Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини. Поняття про мовленнєву ваду. Співставлення норми та патології.

Логопедія, як окрема галузь дефектологічної науки. Предмет, мета та завдання, зв'язок логопедії з іншими науками.

Логопедія- наука, яка займається вивченням, попередженням та корекцією мовленнєвих порушень. Логопедія вивчає- причини, механізми, симптоматику, структуру порушень мовленнєвої діяльності. Предметом логопедія як науки- є порушення мовлення та процес навчання і виховання осіб із розладами мовленнєвої діяльності. Об'єкт вивчення- людина, що має певні мовленнєві розлади. Структурусучасної логопедії становлять дошкільна, шкільна логопедія та логопедія підлітків та дорослих. Основною метою логопедіїє розробка науково обґрунтованої системи навчання, виховання і перевиховання осіб з порушенням мовлення, а також запобігання мовленнєвих розладів. Логопедія, як наука вирішує наступні завдання:- вивчення онтогенезу мовленнєвої діяльності при різних формах мовленнєвих порушень. - визначення розповсюдженості, симптоматики та ступеня проявів порушень мовлення. - виявлення динаміки розвитку дітей із порушеннями мовленнєвої діяльності, впливу мовленнєвих порушень на формування особистості. - вивчення особливостей формування мовлення й мовленнєвих порушень у дітей Із відхиленнями у розвитку. - з'ясування етіології, механізмів, структури й симптоматики мовленнєвих порушень. - розробка методів педагогічної діагностики мовленнєвих розладів. - систематизація мовленнєвих порушень. - розробка принципів. Диференційованих методів і засобів подолання порушень мовлення. - удосконалення методів профілактики мовленнєвих поршень. - організація логопедичної допомоги. Логопедія має тісні міждисциплінарні зв'язкиз іншими науками: з психологією, педагогікою, лінгвістикою, психолінгвістикою, мовознавством, фізіологією мовлення, різними галузями медицини. У логопедії широко використовуються дані психології мислення, сприймання, пам'яті. Логопедія має тісний зв'язок з такими науками: спеціальної (корекційної) педагогіки, соціології, філософії, психології. Крім того, простежується тісний взаємозв'язок з медичними науками (психіатрією, невропатологією, імунологією, педіатрією, офтальмологією, отоларингологією та ін.).

Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини. Поняття про мовленнєву ваду. Співставлення норми та патології.

Мова- система умовних знаків, яка створилась певним народом з метою спілкування один з одним.

Мовлення- сформована історично в процесі діяльності людей форма спілкування.

Порушення мовлення- відхилення у мові мовця від язикової норми, прийнятої в певному мовному середовищі, що виявляється в частковим порушеннях (звуковимови, голосу, темпу, ритму тощо) і зумовлені розладами нормального функціонування психофізичних механізмів мовленнєвої діяльності (є порушенням вербальної комунікації).

Патологія- наука, яка вивчає закономірності виникнення та розвитку хвороб, окремих патологічних процесів та станів.

Норма мови- загальноприйняті варіанти використання слова процесі мовної діяльності. При нормальному розвитку мови у дитини повинні бути збережені психофізіологічні механізми мови.

Відхилення у мові- відхилення у мові мовця від норми, яка прийнята у даному середовищі: - мова не відповідає віку мовця; - мова не є діалектизмом, не обумовлена незнанням мови. - порушені психофізіологічні механізми мовленнєвої діяльності; - мовленнєвий розлад з'являється та не зникає і закріплюється. - потребує систематичного логопедичного впливу. - негативно впливає на розвиток особистості дитини та соціальних контактів, спілкування. У процесі засвоєння мовлення дитина оволодіває мовними знаками, в яких розпізнає зовнішню сторону.

Усне мовлення передбачає наявність голосу, і крик дитини в перші тижні, і місяці життя вже характеризує ті природжені механізми, які використовуватимуться нею під час становлення мовлення. Крик здорової дитини характеризується дзвінким голосом, коротким вдихом і подовженим видихом.

З 2-3 міс. дитина часто реагує криком на припинення спілкування з нею. Саме подальше інтонаційне збагачення свідчить про початок формування у неї функції спілкування. У цей період дитина починає прислуховуватися до звуків мовлення, відшукувати поглядом джерело звучання, повертати голову до людини, що звертається до неї, зосереджуючи свою увагу на обличчі, губах дорослого.

У гулінні (2-3 міс.) уже можна виділити звуки, що нагадують голосні (а, о, у, е), найлегші для артикулювання; губні приголосні (п, б, м), зумовлені фізіологічним актом смоктання, і задньоязикові (г, к, х), пов’язані з фізіологічним актом ковтання.

Наступний етап, між 4-5 міс., перед мовленнєвого розвитку – лепетання – у дитини поступово формується психофізіологічний механізм складкоутворення. На цьому етапі у дитини простежується явище аутоехолалії – вона подовгу повторює той самий відкритий склад (ва-ва-ва, га-га-га), зосереджено прислуховуючись до себе.

Після 8 міс. з’являються нові мовленнєві звуки, подібні до фонем мовленнєвого оточення. Саме в цей період розвитку у дитини починає розвиватися власне мовленнєва пам'ять, завдяки чому у неї формується фонетична (звукова) система рідної мови.

У 10-12 міс. життя діти вже здатні відтворювати найтиповіші характеристики мовленнєвого ритму, після чого у них з’являються перші слова.

Отже, перші слова у дитини з’являються наприкінці першого року життя.

Мовленнєва активність дитини цього віку ситуативна, тісно пов’язана з предметно-практичною діяльністю і залежить від емоційної участі дорослого у спілкуванні. Вимовляння дитиною слів супроводжується зазвичай жестами і мімікою.

Швидкість оволодіння активним словником у перед дошкільний вік має індивідуальний характер. Особливо швидко поповнюється словник в останні місяці другого року життя.

Наприкінці 2 р.ж. формується також елементарне фразове мовлення, яке охоплює зазвичай 2-3 слова, що висловлюють вимогу («мама, дай», «тато, йди», «Насті пити дать»). Якщо до 2,5 року елементарне фразове мовлення не сформувалося, то вважають, що темп мовленнєвого розвитку дитини відстає від норми.

На 3 р.ж. різко посилюється потреба дитини у спілкуванні. У цей період не тільки стрімко збільшується обсяг загальновживаних слів, а й зростає здатність до словотворення («Андрюшка-подушка».)

Після 3 р. інтенсивно розвиваються фонематичні процеси і формується звуковимовляння. Вважається, що звуковою стороною мовалення за нормального мовленнєвого розвитку дитина оволодіває в 4-5 років.

Починаючи з 4 р.ж. фразове мовлення дитини ускладнюється (речення складається в середньому 5-6 слів.)

У 5-6 років у мовленні дітей з’являються узагальнені іменники і нові слова, утворені за допомогою суфіксів.

Приблизно з 6р. формування мовлення дитини в лексико – граматичному плані вважають завершеним.

З 7 р.ж. діти вживають слова, що означають поняття, а також слова з переносним значенням, постійно оволодівають розмовно-побутовим стилем мовлення.

Узагальнюючи викладене, можна зазначити, що період мовленнєвого розвитку дітей від 1 до 6 років вважають сензитивним, тобто особливо чутливим як до сприймання мовлення людей, що оточують їх, так і до впливу різних чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. Саме в цей період діти можуть особливо продуктивно оволодівати усним мовленням за умови доброго здоров’я дитини і сприятливого мовленнєвого оточення.

З. Основні періоди нормального мовленнєвого розвитку дитини.

Мовленнєва функція відіграє важливу роль у психічному розвитку дитини, в процесі якого відбувається становлення пізнавальної діяльності, формуються здібності до понятійного мислення. Повноцінне мовленнєве спілкування є необхідною умовою здійснення нормальних соціальних людських контактів, а це, в свою чергу, розширює уявлення дитини про навколишній світ. Оволодіння дитиною мовленням певною мірою регулює її поведінку, допомагає спланувати адекватну участь у різних формах колективної діяльності.

О.Леонтьєв умовно виділяє основні періоди мовленнєвого розвитку і в кожному з них визначає ту симптоматику, яка має насторожувати педагога в процесі спілкування з дитиною.

1 період – підготовчий (з моменту народження – до 1 року);

2 період – перед дошкільний (від 1 до 3 років);

3 період – дошкільний (від 3 до 7 років);

4 період – шкільний (від 7 до 17 років).

Підготовчий період

Період «гуління» відмічають у всіх дітей. Уже в 1,5 міс., а потім - в 2-3 міс. голосові реакції дитина виявляє у вимові таких звуків, як а-а-бм-бм, бль, у-гу, бу. Саме вони в подальшому стають основою для становлення членороздільності мовлення.

У 4 міс. ускладнюються звукові сукупності: з’являються нові, на зразок гн-агн, ля-аля, рн.

За нормального розвитку дитини «гуління» поступово переходить у лепет. У 7-8,5 міс. діти вимовляють склади на зразок ба-ба, дя-дя, співвідносячи їх з людьми, що оточують їх.

У 9-10 міс. розширюється обсяг лепетних слів, які дитина намагається повторювати з дорослим.

Переддошкільний вік

У цей період розширюється обсяг лепет них слів, що використовує дитина. Переддошкільний період характеризується підвищеною увагою дитни до дорослих, що оточують її, посилюється її мовленнєва активність. Слова, що використовує дитина, багатозначні: одночасно тим самим лепет ним словом вона позначає кілька понять: «бах» - впав, лежить, спіткнувся; «дай» - віддай, принеси, подай; «биби» - катається, їде, машина, літак, велосипед.

Після півтора року спостерігається збільшення активного словника дітей, з’являються перші речення, що складаються з аморфних слів-коренів: «тато, ди» (тато, йди); «мА, дай кх» (мама, дай кицю).

У 1-3 роки дитина багато звуків рідної мови переставляє, випускає, замінює простішими за артикуляцією. Це пояснюється віковою недосконалістю артикуляційного апарату, недостатнім рівнем сприймання фонем.

Проте характерним для цього періоду є достатньо стійка вимова інтонаційно-ритмічних, мелодичних контурів слів, наприклад: «касянав» (космонавт); «піяміда» (піраміда); «ітая» (гітара).

Таким чином, до кінця переддошкільного періоду діти спілкуються між собою і дорослими, що оточують їх, використовуючи структуру простого поширеного речення з найпростішими граматичними категоріями мовлення.

Дошкільний період

Цей період характеризується найінтенсивнішим мовленнєвим розвитком дітей. Нерідко спостерігається якісний стрибок у розширенні словникового запасу. Дитина починає активно використовувати всі частини мовлення, поступово формуються навички словотворення.

У цей час активний словник дітей досягає 3-4 слів, формується більш диференційоване використання слів відповідно до їх значення, здійснюються процеси словозміни.

У віці 5-6 років висловлювання дітей досить поширені, простежується визначена логіка викладання. Нерідко в їхніх розповідях з’являються елементи фантазії, бажання придумувати епізоди, яких насправді не було.

Отже, до кінця дошкільного періоду діти мають володіти розгорнутим мовленням, фонетично, лексично і граматично правильно оформленим.

Шкільний період

У продовж цього періоду триває удосконалення зв’язного мовлення. Діти усвідомлено засвоюють граматичні правила оформлення вільних висловлювань, повністю оволодівають звуковим аналізом і синтезом, формується писемне мовлення.

Отже, розвиток дитячого мовлення – це складний і різнобічний процес. Діти не відразу оволодівають лексико-граматичним складом, словозміною, звуковимовою і складовою структурою. Одні мовленнєві групи засвоюються раніше, інші – значно пізніше. Тому на різних стадіях розвитку дитячого мовлення одні елементи мови виявляються вже повністю засвоєними, а інші – лише частково. Засвоєння фонетики тісно пов’язане із загальним поступальним процесом формування лексико-граматичного складу української мови.

Поиск по сайту: