моторики;

3) вивчення особистісних особливостей заїкуватого.

Анамнестичні дані про індивідуальні особливості розвитку

мовлення і моторики заїкуватого дають можливість логопеду правильно оцінити його стан, а потім спланувати роботу.

Основним компонентом логопедичного обстеження є скла­дання логопедом на кожного заїкуватого характеристики мов­леннєвого стану - «мовленнєвого статусу». Логопед складає цю характеристику перед початком корекційної роботи із заїкува­тим. Вивчення особистісних особливостей заїкуватого може проводитися як логопедом, так і психологом.

Основи методики логопедичного обстеження заїкуватих і спо­соби реєстрації його результатів можна подати за такою схемою:

-Анкетні дані

-Збирання анамнестичних даних (обов'язково вказують, з чиїх слів зібрано анамнез: батьків або самого заїкуватого)

-Спадковість;

-Вагітність і пологи у матері;

-Мовний анамнез (час появи гуління і белькоту; особливості гуління і белькотання (активність, різнома­ніття звукових комплексів, характеристика голосових реакцій);

-Умови виховання дитини;

Розвиток заїкуватості;

Для дітей дошкільного віку потрібні такі додаткові дані:

- чи наявні риси тривоги в характері заїкуватої дитини;

- чи спостерігаються у поведінці дитини плаксивість, дра­тівливість, примхливість (тобто емоційна лабільність);

- чи є у дитини риси остраху, лякливості;

- рівень розвитку ігрової діяльності дитини;

- схильність дитини до певних ігор;

- чи коментує дитина свої дії в іграх або грає мовчки; воліє грати на самоті або в колективі дітей;

- чи виявляється заїкуватість у грі наодинці із собою, з од­нолітками;

- який перебіг заїкуватості (чи ускладнюється з віком або виявляється рідше, ніж раніше).

Аналіз висновку фахівців (стан інтелекту, слуху і зору (висновки фахівців);

Обстеження мовної функції (анатомічна будова органів артикуляції (норма або патоло­гія; якщо патологія - вказати яка);

Результати обстеження заїкуватого логопед узагальнює у вигляді психолого-педагогічного висновку. У висновку по­трібно навести узагальнені дані всіх аспектів вивчення заїку­ватого, що дали змогу виявити ті чи ті відхилення від норми, зокрема:

- наявність ознак органічного ураження ЦНС (на підставі медичного висновку);

- особливості мовленнєвого і моторного онтогенезу;

- значення психогенії у виникненні заїкуватості;

- вік появи заїкуватості;

- тяжкість заїкуватості;

- тип і локалізація судом;

- залежність прояву судом від емоційного стану;

- наявність страху мовлення; - перебіг заїкуватості;

- наявність інших вад мовлення.

Таким чином, логопед має можливість визначити характер і тяжкість заїкуватості, клінічну форму заїкуватості і, основ­не, розробити індивідуальну програму логопедичних занять.

47. (49) . Комплексне обстеження дітей із загальним недорозвиненням мовлення

Основне завдання діагностики порушень мовленнєвого роз­витку - правильна кваліфікація дефекту з метою визначення оптимальних шляхів його подолання (Є.Соботович).

Розглянемо основні напрямки комплексного вивчення дітей із ЗНМ.

Логопедичне обстеження включає три основні розділи:

1) ретельне вивчення умов виховання і динаміки мовлен­нєвого і загального психічного розвитку, яке відбувається на основі бесіди з батьками і аналізу документів про дитину (ме­дична та педагогічна документація);

2) логопедичне та психолого-педагогічне обстеження з док­ладним реєструванням вербальної та невербальної діяльності дитини;

3) аналіз та педагогічна оцінка усіх отриманих даних.

У процесі вивчення дитини з мовленнєвою патологією ло­гопед повинен виявити обсяг її мовленнєвих навичок, співвідне­сти їх із віковими нормативами, а також із рівнем психічного розвитку, визначити співвідношення дефекту та компенсатор­ного фону, мовленнєвої і комунікативної активності та інших видів психічної діяльності

Т.Філічева, Г.Чіркіна виділяють такі етапи обстеження дитини із ЗНМ:

I. Орієнтовний етап, на якому проводиться цілеспрямоване опитування батьків, бесіди з дитиною, вивчення спеціальної документації. На основі отриманих даних попередньо визна­чається мовленнєвий дефект.

II. Диференціюючий етап, який включає обстеження інте­лекту та слуху з метою відмежування дітей із первинною мов­леннєвою патологією від подібних станів, де провідним є пору­шення інтелекту або слуху. .

III. Етап обстеження немовленнєвих процесів, тісно пов'я­заних із мовленнєвим розвитком.

VI. Докладне обстеження провідних компонентів мовної си­стеми, підсумок якого обґрунтовує логопедичне заключення.

V. Заключний, уточнюючий етап включає динамічне спос­тереження за дитиною в умовах спеціального навчання та вихо­вання.

Поиск по сайту: