Ринолалія як специфічна вада звуковимови і голосу. Причини, механізми, форми.

Ринолалія - порушення тембру голосу та звуковимови, які обумовлені анатомо­фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

У логопедичній літературі традиційно виділяють три форми ринолалії: закриту, відкриту і змішану і за етіологічними показниками кожна з них може бути органічно і функціонально зумов­леною.

1. Закритаринолалія — це порушення фонаційної сторони мов­лення. Порушення нормального проходження струменя повітря через ніс призводить до повного або часткового виключення носового резонансу, спричинюючи тим самим зміни тембру го­лосу. Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі, або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання (наприклад, підвищений тонус м'якого піднебіння), тобто ізолюється носова порожнина від ротової.Розрізняють: передню закриту ринолалію, що виникає за хронічної гіпертрофії слизової носа (в основному задніх відділів нижніх раковин), уразі поліпів у носовій порожнині, викрив­лення перегородки носа, пухлин у носовій порожнині; задню закриту ринолалію, яка найчастіше є наслідком великих аденоїд­них розрощень або носоглоткових поліпів унаслідок фіброми чи інших пухлин. 2. Відкрита ринолалія — це порушення як звуковимовної, так і фонаційної сторони мовлення. Вона є найскладнішою в механіз­мах і найтяжчою у подоланні формою. Розрізняють функціо­нально і органічно зумовлену відкриту ринолалію. В свою чер­гу, органічна форма відкритої ринолалії може бути набутою і природженою.

Набута відкрита органічна ринолалія виникає в разі перфорації твердого і м'якого піднебіння внаслідок черепно-мозкової трав­ми або у разі розвитку остеомієліту, рубцевих змін, поранень, тиску пухлини тощо, тобто порушуються цілісність і рухомість твердого і/або м'якого піднебіння.Вроджена органічна відкрита ринолалія зазвичай є наслідком: а) природжених незрощень м'якого та твердого піднебіння, за­короткого м'якого піднебіння, відсутності або роздвоєння тиіа, субмукозної (прихованої) щілини; б) парезів і паралічів м'яко­го піднебіння в разі ураження язикоглоткового і блукаючого нервів.

За функціональної відкритої'ринолалії найчастіше вада мовлен­ня зумовлена парезом м'якого піднебіння (одно- або двобіч­ним), змінами, які відбуваються у глотці через її травми і пух­лини, порушенням контролю за власним мовленням у разі зни­ження слухової функції або наслідуванням назальному мов­ленню.3. Змішана ринолалія — це стан мовлення, що характеризується низьким носовим резонансом під час вимови носових звуків та на­явністю назального тембру голосу.

Причиною змішаної ринолалії є поєднання ускладненого носового дихання та недостатності піднебінно-глоткового зми­кання функціонального або органічного походження.

28 (30). Психічний розвиток і формування особистості дитини з ринолалією.

Неповноцінність мовлення негативно позначається на фор­муванні всіх психічних функцій дитини з ВНГП, особливо на процесі становлення особистості.

Вроджені незрощення губи та піднебіння часто поєднуються з іншими вадами розвитку, а також з органічними ураження­ми центральної нервової системи, що виявляється в розумовій відсталості того чи того ступеня прояву. У таких хворих різко зростає ризик розвитку різних нервово-психічних розладів уже в дитячому і підлітковому віці - від легких невротичних явищ до реактивних станів, що нерідко супроводжуються вторинною затримкою інтелектуального розвитку.

Серед причин виділяють: загальне недорозвинення і тяжкі мовленнєві порушення, що часто спостерігаються у таких хво­рих; несприятливі умови виховання і психічну травматизацію дітей з цією вадою розвитку в ранньому віці, пов'язані з пору­шенням стереотипу контакту таких дітей з однолітками і до­рослими, частою госпіталізацією таких хворих у зв'язку з бага- тоетапністю лікування. Все це з віком призводить до виник­нення у людей з цією патологією серйозних соціальних і психо­логічних проблем.

Н.Захарова, Т.Гнилорибов виділяють два типи психогенних реакцій у дітей зі складними незрощеннями: гіпостенічний (млявість, сором'язливість, низька комунікабельність, схиль­ність до переляку, швидка втомлюваність тощо) і гігіерстенічний (підвищена роздратованість, нестійкість психічних станів, руховий неспокій тощо). Автори підкреслюють, що у дітей з незрощеннями піднебіння можуть спостерігатися патохарактерологічні зміни особистості. При цьому надзвичайно велике значення має вплив середовища. Гіпостенічний і гіперстенічний варіанти психогенних реакцій формуються зазвичай із 7 річного віку. Слід зазначити, що різні неврологічні порушення у дітей розвиваються в певні вікові періоди. «Критичними» є такі: 2-3 роки, коли формується індивідуальність дитини; 7-8 років, коли остаточно дозріває активна моторика; 12 -18 років - період статевого дозрівання.

Діти з вадами обличчя часто викликають у дорослих і однолітків негативні емоції, у зв'язку з чим порушується стереотип контакту. Доведено, що непро- оперовані діти на момент початку навчання в школі розвинені значно гірше, ніж прооперовані, у віці до 2 років. У них з часом формуються дещо особливий склад характеру і манери поведін­ки.

У літературі недостатньо даних, що характеризують психіч­ний стан дітей з природженими незрощеннями губи та підне­біння в динаміці з урахуванням віку, виду і ступеня тяжкості вади, а також супутніх захворювань. Практично немає також відомостей про вплив строків проведення і методик оператив­ного втручання на зміну стереотипу психічного розвитку дітей з ВНГП.

За станом психічного розвитку діти з ВНГП - це досить різнорідна група: діти з нормальним психічним розвитком; діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР); діти з порушеннями розумового розвитку різного ступеня.

Порушення збалансованості системи «людина - середови­ще», недостатніх психічних або фізичних ресурсів індивіда для задоволення актуальних потреб, що зумовлено своєрідним вихо­ванням дитини із незрощенням губи і піднебіння, неузго­дженість самої системи цих потреб, побоювання, пов'язані з віро­гідною нездатністю реалізувати значущі прагнення у майбутньо­му, а також з тим, що нові вимоги середовища можуть виявити їх неспроможність, породжують специфічність прояву психологі­чних якостей хворих на ВНГП у соціальному середовищі.

Аналіз досягнень у вивченні психологічних особливостей хворого на ВНГП дав змогу дійти висновку про недостатню і слабку розробленість проблеми його адаптації у суспільстві. Існує залежність рівня соціальної адаптації дорослих осіб із ВНГП від низки соціальних чинників, які мали місце ще у ран­ньому дитинстві.

Аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних учених вка­зує на суперечність результатів дослідження осіб з цією вадою: з одного боку, для них характерними є депресивні, тривожні стани, з другого - вияв­лено високий рівень екстраверсії і низьку особистісну три­вожність. Загальними проблемами хворих на ВНГП залишаються суб'єктивні труднощі соціального прий­няття ,висока оцінка впливу батьків на їхні власні думки.

На соціальному рівні різноманітність особистісних якостей індивідів з природженим незрощенням губи та піднебіння ви­являється якістю взаємодії із соціумом і контекстом, особливи­ми ситуаціями контакту з навколишніми. Вченими встановле­но найуніверсальніший спектр життєвих ситуацій, за яких зовнішні умови можуть забезпечи­ти реалізацію внутрішнього змісту особистості, а саме: ситу­ації, пов'язані зі змінами фізичного середовища, матеріальним становищем, місцем проживання, шлюбом; навчання та зміни соціального середовища; майбутні власні діти; міжособисгісні стосунки тощо.

Проте, відзначаючи досягнення сучасної медицини, які забезпечують повний цикл лікування зазначеної категорії дітей, слід констатувати, на жаль, відставання у вирішенні про­блеми розвитку дітей із природженими вадами піднебіння - як педагогічної, так і психологічної.

Поиск по сайту: